Аналіз і синтез бувають:

• прямим або емпіричним - застосовуються для виділення окремих частин об’єкта, знаходження його властивостей, найпростіших вимірювань;

• зворотним або елементарно-теоретичним - базується на деяких теоретичних міркуваннях причинно-наслідкового зв’язку різних явищ або дії якої-небудь закономірності, при цьому виділяються і з’єднуються явища, які можна вважати суттєвими, а другорядними – знехтувати;

• структурно-генетичним – вимагає виділення в складному явищі таких елементів, які чинять вирішальний вплив на всі сторони об’єкта.

У реальному процесі пізнання індукція та дедукція завжди виступають разом як два взаємопов’язані і обумовлені моменти складного діалектичного процесу пізнання.

Поняття „індукція” в традиційній логіці означало узагальнення на підставі даних досліду. Однак тепер це поняття розуміється набагато ширше. Загалом, під терміном індукція слід розуміти сукупність ряду емпіричних прийомів переходу від відомого до невідомого, сукупність способів узагальнення, аналізу фактів, який базується на спостереженні, експерименті, практиці. Це форма руху пізнання, що веде від його емпіричного рівня до рівня теоретичного. Вона включає не тільки індукцію на основі узагальнення деяких окремих випадків, а також і аналогії, статистичний опис і висновки, методи наукової індукції, розроблені Д.С. Миллем, та інші форми екстраполяції від відомого до невідомого. Це складний шлях формулювання гіпотетичних висновків з відомих стверджень, явищ, фактів, подій, які ми пізнаємо шляхом спостережень, експерименту. Мета індуктивних методів – проникнути в сутність явищ, відкрити їх закономірності.

Наукова індукція також є висновком частини елементів даного класу до всього класу. Основне місце в науковій індукції займають прийоми розкриття суттєвих зв’язків, що, у свою чергу, вимагають складного аналізу.

У реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією, це взаємо-зворотні методи пізнання.

Дедукція – це ствердження з одного або декількох інших стверджень на основі законів і правил логіки. Це процес логічного висновку, переходу від деяких даних пропозицій-посилань до їх наслідків.

Зв’язок між індукцією і дедукцією не тільки в тому, що одна доповнює іншу на емпіричному і теоретичному рівнях наукового пізнання; він полягає в тому, що в індукцію проникають елементи дедукції, дедукція опирається на результати індукції.

На необхідність пропорційного розвитку індуктивних і дедуктивних методів для успішного розвитку педагогічної науки і виконання нею своєї функції вже не раз зверталась увага.

Однобічний індуктивізм веде до простого реєстрування, опису безпосередньо фактів і явищ, які спостерігаються без глибокого теоретичного аналізу й узагальнення, до концентрації уваги на реальній дійсності.

На противагу цьому однобічна орієнтація на дедуктивні методи дослідження спрямована на формування абстрактних понятійних схем. Одностороння дедукція конструює висновки без надійного аналізу і узагальнення. Іноді це призводить до підміни справжніх наукових рекомендацій на різні вказівки та інструкції. А в теорії це призводить до замикання науки у своєму понятійному апараті, в якого досить обмежений вихід у реальність.

Індуктивно-дедуктивні методи використовуються як на емпіричному рівні пізнання, так і на рівні теоретичному.