I. Визначення проблеми для вивчення та її формулювання:

1. Визначити коло невирішених питань, які необхідно вивчати та вирішувати.

2. Проранжуйте ці проблеми за актуальністю, значущістю, можливістю вирішення.

3. Передбачте інтуїтивно перепони, які виникають на практиці під час вирішення цих питань.

1. Визначте умови успішного рішення питань.

2. Сформулюйте проблему (як протиріччя).

II. Вибір теми дослідження:

1. Чітко визначити предмет вивчення.

1. Встановіть, з якою метою саме цей предмет дослідження ви ви­окремили.

2. Важливо чітко визначити, що треба вивчати і перетворювати (змі­нювати).

3. Встановити, який буде вплив і на що зміни предмету вивчення у майбутньому.

III. Визначення мети дослідження:

У формулюванні мети обов'язковими повинні бути:

• чітко представлений предмет (що?) дослідження;

• названо спосіб вивчення (як?).

IV. Підготовка та проведення мікродослідження:

1. Для збору об'єктивної інформації необхідно:

• використати сукупність методів;

• порівняти оцінки вчителів та учнів одного й того ж предмета;

• залучення до досліджень вчителів, які комплексно вирішують проблеми;

• порівняння думок компетентних експертів.

. Під час розробки програм спостережень, анкет, питань для бесід необхідно:

• визначити цілі спостережень, бесід тощо;

• змалювати суттєві ознаки досліджуваного явища і відобразити його у вигляді добірки показників;

• визначити, для кого передбачаються питання, завдання, критерії тощо;

• зорієнтувати окремі пункти програми дослідження на джерело інформації.

3. Використовувати анкети закритого та відкритого типу.

4. Можливо для підсилення об'єктивності інформації використову­вати питання-пастки (питання, які дублюють попередні в іншому формулюванні).

Методика побудови діаграми Ісікави («риб'ячий скелет»)

1. Сформулюйте проблему. Запишіть її в «голові риби».

2. Сформулюйте 4—6 основних шляхів (напрямів) її вирішення. По­значте на «скелеті риби».

3. За кількістю визначених шляхів сформуйте творчі групи.

4. Кожна група працює над способами реалізації свого шляху, визначає їх на «кістках риби».

5. На підставі аналізу проблеми всіма групами, обговорення і ви­значення способів її розв'язання будується діаграма Ісікави (рис. 15).

У «хвості» риби фіксуються прогнозовані

Рис. 15. Риба Ісікави

Головним правилом заповнення діаграми є рух від загального до конкретного.

Методика вивчення можливостей

Необхідно побудувати матрицю, в якій визначити вплив можли­востей (таблиця 7).

Таблиця 7

Вивчення можливостей організації

	Сильний вплив	Помірний вплив	Незначний вплив
Висока можливість	ВС	ВП	ВН
Середня можливість	СС	СП	сн
Низька можливість	не	НП	нн

Якщо можливості випали на поля ВС, ВП та СС, обов'язково вико­ристайте. Можливості на полях СН, НН, НП не заслуговують на увагу. Можливості на полях НС, СП, ВН можуть використовуватись за умов достатніх відповідних ресурсів.

Методика вивчення загроз

Необхідно побудувати матрицю, яка має таку структуру (табли­ця 8).

Таблиця 8

Матриця для вивчення загроз

	Руйнування	Критичний стан	Важкий стан	Легкі перепони
Висока вірогідність	ВР	ВК	ВВ	вл
Середня вірогідність	СР	СК	СВ	сл
Низька вірогідність	НР	НК	НВ	НЛ

Якщо загроза на полі ВР, ВК, СР, то її необхідно терміново і обов'язково ліквідувати. Якщо загроза випадає на поля ВВ, СК та НР, то її теж доцільно знешкодити. На інших полях загрози повинні бути уважно вивчені та знешкоджені у разі необхідності.

Методика вивчення профілю середовища

Виокремити значущі фактори. Оцінити їх у балах:

за важливістю:

З — сильне значення;

2 — середнє значення;

1 — слабке значення.

вплив на організацію:

3 — сильний вплив;

2 — середній вплив; 1 — слабкий вплив.

спрямованість впливу:

+ 1 — позитивна спрямованість;

— 1 — негативна спрямованість.

Отримана інформація заноситься до таблиці та прораховується (таблиця 9).

Таблиця 9 Вивчення профілю середовища

Фактори	Важливість	Вплив	Спрямованість	Ступінь важливості
І. 2. N	А	В	С	Д = А х В х С

Планування як функція управління

Концепція планування як функції управління грунтується на пев­ному понятійному апараті.

«Планування — це процеси вирішення комплексу задач, результа­ти яких спрямовані на завчасне прийняття й оцінку взаємозалежної сукупності рішень для досягнення такого стану в майбутньому, який бажаний, але від якого не можна очікувати, що він настане сам по собі» [28; 172].

Планування — це функція управління, сутність якої полягає у ви­значенні мети, завдань діяльності та засобів їх досягнення. Процес планування — це розробка змісту та послідовності дій для досягнення визначеної мети.

Вихідною ідеєю, що лежить в основі планування, є місія діяльності організації. Місія — основне призначення організації.

Мета — запрограмований результат. Мета планування полягає у про­ектуванні уявлень, прогнозованих результатів розвитку організації.

Сутність планування як функції управління пов'язана із розробкою системи цілей (рис. 16).

Рис. 16. Декомпозування мети

1. Цілі забезпечують спрямованість діяльності організації.

2. Цілі виправдовують існування організації, так як через них від­бувається узгодження інтересів керівників, персоналу та суспіль­ства.

3. Цілі регулюють поведінку людей: притягують до організації, обме­жують, стримують бажання, діяльність.

Цілі виступають як основні мотиватори поведінки членів організації, задовольняючи їхні певні потреби.

5. Цілі зменшують невизначеність для всіх учасників трудової діяль­ності.

6. Цілі допомагають адаптуватись до зовнішнього середовища.

7. Цілі дають можливість організації порівнювати себе з подібними.

8. Цілі — це інструменти управління, якщо вони визначені та чітко сформульовані, відомі усьому персоналу та прийняті до виконан­ня.

Задачі — це засоби для досягнення цілей.

Результат — це конкретизована (умовно реалізована) мета. Як правило, має кількісний зміст.

Орієнтири — це показники (характеристики, стандарти результату).

Мелвілл Бранч до переваг планового розвитку організації відносить такі чинники:

• планування змушує керівників прогнозувати, мислити перспек­тивно;

• створює умови для чіткої координації зусиль;

• зумовлює встановлення показників діяльності та їхнього подаль­шого контролю;

• змушує більш точно визначати задачі та політику організації;

• робить організацію заздалегідь підготовленою до змін;

— унаочнює взаємозв'язок обов'язків усіх посадових осіб. Види планування

Стратегічне планування — це довгострокове комплексне плану­вання. Воно можливе тільки за умов визначеної місії та сформованої системи цілей.

Тактичне планування передбачає визначення пріоритету цілей, що забезпечують реалізацію головних стратегій, визначення відповідних матеріальних, фінансових та людських ресурсів. Тактичне планування передбачає невеликі періоди часу (як правило, рік), вузький спектр задач. Цей вид планування розробляється з огляду на стратегію роз­витку організації. Виконання тактичного планування забезпечується оперативним.

Оперативне планування (поточне, операційне) складають певні процедури, алгоритми, правила, інструкції, що дають можливість здійснювати певну діяльність.

Схематично планування можна представити у вигляді наступної моделі (рис. 17).

1. Визначення основних задач і заходів.

2. Встановлення взаємозв'язків між окремими видами діяльності.

Цілі

Засоби

Результати планування

Види

Створення від­повідності між цілями і мож­ливостями організації

Стратегічні плани, програ­ми, проекти, бізнес-плани

Місія, цілі, завдання, орієнтири

Стратегічне

Розгортання стратегії та ре­алізація певних цілей і задач

Плани КЦП проекти

Способи діяль­ності, заходи

Тактичне

Забезпечення безперервності діяльності відповідно до цілей

Плани, алго­ритми, проце­дури, правила інструкції

Результати

Оперативне

Рис. 17. Схема функції планування

Етапи планування