2.2. Конституція

У кожній країні існує основний закон держави, який фор­мулює і закріплює головні засади суспільного і державного устрою країни, існуючу в ній політичну систему, форму правлін­ня, правовий стан особи, принципи, порядок утворення і ком­петенцію органів влади й управління, організацію та головні принципи правосуддя, виборчої системи. Цей основний закон називається Конституцією. Він розв'язує засадові питання державного життя, закладає правові підвалини суспільного буття й має найвищу чинність у країні.

Юридичне верховенство Конституції. Конститу­ція — це сукупність правових норм найвищої юридичної сили, які відрізняються від звичайних законів тим, що формулюють і затверджують найзагальніші принципи утворення, оновлення, здійснення державної влади. Формальне верховенство Консти­туції в правовій системі будь-якої держави є суттєвою ознакою основного закону (ст. 8).

Конституція є юридичною базою решти законів та інших державних нормативних актів, в т. ч. з питань безпеки життєдіяльності.

Держава згідно з Конституцією України гарантує всім гро­мадянам реалізацію їхніх прав у галузі безпеки життєдіяльності.

Так, у ст. З Конституції України констатується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У ст. 16 сказано, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави.

Згідно зі ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

У ст. 49 Контитуції України сказано, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а ст. 50 Конституції України констатує, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

3. Закони та підзаконні акти України

   1. Закони України

2.3-1-1- Законодавство про охорону здоров'я

Кожна людина має природне, невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збере­ження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологіч­них проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Закон України «Основи законодавства України про охо­рону здоров'я», прийнятий Верховною Радою України 19 листо­пада 1992 року № 2801-ХІІ, визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулює суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої праце­здатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їхнє здоров'я, поперед­ження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, збереження та поліпшення спадковості.

Закон України від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ «Про за безпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.