3. Соціально-політична напруженість

Соціальна напруженість – це стан суспільства або його частини, який характеризується соціальним невдоволенням інтересів протягом тривалого часу. Якщо соціальна напруженість у суспільстві своєчасно не зменшиться, то вона може перерости в соціальний конфлікт.

Внаслідок незадовільного соціально-економічного становища в країні набуває зростаючої тенденції незадоволення населення матеріальним станом, умовами проживання та праці, рівнем заробітної плати та пенсії тощо. У результаті цього знижується духовний та культурний рівень населення, підвищується рівень безробіття, виникають такі соціальні небезпеки, як пияцтво, бродяжництво, проституція, вандалізм, тероризм, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, побутовому або релігійному ґрунті. Це ставить під загрозу стабільний стійкий і безпечний розвиток суспільства.

Майже третина аварій і нещасних випадків на виробництві пов’язана з незадоволеним знанням людей порядку дій у надзвичайних ситуаціях. Це наслідок серйозних недоліків у навчанні як на виробництві, так і в освітніх закладах. Тому вивчення предмету БЖД є важливим кроком у розширенні світогляду майбутніх фахівців про безпеку людини та її захист у процесі виробничої і побутової діяльності, в умовах надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу.

.

З 1995 р. почали викладати дисципліну “Безпека життєдіяльності” за програмою, затвердженою наказом Міністра освіти України та начальника штабу – заступника начальника цивільної оборони України від 20.06.1995р. №182/200. На виконання Законів України “Про охорону праці”, “Про пожежну безпеку”, “Про дорожній рух”, постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.1996р. №5 “Про затвердження комплексної програми запобігання дорожньо-транспортному, побутовому і дитячому травматизму та іншим нещасним випадкам невиробничого характеру на 1996-2000 роки”, Державних програм з безпеки життєдіяльності, закони України "Про Цивільну оборону України", "Про правові засади цивільного захисту" та іншими документами, що стосуються захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу, вийшов Наказ Міністерства освіти України про запровадження курсу “Основи безпеки життєдіяльності” від 18.08.1999 р. №300.

МНС направляется и координируется КМУ через МВД рішення від 25.04.14р.

Захист населення, об'єктів економіки і національного надбання держави від негативних наслідків надзвичайних ситуацій є невід'ємною частиною державної політики національної безпеки і державного будівництва, однією з найважливіших функцій центральних органів виконавчої влади, Щоб вирішити ці питання, Верховна Рада України, уряд і Президент тільки останнім часом прийняли низку документів для створення державної системи цивільного захисту населення і території, в яких визначені стратегічні напрями, способи і засоби

У 1998 році Верховною Радою України були схвалені “Основні напрями державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”. Проголошена національна екологічна політика базується на органічному поєднанні вирішення економічних та екологічних проблем у процесі соціально-економічного реформування нашого суспільства, створенні умов для розв’язання екологічних проблем на ґрунті:

– усвідомлення стану екологічної безпеки та формування мотивацій для вирішення природоохоронних проблем на національному, регіональному, місцевому, об’єктивному рівнях та на рівні особистості;

– формування реальних економічних можливостей для реалізації природоохоронної політики;

– розробки та впровадження екологічно обґрунтованої стратегії регулювання природокористування;

– інтеграції національної політики регулювання екологічної безпеки у європейський та світовий екологічний процес;

– інтеграції компонентів екологічної політики у структуру та окремі елементи соціально-економічного реформування суспільства.

БЖД, як наука,розглядає проблеми охорони здоров’я і безпеки людини у навколишньому середовищі, виявляє небезпечні та шкідливі фактори, розробляє методи і способи захисту людини шляхом зниження небезпечних і шкідливих факторів до допустимих значень, розробляє способи ліквідації наслідків небезпечних і надзвичайних ситуацій.

Безпека життєдіяльності є порівняно молодою науковою дисципліною, перебуває в стані зародження та формування і має виконувати складний соціально-педагогічний процес із відповідними функціями. Це такі функції, як освітня, виховна та психологічна.

Мета освітньої функції полягає в тому, щоб забезпечити відповідні сучасним вимогам знання студентів про загальні закономірності виникнення і розвитку небезпек, надзвичайних ситуацій, їх властивості, можливий вплив на життя і здоров’я людей та сформувати необхідні в майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички для їх запобігання і ліквідації, захисту людей та навколишнього середовища.

Мета виховної функції – формувати у студентів новий науковий світогляд, активну соціальну позицію, творче мислення при вирішенні виробничих та життєвих проблем.

Психологічна функція полягає у формуванні психологічної готовності до безпечної діяльності в умовах сучасного техногенного середовища.

Психологічний вплив небезпечних ситуацій проявляється у людей неоднозначно, бо він має індивідуально виражену особисту реакцію. Відчуття небезпеки одних робить зовсім безпомічними, розгубленими і нездатними до цілеспрямованих дій, до адекватного захисту, а в інших ця ж обставина здатна викликати піднесення душевних та фізичних сил, спонукати до активної протидії обставинам. У деякої частини людей самозбереження проявляється втечею від загрожуючих обставин, у інших – навпаки: мобілізується готовність до дій, до відповідного ризику, основаного на тверезому розрахунку і впевненості у можливості протидіяти небезпеці.

Безпека життєдіяльності розглядає проблеми охорони здоров'я та безпеки людини у надзвичайних ситуаціях, виявляє та ідентифікує небезпечні та шкідливі фактори, розробляє методи та засоби захисту людини шляхом зниження цих факторів до допустимих рівнів, тобто вона вивчає небезпеки та захист від них.

Головна мета безпеки життєдіяльності полягає у тому, щоб сформувати в людини свідоме та відповідальне ставлення до питань особистої безпеки й безпеки тих, хто її оточує. Навчити людину розпізнавати й оцінювати потенційні небезпеки, визначати шлях надійного захисту від них, уміти надавати допомогу в разі потреби собі та іншим, а також оперативно ліквідовувати наслідки прояву небезпек у різноманітних сферах людської діяльності.

Науковий зміст дисципліни – теоретичні основи БЖД людини в системі “людина – середовище існування”. Дисципліна розглядає: загальні питання безпеки; взаємодію людини з навколишнім середовищем; основи фізіології і раціональних умов праці; анатомо-фізіологічні наслідки дії на людину небезпечних, шкідливих і вражаючих факторів, причини їх формування; ідентифікація небезпечних, шкідливих і вражаючих факторів надзвичайних ситуацій; спо-соби й методи підвищення безпеки технічних способів і технологічних процесів; основи проектування і використання екобіозахисної техніки; методи дослідження стійкості функціонування об’єктів і технічних систем у надзвичайних ситуаціях, прогнозування надзвичайних ситуацій і розробка моделей їх наслідків; розробка дій для захисту населення і виробничого персоналу та ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих; правові, нормативно-технічні та організаційні основи безпеки життєдіяльності, контроль і управління умовами життєдіяльності.

Безпека життєдіяльності – це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка вивчає загальні закономірності виникнення небезпек, їх властивості, наслідки впливу їх на організм людини, основи захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини.

Завдання дисципліни “Безпека життєдіяльності ” полягають у тому, щоб навчити студентів:

– ідентифікувати потенційні небезпеки, тобто розпізнавати вид, визначати величину та імовірність їх прояву;

– визначати небезпечні, шкідливі та вражаючі фактори, що породжуються джерелами цих небезпек;

– прогнозувати можливість і наслідки впливу небезпечних та шкідливих факторів на організм людини;

– використовувати нормативно-правову базу захисту особистості та навколишнього середовища;

– розробляти заходи та застосовувати засоби захисту від дії небезпечних, шкідливих та вражаючих факторів;

– запобігати виникненню надзвичайних ситуацій, а в разі їх виникнення приймати адекватні рішення та виконувати дії, спрямовані на їх ліквідацію;

– використовувати у своїй практичній діяльності громадсько-політичні, соціально-економічні, правові, технічні, природоохоронні, медико-профілактичні та освітньо-виховні заходи, спрямовані на забезпечення здорових і безпечних умов існування людини в сучасному навколишньому середовищі.

Об’єктом вивчення БЖД як науки є людина і людське співтовариство, середовище, що її оточує, процес взаємодії людини з навколишнім середовищем (тобто життєдіяльністю) і небезпеки, які при цьому виникають.

Основні термини та визначення

Безпека життєдіяльності – це галузь знання та науково-практичної діяльності, спрямованої на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків впливу їх на організм людини, основ захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних заходів і засобів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.

Життєве середовище – це середовище у якому людина мешкає або займається виробничою діяльністю.

З точки зору впливу на людину життєве середовище може бути представлено як сукупність чинників природного та техногенного походження.

Техногенне середовище (техносфера)– компонент життєвого середовища, утворений людиною – сукупність досягнень суспільства в результаті матеріального і духовного розвитку.

Небезпека – це явища, процеси, об’єкти, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров’ю людини як відразу, так і в майбутньому, тобто викликати небажані наслідки.

Небезпека – це наслідок дії окремих чинників (факторів) на людину. Розрізняють небезпечні та шкідливі чинники.

Шкідливий чинник- це чинник, вплив якого на людину за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або ) негативно вплинути на здоров’я нащадків.

Небезпечний чинник- це чинник, вплив якого на людину за певних умов призводить до травм, отруєння, іншого раптового різкого погіршення здоров’я або смерті.

Небезпечні та шкідливі чинники за природою дії поділяються на такі групи:

фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні(ГОСТ 12.0.003–74).

Фізичні небезпечні та шкідливі чинники: рухомі машини та механізми; пересувні частини виробничого устаткування; підвищена запиленість та загазованість повітря; підвищена чи понижена температура устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації; підвищені чи понижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря; небезпечне значення напруги в електричному колі; підвищена напруженість електричного чи магнітного полів; відсутність чи нестача природного світла; недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; пряме та відбите випромінювання, що створює засліплювальну дію та ін.

Хімічні небезпечні та шкідливі чинники: хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на загальнотоксичні, подразнювальні, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні та такі, що впливають на репродуктивну функцію.

Біологічні небезпечні та шкідливі чинники: патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, грибки та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

Психофізіологічні небезпечні та шкідливі чинники: фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, монотонність праці, перенапруження органів чуття, емоційні перевантаження).

Експозиція (доза) — це добуток рівня на термін дії небезпечного або шкідливого чинника.

Зона небезпечна - це просторова область, у якій діють небезпечні або шкідливі чинники.

Адаптація — це пристосування організму людини до зміни умов життєвого середовища, яке проходить без незворотних порушень біологічної системи та без перевищення нормальних (гомеостатичних) здібностей її реагування.

Компенсація — це пристосування організму людини до зміни умов життєвого середовища, яке обумовлене виникненням у системах гомеостазу напруженості, яка перевищує межу природних можливостей (це скрита патологія, яка з часом може виявитися у вигляді явних патологічних змін).

Пошкодження (травма, захворювання) — це перевищення в організмі людини процесів адаптації та компенсації.

Засіб захисту – це засіб, застосування якого запобігає або зменшує вплив на людину небезпечних або шкідливих чинників.

• Засіб колективного захисту - це засіб для одночасного захисту двох або більше чоловік.

• Засіб індивідуального захисту - це засіб, який призначено для захисту однієї людини.

• Огороджуючи засоби захисту – це засоби, які перешкоджають потраплянню людини в небезпечну зону або розповсюдженню небезпечних або шкідливих чинників.

• Охоронні засоби захисту – це засоби, які забезпечують автоматичне відключення обладнання під час виникнення аварійних режимів.