Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
All_inclusive / MMM / розділи / розділ 2 / розділ 2.docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
56.95 Кб
Скачать

2.3 Синтетичний та аналітичний облік витрат виробництва. Калькулювання собівартості виготовленої продукції

Аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ве­деться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підпри­ємства та центрами витрат і відповідальності. Основними вироб­ничими підрозділами промислового підприємства є цехи або са­мостійні ділянки.

Цехом називається відокремлена в адміністративно-госпо­дарському розумінні виробнича частина підприємства, яка скла­дається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску пев­ної продукції (заготовок, деталей, вузлів, виробів) або на вико­нанні однорідних технологічних процесів.

Відповідно до технологічних процесів виробництва цехи роз­різняють за їх функціональними ознаками.

Основні, де здійснюється основний виробничий процес із ви­пуску продукції, що поділяється на три стадії - заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До основних цехів відно­сяться цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призна­ченням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підпри­ємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), та цехи, які випускають напівфабрикати (наприклад, цех норма­лей — гвинтів, шайб, гайок тощо).

Допоміжні цехи, які не беруть безпосередньої участі у вигото­вленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах: інструментальний, модельний, ремон­тно-механічний тощо. Обслуговуючі, які сприяють нормальній роботі основних та допоміжних цехів.

Побічні, які займаються переробленням відходів основного виробництва та виготовленням товарів широкого вжитку. Побіч­не виробництво може бути організоване як самостійна галузь ро­боти підприємства, яка виконує частину його основної виробни­чої програми (наприклад, виготовлення паркету з відходів та обрізків деревини).

Експериментальні, які призначені для виготовлення дослідних зразків виробів та виконання експериментальних робіт.

Виробнича структура цеху — це сукупність його ділянок, до­поміжних і обслуговуючих ланок, форма їх зв'язків, характер спеціалізації та кооперування для спільного процесу виготовлен­ня продукції.

Ділянка являє собою первинний виробничий підрозділ проми­слового підприємства. Ділянки можуть входити до складу цехів або бути самостійними структурними підрозділами. Підприємст­ва, що мають безцехову структуру, складаються тільки з їх само­стійних ділянок.

Залежно від масштабів виробництва та характеру спеціалізації ділянка може мати різні назви: майстерня — це велика та слабо-спеціалізована ділянка; відділ цеху — це велика ділянка або декі­лька функціонально пов'язаних ділянок (у поточному виробниц­тві вузькоспеціалізована ділянка називається лінією, в серійному — конвеєром)

Допоміжні виробництва — це сукупність цехів та інших під­розділів підприємства, зайнятих обслуговуванням основного ви­робництва, виконанням робіт для нього і наданням йому послуг.

Допоміжними вважаються виробництва, які забезпечують ін­ші підрозділи свого підприємства різними видами енергії (елект­роенергією, парою, газом), транспортними послугами, виконують ремонт основних засобів, виготовляють інструменти, штампи, запасні частини, будівельні матеріали, деталі, конструкції тощо. Деяка частина продукції, робіт або послуг допоміжних вироб­ництв може бути реалізована стороннім споживачам (підприємс­твам, організаціям, установам, фізичним особам).

Аналітичний облік витрат допоміжних виробництв ведеться в розрізі таких видів виробництв:

  • інструментальні (виготовлення інструментів, пристроїв, штампів, моделей, запасних частин, виробництво будівельних конструкцій і деталей);

  • ремонтні (ремонт механічного і електричного обладнання, транспортних засобів, будівель і споруд);

  • енергосилові (забезпечення різними видами електро- і теп-лоенергії, стислим повітрям, киснем, водою);

  • —транспортні (залізничний, водний і автомобільний транс­порт тощо).

Виходячи з потреб основного виробництва, встановлених норм і технічних нормативів споживання послуг, усім підрозді­лам допоміжних виробництв керівництвом підприємства встано­влюються завдання (нормативи, замовлення) щодо виробництва виробів, робіт і послуг, щодо собівартості та, відповідно, плано­во-розрахункова вартість одиниці виробів або послуг та інші госпрозрахункові показники. Ці показники необхідні для внутрі­шньовиробничого госпрозрахунку, а на великих підприємст­вах — для розрахунків між підрозділами основного і допоміжно­го виробництв за надані послуги та оприбуткування виготов­лених інструментів і матеріалів. Для ефективного контролю за обсягом послуг допоміжних виробництв у цехах основного виро­бництва встановлюються лічильники, вимірювальні пристрої, де­талізуються нормативи і норми для забезпечення контролю за споживанням послуг допоміжних виробництв. Витрати допоміж­них виробництв розподіляються пропорційно кількості послуг, що споживаються.

У виробництвах, які випускають однорідну продукцію, всі ви­трати за місяць розподіляються на кількість виробленої продукції або послуг у відповідних одиницях виміру (1 кВт-год. електро­енергії, 1 Гкал тепла, 1 т пару, 1000 м3 води, 1 т перевезень, 1 год. роботи автомобіля тощо).

Складніше організований розподіл витрат у виробництвах, що випускають різнорідну продукцію. На першому етапі тут розпо­діляються непрямі витрати, на другому — оцінюються залишки незавершеного виробництва.

Особливістю допоміжних виробництв є наявність взаємних (зустрічних) послуг. Для спрощення цих складних розрахунків доцільно оцінювати і списувати взаємні та інші послуги за пла­новою або нормативною собівартістю. У деяких випадках допус­кається віднесення послуг за фактичною собівартістю минулого місяця.

Обслуговуючі виробництва та господарства — це виробницт­ва, діяльність яких не пов'язана з виробництвом продукції, вико­нанням робіт, наданням послуг та не відповідає меті створення даного підприємства.

. Продукція обслуговуючих виробництв та господарств, а та­кож виконані ними роботи та послуги можуть споживатись як безпосередньо самим підприємством для власних потреб, так та іншими, сторонніми (зовнішніми), споживачами.

Аналітичний облік витрат обслуговуючих виробництв ведеть­ся в розрізі таких виробництв та господарств:

  • житлово-комунальні (утримання гуртожитків, житлових будинків, пралень, лазень, тощо);

  • науково-дослідні та конструкторські підрозділи;

  • майстерні побутового обслуговування (ательє, перу­карні);

  • їдальні та буфети;

  • будинки відпочинку, санаторії, профілакторії, спортивні клуби та інші установи оздоровчого та культурно-просвіт­ницького призначення;

  • дитячі дошкільні установи.

Соседние файлы в папке розділ 2