1.3. Педагогічні шляхи реалізації сучасних підходів до організації уроків іноземної мови в початковій школі

На основі аналізу різних підходів (біхевіористський, інтуїтивно-свідомий підхід, комунікативний підхід, когнітивний) до вивчення іноземних мов молодшими школярами можна сформулювати загальні вимоги до побудови іншомовної освіти в Україні. Сучасне навчання загалом і навчання іноземних мов зокрема має бути дитинооцентричним, цілісним, емоційним, передбачати активну ігрову діяльність і обов’язково спрямовуватися на формування в учнів комунікативної компетенції.

Головною метою, яку повинен реалізувати кожен сучасний підхід до навчання іноземної мови в загальноосвітніх навчальних закладах є формування в учнів комунікативної компетенції, базою для якої є комунікативні уміння, сформовані на основі мовних знань і навичок. Розвиток комунікативної компетенції залежить від соціокультурних і соціолінгвістичних знань, умінь і навичок, які забезпечують входження особистості в інший соціум і сприяють її соціалізації в новому для неї суспільстві [Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ ст.” – К.: Райдуга, 2002.].

У початковій школі за допомогою правильно дібраного підходу до вивчення іноземної мови створюються умови для ранньої комунікативно-психологічної адаптації молодших школярів до нового мовного світу й подолання психологічних бар’єрів при використанні англійської мови як засобу спілкування, для розвитку мотивації у подальшому оволодінні мовою; формується елементарна комунікативна компетенція і, відповідно, розвиваються елементарні комунікативні уміння в основних видах мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, читання, письмо), а також елементарні лінгвістичні уявлення та загальнонавчальні вміння.

Будь-який сучасний підхід до навчання англійської мови в початковій щколі повинен бути не лише модернізованим і сформованим на основі інноваційних технологій навчання іноземної мови, а й методично грамотно побудованим, адже ефективність навчання залежить саме від правильного, систематичного та мотивованого подання інформації.

Найбільш ефективним у сучасній методиці викладання іноземної мови вважається комунікативний підхід, який у початковій школі зорієнтований на вивчення мови через спілкування. Реалізація цього підходу в навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню молодшими школярами іншомовної мовленнєвої діяльності. Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними) спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння уміннями говоріння, аудіювання, читання і письма здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування. У зв’язку з цим навчальна діяльність учнів організовується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування. [Активізація комунікативного підходу на уроках англійської мови (з досвіду роботи) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://school3loz.clan.su/_ld/0/10_Kaschejeva.pdf

Варто зазначити, що від практичної спрямованості уроків ІМ у початковій школі залежить наскільки успішно молодші школярі оволодіють іноземною мовою. Практична спрямованість уроків ІМ в початковій школі передбачає практичне опанування учнями умінь мовлення на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, говорінні, читанні та письмі в типових ситуаціях.

Оволодіння учнями іншомовним спілкуванням передбачає формування в них певного рівня комунікативної компетентності, яка реалізується за допомогою мовленнєвих умінь, розвинених на основі мовних, лінгвокраїнознавчих, країнознавчих знань та навичок мовлення. Тому варто наголосити на необхідності надання знань з ІМ (знання з фонетики, лексики, граматики) молодшим школярам, без яких вони не зможуть успішно опанувати іноземну мову. Потрібно пам’ятати про те, що знання (це продукт людської діяльності) є базою для умінь (це готовність до свідомих і точних дій), які ґрунтуються на навичках (це автоматизовані дії).

Слід зауважити, що саме когнітивно-комунікативне навчання ІМ молодших школярів передбачає таку організацію навчальної діяльності учнів, при якій можуть бути успішно сформовані навички та вміння іншомовного мовлення. Ця умова реалізується у навчальному процесі шляхом виконання учнями різноманітних вправ, що спонукають їх до здійснення мовленнєвих дій, в основі яких лежать певні мовленнєво-розумові операції (аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення, класифікація). Формування та вдосконалення навичок і вмінь мовлення відбувається завдяки функціонуванню цих операцій у процесі виконання вправ.

Згідно когнітивно-комунікативного підходу до навчання ІМ переважна частина уроку з іноземної мови має бути присвячена вправлянню молодших школярів. Тобто, до 85 % урочного часу має відводитись на виконання вправ і лише 15 % – на засвоєння знань з мови, оскільки у процесі практичного вправляння учні краще удосконалюють мовленнєві навички та вміння з ІМ.

Враховуючи принцип когнітивно-комунікативного підходу до навчання ІМ у початковій школі, в системі вправ основне місце мають посідати умовно-комунікативні (вправи, що передбачають мовленнєві дії учнів у ситуаціях мови) та комунікативні (спеціально організована форма спілкування, коли учень реалізує акт мовленнєвої діяльності мовою, що вивчається) вправи. У разі можливості їм потрібно надати ігрового характеру і виконувати у формі мовних ігор. Так, можна швидко повторити з молодшими школярами лексику з тої чи іншої теми у грі з м’ячем; закріпити слова з певної теми, граючи з учнями в лото; замість словникових диктантів запропонувати учням розв’язати кросворд або зіграти в «Поле чудес». Для формування мовленнєвих навичок (граматичних, лексичних, інтонаційних) потрібні умовно-комунікативні вправи. [Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. Вид. 2-е, випр.. і перероб. / Кол. авторів під керівн. С.Ю.Ніколаєвої. – К.: Ленвіт, 2002. – 328 с.]

Ще одним цікавим у використанні на практиці викладання різних мов є біхевіористський підхід, який базується на тому, що навчання переважно є результатом не генетичних чинників, а чинників навколишнього середовища та наголошує на важливості посилення стимулювання.

Іншим, більш комунікативним підходам не вистачає сучасної теорії навчання. Біхевіористська точка зору має однак кілька позитивних факторів, від яких не можна легко відмахнутися.

[http://ru.osvita.ua/school/method/psychology/333/]

Вимоги до такого підходи можна підсилити за допомогою таких кроків: педагоги мають максимально спростити все, чого вони повинні вчити; завдання повинні бути поділені на невеликі послідовні сегменти; учнів треба заохочувати працювати у своєму темпі за індивідуальними навчальними програмами; навчання має бути запрограмоване поєднанням попередніх кроків і забезпеченням надзвичайно позитивних зусиль, заснованих на максимальному успіху.

[http://ru.osvita.ua/school/method/psychology/333/]

Російські психологи О. Лурія та його послідовники Л. Виготський і В. Леонтьєв стверджували про посилення значення мови в межах цього процесу. Учителі можуть прекрасно працювати як інструктори і робити великі узагальнення процесу навчання щодо природних даних своїх учнів, але поки цей процес не буде дійсно освітнім, усе, чого навчатимуть, матиме дуже обмежений характер.

Обравши об'єктом своєї уваги винятково те, що видимо, біхевіоризм заперечує важливість почуттів як фундаментальних елементів у процесі навчання, позицію про те, що учні самі прагнуть пізнавати свій світ; пізнавальних чи розумових процесів.

[http://ru.osvita.ua/school/method/psychology/333/]

Інтуїтивно-свідомий підхід є ефективним з тієї причини, що для молодших школярів характерний свідомо-практичний шлях засвоєння мови, вони усвідомлюють не тільки комунікативну ситуацію, а й елементи мовної системи, опановуючи читання й письмо поряд з аудіюванням й говорінням. [http://elibrary.kubg.edu.ua/3160/1/O_Kotenko_VOUKI_13_FLMD_PI.pdf]

У сучасних умовах учні опановують не тільки мовний та мовленнєвий матеріал, а й країнознавчий та лінгвокраїнознавчий. При цьому залежно від умов навчання вчитель використовує як соціокультурний, так й міжкультурний підходи. Матеріал, що відібраний для навчання іноземних мов дітей дошкільного віку сприяє формуванню загального уявлення про культуру, свята країни, особливості спілкування конкретною іноземною мовою на інтуїтивно-практичному рівні.

[http://elibrary.kubg.edu.ua/3160/1/O_Kotenko_VOUKI_13_FLMD_PI.pdf]

Для молодших школярів, які поступово опановують не лише усне, а й

писемне мовлення, розмовна мова має переважати у доборі навчального матеріалу над нормативною літературною мовою. Із використанням свідомого підходу, який передбачає урахування психолінгвістичних можливостей дитини (яким чином засвоює конкретна дитина матеріал? скільки слів, словосполучень, фраз вона може (а не мусить) запам’ятати за один урок? за яких умов навчання матиме розвивальний, а не примусовий характер?) вони із задоволенням імітують за допомогою гри ситуації спілкування, які їм пропонуються на уроці.

Програмовий матеріал, що його добирає вчитель для раннього навчання іноземних мов повинен ураховувати коло інтересів дітей конкретної вікової групи, зацікавлювати своїм змістом, формою подачі, тобто стати особистісно значущим. Наприклад, у початковій школі не доречною є ситуації «Урок географії», або «Біля Тихого Океану».

[http://elibrary.kubg.edu.ua/3160/1/O_Kotenko_VOUKI_13_FLMD_PI.pdf]

У навчанні іноземної мови багато мовних завдань мають незначну особисту цікавість чи доречність для навчання, і це обмежує освітню значимість самого завдання. Натомість у процесі навчання самі вчителі повинні підтримувати безупинний процес особистої рефлексії, у межах якої знання стають усвідомленими особистими та культурними переконаннями, що підводять фундамент під дії учня й дії інших людей. Тільки при зростанні своєї значимості вчителі приходять до повного розуміння власних освітніх теорій і способів, у яких подібні теорії впливають на професійну практику. Це допоможе їм зрозуміти, чому і як їхнє викладання може чи не може призвести до реальної освіти.

Прийоми та методи, які викорис@ товуються, мають багато спільного, відрізняються способами та формами, проте мають спільну мету – навчити реципієнта іноземній мові. Появу багатьох нових результативних і цікавих методів і підходів до викладання іноземної мови обумовлює попит суспільства, що передбачає індивідуаль@ ний підхід до учня залежно від глибини необхідних знань, потреб, можливостей та витрат часу на оволодіння мовою.

Дещо інше ставлення до типології уроків спостерігається у методиці навчання іноземних мов. Деякі провідні вчені у своїх монографіях взагалі обходять це питання або вказують на необхідність рішучішого відходу від традиційної класифікації уроків мови. В окремих фундаментальних виданнях методик з іноземних мов робляться спроби позитивного розв’язання цього питання відповідно до особливостей іншомовного навчання. Наприклад, в «Основах загальної методики навчання іноземних мов» виділяються два типи уроків мови – тренувальні та мовленнєві. «На тренувальних уроках діяльність учнів спрямована на формування навичок оперування мовними засобами у вузькому контексті (окреме речення, мікромонолог, мікродіалог). На мовленнєвих уроках діяльність учнів спрямована на вираження змісту мовлення стосовно до ситуації спілкування в розгорнутому контексті (монолог, діалог, бесіда)». Але такий погляд на типологію уроків іноземної мови існував у 70 – 80-х роках минулого сторіччя. [Демьяненко М. Я., Лазаренков К. А., Кислая С. В. Основы общей методики обучения иностранным языкам. – К. : Вища школа, Головное изд-во, 1976. – 282 с.]