Учення Аристотеля про стихії-властивості згодом стало теоретичною основою ідеї про можливості взаємного перетворення металів, зокрема перетворення (трансмутації) неблагородних металів у золото. Ця ідея покладена в основу алхімії.

Аристотель вважав, що всі космічні тіла, зірки складаються з самого досконалого елемента Природи, яким є ефір. У Природі з самого початку закладено досконалий рух по колу. Аристотель критикував свого вчителя Платона, погляди своїх попередників – Анаксагора, Левкіппа, Демокріта та інших за те, що вони визнають безмежність атомів і світів. Реальний світ «має кінець і обмежений, побудований з обмеженої кількості елементів, – стверджував Аристотель у трактаті «Фізика». Це його ствердження стримувало у середньовіччі розвиток атомістичних уявлень.

У Давньому Римі поет і філософ Тит Лукрецій Кар (99–55 рр. до н.е.) у своїй книзі «Про природу речей» відобразив вчення грецького філософа Епікура (341–270 рр. до н.е.). Цей твір є єдиним пам’ятником матеріалістичної думки древніх, який повністю зберігся. Епікур розвинув вчення Демокріта про Природу. Епікур, а слідом за ним і Лукрецій, існуванням атомів намагались пояснити усі природні і соціальні явища. Лукрецій створює модель руху атомів, уподібнює його руху пилинок у сонячному промені в темній кімнаті. Це є по суті, один з перших описів у історії природничих наук картини молекулярного руху.

Геніальні здогадки філософів-матеріалістів, атомістів Давньої Греції та Риму обумовили народження сучасної атомістики. В свою чергу, з’явився зародок нової науки – хімії. Уявлення вчених Давньої Греції та Риму не перетворились у справжню наукову доктрину. До середньовіччя і епохи Відродження цей зародок нової науки – хімії не розвивався. Причина в тому, що історія її розвитку до ХVІІ ст. міцно базувалась на алхімічному мисленні. Але тільки у середньовіччя і епоху Відродження ідеї про дискретність речовин привернули увагу мислителів.

Алхімічний період

Проблема зв’язкiв алхiмiї з хiмiєю надто складна, щоб одержати уяву про неї до ХVІІ ст. Але впевнено можна стверджувати, що вся iсторiя розвитку хiмiї до цього періоду мiцно базувалась на алхiмiчному мисленнi. Версiя про те, що iсторiя хiмiї розпочинається з часу виникнення алхiмiчних iдей i алхiмiя є «матiр’ю хiмiї» не зовсім відповідає реаліям історії розвитку цієї науки. Вже з того, що викладене раніше, можна зробити висновок, що хiмiя виросла з практичної ремiсницької хiмiї, яка стала вихiдним пунктом i базою прогресу хiмiко-технологiчних знань. Це – очевидно.

112

Процес накопичення таких знань, як вже було показано, розпочався у глибокій давнині. У нас немає можливостей встановити, хто i коли у давнину і у середньовiччi зробив те чи iнше навіть значне вiдкриття, хто є автором вiдкриття способiв i використання вогню, виплавки металiв з руд, фарбування тощо. Імена пiонерiв хімiї стародавнього світу i середньовiччя, за рiдким винятком, залишилися невiдомими. Досягнення в галузi хiмiї у ці періоди хоч i здаються нам незначними порiвняно з колосальними успiхами сучасної науки, але для свого часу багато з них були революцiйними. На основi успiхiв i досягнень практичної хiмiї, починаючи з Античностi, йшов розвиток знань в наступнi епохи. У сукупностi усi вони стали базою сучасного стану хiмiї.

Уперiод занепаду александрiйської i римської культури на сходi Малої Азiї (Арабський Схiд) хiмiя як наука, розпочалась в окремих центрах науки, що виникли пiд протекторатом багатих правителiв держав. Такою була, наприклад, академiя в мiстi ДжандiШарпурi (Пiвденна Персiя). Академiя прославилась практичною i дослiдницькою дiяльнiстю лiкарiв. Вона підтримувала науковi зв’язки з Константинополем, де знаходилась велика наукова бiблiотека при храмi Софїї.

Крiм Джандi-Шарпурського центру, у V ст. були засновані академiї в країнах Ближнього Сходу: в Едессi (Месопотамiя) i Еземi (Сiрiя). Їх дiяльнiсть розвивалась пiд впливом фiлософiв Грецiї. Тут протягом ІV–VІІ ст.ст. здiйснювався переклад хiмiчних трактатiв александрiйських вчених. Термiн «хiмiя» вперше виявлено у грецьких письмових джерелах наприкінці ІV ст. Перекладачами творів грецьких вчених були представники «таємної науки». Переклади окремих таких видань опублiкованi лише наприкiнцi ХІХ ст. Серед них також i глави творiв 3осiми Панополiтанського (350– 400 рр. н.е.). В його творах і знаходимо вперше термін «хімія». Таким чином, хімія народилась на занепаді суспільного ладу, основаного на рабстві.

У476 р. колись могутня Римська імперія розпалась. Настав період державного занепаду, застою. Багатолюдні й квітучі міста і великі держави з добре розвинутою торгівлею розпались на дрібні

окремі господарства та князівства. Слабо пов′язані одне з одним, вони майже повністю жили за рахунок продуктів, які вироблялись у власних володіннях. Потреби зростали повільно. В таких умовах до науки не звертались. З бібліотек і академій світу наука переселилась в монастирі середньовіччя. Вивчення Природи замінилось вивченням текстів «Священого писання». Змінила характер і хімія, яка тільки народилась. Вона не мала попиту в житті. На неї стали дивитись як на засіб швидкого і чудового збагачення, до якого прагнуло багато

113

людей. Практичне життя давало яскраві приклади перетворення різних речовин.

Пліній Старший писав про те, що підчас пожежі у гавані Пірея згоріли діжки, в яких були свинцеві білила. Від дії вогню вони перетворились у червоний свинцевий сурик. Багато перетворень використовувалось людиною для виготовлення необхідних речей. Прожарюючи з вугіллям землеподібні руди, отримували дзвінкі монети. Пісок і ракушечник перетворювали у скло, сплавляючи їх з содою, що видобували з содових озер. З вина, даючи йому прокиснути, робили оцет. І чим далі розвивалось людське суспільство, тим більше зростали його потреби, тим сильніше відчувалась нужда у виготовленні все нових і нових речей з природної сировини, яку можна було обробити. Це підтверджувало вчення Аристотеля про те, що всі тіла складаються з одних і тих же елементів-властивостей, можна одні перетворювати в інші. Чи не можна досягти того, щоб і прості, неблагородні, дешеві метали, такі, як свинець, залізо перетворити в дорогоцінне золото?

Потреба в золоті була велика. Неперервні феодальні війни спустошували окремі князівства і навіть країни, руйнували маєтки великих і малих феодалів. В умовах господарського застою не так то просто було задовольнити потреби монархів у грошах.

Мимоволі треба було розраховувати на чудо. Хіба не було чудом можливість перетворення одних металів в інші. Це було наслідком уявлень, які панували в хімічній науці на початку її розвитку.

Мета хімії змінилась. Змінилась і її назва. Понад 1000 років – з ІV по ХVІ ст.ст. вона називалась алхімією. Уже у ХVІІІ ст. німецький хімік Г.Шталь так писав про алхіміків: «Я не берусь оцінити шкоду, яку нанесли ці шахраї – алхіміки... Дозволю собі тільки відзначити, що з часу Парацельса в нашій вітчизні не було жодної війни, яка б принесла стільки зла, скільки ці люди».

Подібних «шахраїв» у Європі того періоду було багато. Ось цікавий куплет з пісеньки початку ХVІІІ ст.

“Алхимиком ныне хочет быть всяк: Юнец, и старик, и круглый дурак, Придворный советник, цирюльник, солдат, Монах, и священник, и адвокат”

Сучасник Г.Шталя французький хімік П’єр Макьор так писав: «На щастя, з алхімією хімія не має нічого загального, крім імені, але це їй так само неприємно, як

Карикатура на алхіміків. З гравюри ХVІ ст.

розумній і розсудливій дочці носити ім′я матері, яка прославилась причудами і безглуздістю». А відомий хімік ХІХ ст. Ю.Лібіх так висловив свою думку: «Кожна гіпотеза, яка веде до здійснення експериментів, підтримує в людині завзятість, розвиває думку. Такі гіпотези – великий рух науки. Алхімія є не що інше, як хімія. Те, що алхімію постійно змішують зі спробами отримати золото хімічним шляхом ... найбільша несправедливість».

Такі думки великих людей ХVІІІ і ХІХ ст. прокладають нам шлях до усвідомлення, що ж, власне, являє собою «алхімічна гіпотеза?».

Бажаючи отримати золото з неблагородного металу, алхіміки сплавляли, випалювали, розчиняли все, що в них було. Аристотель, освячений церквою, надихав їх надією збагатитись. Не маючи змоги розібратися у речовинах, отриманих ними, алхіміки вбачали в них те, чого прагнули. Випадково сплавивши чотири частини червоної міді з однією частиною білого олова і отримавши раптом метал жовтого кольору, алхімік славив бога. Йому здавалось, що властивості міді й олова перемішались, створивши властивості благородного металу, що при цьому мідь і олово пропали, перетворившись у золото. Хіба легко було у той час визначити, що отримано бронзу, простий сплав. Врешті-решт помилка виявлялась. Але це не охолоджувало завзяття алхіміків. Знову і знову вони перечитували Аристотеля. Чотири елемента-властивості – це все, що потрібно для утворення речовин, учив грецький філософ. Потрібна ще п’ята сутність «квінтессенція» (саме головне), яка об’єднає інші елементи. Ось в чому секрет!

Вони шукали «квінтессенцію» і давали їй різну назву: Камінь мудреців; Філософський камінь; Великий еліксир; Універсал. Червона тінктура; Великий магістерій; Фермент; Червоний камінь. Коли його буде знайдено, попутно вирішиться і завдання медицини. Той самий еліксир наче б то сприяє лікуванню хвороб, повертає втрачену молодість, забезпечує безсмертя. Вони продовжували змішувати, кип′ятити, переганяти, прожарювати всілякі речовини. З тріпотінням очікували закінчення досліду, очікуючи благородний метал, який принесе їм багатство.

Грецько-єгипетська алхімія

Колискою алхімії був Єгипет. Ще у доалхімічний період процеси виробництва металів, сплавів для монет були таємницею і надбанням вузьких жрецьких каст. До розповсюдження Християнства ні в Греції, ні в Римі алхімічні досліди не проводились. Але грецька культура залишила у спадщину Сходу свою філософію. Аристотелівська фізика передала александрійській школі ідею перетворення одного елемента в інший. Тому з перебігом часу після

115

таємниць жрецької касти Єгипту з металургійними операціями, які відносяться до благородних металів, практика зберегла містикоспекулятивне покривало над цими процесами. Неперервний попит на золото, виснаження старих золотоносних копалин штовхав практиків на досліди. Тим більше, що часто золото знаходили у мідних рудах. При перегонці ртуті в деяких операціях одержували залишок у вигляді королька золота або срібла. З цього робили висновок – ртуть перетворюється у благородні метали. Більше того, алзіміки вважали, що вона є рідким сріблом, якому потрібно повернути твердість. Було також відомо, що при доданні до міді різних мінералів, арсенопірита наприклад, одержуть білі та жовті сплави, схожі на золото і срібло.

У перші століття н.е. Християнство виступило проти алхімічної практики, але згодом терпляче почало ставитись до цього занняття.

Алхімія, про яку нам повідомляють письменники александрійської школи, є не що інше, як опис досліджень герметичною (закритою) мовою, що зрозуміла тільки для посвячених і запозичена з містичних учень греко-східного походження. Самим важливим дослідженням вважався пошук філософського каменя. Але небагато ознайомлених прагнули до його відкриття. Після того як хімія примкнула до містицизму, вона змінилась. Теорії Аристотеля чотирьох стихій було недостатньо для пояснення структури металів. У греко-єгипетських алхіміків виникає тенденція головною складовою металів вважати ртуть, а потім сірку. Ртуть і сірка,

з’єднуючись у різній кількості, дають, як вважалось, початок металам, в тому числі і благородним. Намагання алхіміків знайти філософський камінь поглиблювало і розширювало знання про хімічні процеси, що властиві різним ремеслам. У той же час грекоєгипетські алхіміки покращали процес очищення золота шляхом нагрівання багатої золотом руди, свинцю і селітри (купеляція). Використовувалась амагальма

золота для позолоти. Широко було розповсюджено виділення срібла шляхом сплавлення руди і свинцю.

Розвивалась і металургія звичайних металів. Ртуть широко використовувалась для витягнення золота і срібла. Єгипетським алхімікам було відомо лише сім металів (золото, срібло, мідь, залізо,

олово, свинець, ртуть). Вони не були знайомі з іншими металами у

116