2.6. Використання наочності при вивченні граматики і правопису

Однією з важливих передумов свідомого засвоєння матеріалу з граматики й орфографії є використання наочності.

Використання наочності при вивченні граматики й орфографії раціоналізує роботу вчителя, пожвавлює процес викладання, економить час і енергію, допомагає зосередити увагу учнів на найбільш важливому, суттєвому, викликає інтерес до матеріалу,що вивчають, активізує процес навчання, полегшує засвоєння учнями граматико-орфографічного матеріалу. Наочність служить ілюстративним матеріалом для зорових сприймань учнів, допомагає вчителеві застосовувати під час навчання спосіб зіставлення, порівняння, полегшує застосування аналізу й синтезу при вивченні граматичних явищ.

19

Школи мають чимало друкованих таблиць з мови, але не можна обмежитись використанням лише цих таблиць. Учитель мусить і сам виготовляти потрібні таблиці. Так, наприклад, учитель може виготовити таблицю слів, що їх напис не перевіряється правилами, слів, важких з правописного боку для даного класу, порівняльні таблиці правопису тих самих слів в українській та російській мовах.Є і готові таблиці з граматики й правопису для початкових класів. Основні правописні орфограми в них виділено червоним кольором, а другорядні - синім. До таблиць додано і методичні вказівки щодо їх використання.Використовувати таблиці можна по-різному. Вивчаючи новий матеріал, учитель вивішує таблицю на дошці, учні розглядають її. Потім учитель проводить аналіз слів, закінчень, поданих на таблиці, пояснює особливості форм, наводить аналогічні приклади, формулює відповідне правило.Таблицю слід показувати учням саме в той час, коли вчитель підводить учнів до суттєвого, найважливішого. Так, при вивченні у 3 класі родового відмінка іменників І відміни можна використати таблицю відмінювання цих іменників. За запитаннями вчителя учні наводять приклади (трава, пісня, Сава, тиша, їжа, армія). Ці іменники записуються на дошці. За викликом учителя учні з місця відмінюють усно 2-З іменники.

Учитель дає завдання учням навести приклади іменників І відміни і поставити їх у родовому відмінку однини, назвавши закінчення цих іменників у називному і в родовому відмінках. Цим самим учитель зосереджує увагу учнів на тому, які закінчення можуть мати іменники першої відміни в родовому відмінку однини, що саме ці закінчення сьогодні і будуть вивчатися. Після цього вивішує таблицю (див додаток З).Учні за допомогою вчителя легко розберуться в таблиці, побачать наочно і швидко зрозуміють особливості закінчень іменників І відміни в родовому відмінку однини.Закріплюючи на письмових вправах цей матеріал, учитель весь час скеровує увагу учнів на таблицю і вимагає ставити іменники І відміни в родовому відмінку за зразком таблиці. Саме за такого способу використання наочності при вивченні нового матеріалу в усвідомленні матеріалу братиме

20

участь зорове сприймання, а це сприятиме кращому засвоєнню матеріалу,що вивчається на уроці.

Іноді можна давати учням завдання списати в зошити приклади з таблиці, а потім переходити до виконання вправ з підручника, з дошки, наприклад, на перенос слів з рядка в рядок, на подвоєння приголосних.При використанні таблиць, принесених учителем, необхідно привчати учнів розбиратись в аналогічних таблицях, поданих у підручнику.Даючи учням вправи на відмінювання іменників у класі чи вдома, вчитель зазначає, що вони можуть використати таблицю із зразками відмінювання, подану в підручнику.

Відомо, що слова - іменники, як ніяка інша частина мови, відповідає психіці школяра. Мова дитини цього віку динамічна, предикативна. У мовленні молодших школярів переважають іменники, що означають назви. Ось тому ці слова найбільш близькі й зрозумілі дітям.

Опрацювання іменника як частини мови спрямоване на поглиблення знань учнів про граматичне і лексичне значення слова, про особливості словозмінювання, про синтаксичну роль у мовленні.

Оскільки іменник—одна з найважливіших і найбільш складних частин мови, що характеризується різноманітністю семантики, відтінків лексичних значень, системою різноманітних граматичних форм, то все це дає змогу стверджувати, що опрацювання її вимагає більш детального розгляду усіх аспектів мовознавчої науки у системних взаємозв’язках із граматичним матеріалом.Усі вправи підручника “Рідна мова” подані в тій послідовності, як вимагає програма. Використання вправ підручника і додаткового матеріалу допоможе вчителеві урізноманітнити уроки рідної мови. Завдання спрямовані на поглиблення та удосконалення в учнів знань, умінь і навичок з рідної мови.Як уже було зазначено, залежно від провідних аналізаторів,що берутьучасть у сприйманні, мовна наочність є двох видів – слухова і зорова.До слухової наочності відносяться:

21

-читання текстів майстрами художнього слова(вчителем) – застосовується під час написання диктантів;

-демонстрація вимови звука – можна використати під час повідомлення нової теми;

- грамзапис – застосовується під час написання переказів або словникової роботи, або під час вивчення нових понять.

До зорової наочності відносяться:

-роздатковий матеріал індивідуального характеру: фішки, сигнальні картки, зображення цифр та букв і т.д. – можна застосувати під час колективного виконання вправи;

- демонстраційні сюжетні картини – слід застосовувати під час розрізнення понять;

-плакати – можна використати під час повідомлення нової теми;

-схеми – застосовують для кращого запам'ятовування понять;

-репродукції картин – слід застосовувати під час написання творчих робіт;

-фотографії - можна використовувати для усвідомлення понять;

-предметні малюнки – слід використовувати під час роботи над словами кожної тематичної групи, що здійснюється в кілька етапів. Спочатку учні поповню ють власний словник словами певної тематичної гру пи.

Наочність слід використовувати для:формування наочно – образного мислення;пробудження інтересу та стимулювання пізнавальної активності учнів;виховання учнів;ілюстрації дедуктивних висновків;чуттєвого сприймання та як опору пізнання;для виконання порівнянь;розкриття змісту інформації;для розуміння учнем значущості нових знань і вмінь для пошуку ефективних розв'язань проблемних ситуацій;для сприйняття та опрацювання інформації учнями з візуальним стилем навчання;для урізноманітнення видів

22

завдань та способів діяльності з їх виконання;для повноцінного одержання інформації учнями;актуалізації раніше набутих знань;для формування в учнів потреби в нових знаннях; для створення в учнів стійкої уваги у процесі вивчення нового матеріалу; для збагачення та розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів;розвитку спостережливості;для систематизації навчального матеріалу.

Систематично працюючи, учні усвідомлять, що іменник у зв'язку з іншими словами може бути і головним, і другорядним членом речення, відповідати на різні відмінкові і смислові питання. Суть зв'язку, синтаксична роль іменника визначає і його граматичну форму. Розумінню цього сприятиме виробленню навичок диференціювання омонімічних відмінкових закінчень.Разом з тим діти навчаться конструювати словосполучення і речення з використанням усіх відмінкових форм іменників, помічатимуть недоліки в їх побудові. Набуті знання і навички позитивно позначаться на розвиткові зв'язного мовлення школярів