Soc_kafedr_posibnyk

Соціальна структура та соціальна стратифікація суспільтва

4.Для „закритих” стратифікаційних систем характерний:

А) високий рівень соціальної мобільності; Б) низький рівень соціальної мобільності;

В) рівень соціальної мобільності приблизно однаковий і в „відкритих” і у „закритих” соціально-стратифікаційних системах.

5.Під час соціальних криз і політичних переговорів інтенсивність соціальної мобільності, як правило:

А) знижується; Б) залишається приблизно на тому ж рівні, що й у

стабільних суспільствах; В) зростає.

6.Соціологія досліджує особистість як суб’єкт соціальних відносин, виділяючи в ній:

А) культурні відмінності; Б) унікальні, індивідуальні риси характеру та поведінки;

В) психологічні особливості; Г) соціально-типові характеристики; Д) усі варіанти правильні.

7.Приклад соціального інституту:

А) шкільний клас; Б) рота військовослужбовців;

В) студентська академгрупа; Г) економіка, політика, релігія.

8. Одне із перелічених нижче соціальних утворень може одночасно розглядатися як соціальний інститут і як мала соціальна група:

А) колектив Чернівецького національного університету; Б) церква; В) армія; Г) сім’я.

81

Соціологія

9.Сучасні соціологічні теорії, які пов’язують соціальні зміни з динамікою духовної сфери суспільства, зараховують до групи:

А) соціокультурних теорій; Б) технологічних теорій;

В) соціально-економічних теорій.

10.Коли виникає соціальне?

А) коли людина розмірковує про сенс свого життя; Б) коли вона задовольняє свої вітальні потреби;

В) коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільноти) незалежно від того, чи присутні фізично індивід або спільнота.

Правильні відповіді:

Варіант І: 1. (Г); 2. (Г); 3. (Б); 4. (В); 5. (А); 6. (Г); 7. (В); 8. (Б); 9. (Г); 10. (А).

Варіант ІІ: 1. (А); 2. (А); 3. (Б); 4. (Б); 5. (В); 6. (Г); 7. (Г); 8. (Г); 9. (А); 10. (В).

82

Особистість у системі соціальних зв’язків

ТЕМА 5. ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

1.Особистість як предмет вивчення соціології.

2.Поняття, структура і типологія особистості.

3.Соціалізація особистості: поняття, основні етапи.

Ключові поняття: людина, індивід, індивідуальність, особистість, інтерналізація, соціальний статус, соціальна роль, соціальна поведінка особистості, рольова структура особистості, соціалізація, ресоціалізація, інтеракція, інституціоналізація, соціальна установка, девіантна поведінка.

1. Проблеми людини й особистості займають в системі сучасного соціологічного знання одне з центральних місць. Зрозуміло, у соціології не має монополії на вивчення й інтерпретацію даних проблем. До людини звертаються різні науки, і не тільки науки, але й художня література, мистецтво, релігія, публіцистика. Тут важливе визначення специфіки різних наук, в тому числі і соціології, в підході до людини. Для соціології однаково важливі та необхідні як аналіз структури суспільства і соціальних інститутів, так і вчення про особистість. Особистість є об’єктом вивчення окремої галузі соціології – соціології особистості.

Що ж таке особистість? У літературі подається багато визначень цього поняття, але з усіх підходів до особистості нас цікавить лише соціологічний, який базується на філософському і має свої особливості. Характеризуючи особистість, необхідно, в першу чергу, з’ясувати співвідношення понять, які найчастіше використовують поряд з поняттям ”особистість”: “людина”, “індивід”, “індивідуальність”.

Людина – це найширше поняття для визначення суб’єкта діяльності, пізнання, спілкування. Поняття ”людина” означає конкретного представника біологічного виду ”homo sapiens”; це жива істота, яка володіє мовою і свідомістю, здатна створювати знаряддя праці і користуватися ними. Отже, поняття “людина”

83

Соціологія

визначає якісну відмінність людей і тварин. До головних ознак людини належить: конституція тіла, зокрема будова, функціонування; прямоходіння; свідомість і самосвідомість; володіння мовою тощо. Індивідом називають людину як одиничного представника якогось цілого (біологічного виду ”homo sapiens” чи соціальної спільноти, групи). Зазначимо, що специфічні особливості реального життя і діяльності конкретної людини у зміст цього поняття не входять. У понятті ”індивід” відображаються дві головні ознаки: по-перше, нероздільність або цілісність суб’єкта; по-друге, наявність у нього особливих (індивідуальних) рис, які відрізняють його від інших представників такого ж виду.

Особистість – це якісно нове утворення, яке формується у процесі взаємодії людини з умовами зовнішнього середовища, її риси, детерміновані конкретно-історичними умовами життя суспільства. У процесі діяльності людина налагоджує зв’язки з іншими людьми (суспільні відносини), які і формують особистість. Кожна особистість з певного періоду починає робити вагомий внесок у життя окремих людей і суспільства. Тому поряд з поняттями “особистість”, “особистісне”, виявляється і поняття “суспільно значиме”, те, яке має значення для суспільства, і яке може бути як суспільно-прийнятним, так і суспільно-неприйнятним.

Отже. особистість – це стійка система соціально значимих властивостей, ознак і рис, яких набуває індивід у певному суспільстві під впливом інститутів соціалізації, відповідної культури, конкретних соціальних спільнот і груп, до яких він належить, і в життєдіяльності яких, він залучений. Відповідно, поняття ”особистість” застосовується стосовно до кожної людини, яка пройшла соціалізацію, оскільки вона індивідуально виражає головні риси певного суспільства, тієї чи іншої соціальної спільноти або групи.

Індивідуальність свідчить про неповторність, оригінальність, одиничність ознак і їх вияв у конкретної людини. Індивідуальність – це те особливе, специфічне, яке

84

Особистість у системі соціальних зв’язків

відрізняє одну людину від інших людей, охоплюючи як природні, так і соціальні, як тілесні (соматичні), так і психічні, як вроджені, так і набуті, вироблені у процесі індивідуального розвитку (онтогенезу) властивості.

Таким чином, соціологія розглядає особистість як продукт і елемент суспільних відносин, як суб’єкт суспільного і особистого життя, як учасника і представника певної соціальної групи, спільноти.

2. Структурний аналіз особистості являє собою одним із головних завдань як соціології, так і соціальної психології. Структура складних явищ, а до них безумовно відноситься й особистість, являє собою сукупність, ієрархію, і певну взаємодію різних елементів. Люба структура має певну стійкість, але разом з тим, вона піддається різним змінам – прогресивним і регресивним – аж до розпаду, який характеризується поняттям деструкції. Деструктивні явища у структурі особистості приводять до різного роду відхилень, що отримали назву девіантної поведінки.

Соціальна структура особистості включає сукупність об’єктивних і суб’єктивних соціальних властивостей індивіда, які формуються і функціонують у процесі його діяльності, під впливом тих соціальних груп, спільнот, об’єднань, до яких індивід належить. Звідси важливою характеристикою соціальної структури особистості є її діяльність, що розуміється як самодіяльність, і як взаємодія з іншими людьми, і фіксується поняттям ”суб’єкт діяльності”. Аналіз структури особистості без аналізу форм її діяльності неможливий.

На основі цього, в соціальній структурі особистості можна виділити наступні елементи:

– спосіб реалізації у діяльності соціальних якостей, які проявляються у способі життя і таких видах діяльності: як трудова, суспільно-політична, культурно-пізнавальна, сімейно-побутова. При цьому працю необхідно розглядати як центральну, значущу ланку структури особистості, яка визначає всі її елементи;

85

Соціологія

–об’єктивні соціальні потреби особистості. Особистість – органічна частина суспільства, тому в основі її структури лежать суспільні потреби. Іншими словами, структура особистості детермінується тими об’єктивними закономірностями, які визначають розвиток людини як суспільної істоти. Особистість може усвідомлювати або не усвідомлювати ці потреби, але від цього вони не перестають існувати і визначати її поведінку;

–здібності до творчої діяльності, знання, навики. Саме творчі здібності і відрізняють сформовану особистість від індивіда, який знаходиться на стадії формування як особистості (деякі залишаються на цій стадії все своє життя). Причому творчі здібності можуть проявлятися не обов’язково в таких сферах діяльності, які по своїй природі потребують творчих особистостей (науки, мистецтва), але і

втаких, які, на перший погляд, творчими не назвеш (робота у сфері трудової діяльності і т.п.). Отже, творчість – основна відмінна риса людини як особистості;

–рівень засвоєння культурними цінностями суспільства, тобто, духовний світ особистості;

–моральні норми і принципи, якими керується особистість. І, накінець, переконання – найбільш глибокі принципи, які визначають основну лінію поведінки людини. Переконання пов’язані з усвідомленням особистістю своїх об’єктивних (існуючих незалежно від свідомості) потреб, створюючих, так би мовити, ядро структури особистості.

Всі ці структурні елементи в тій чи іншій мірі притаманні кожній особистості, яка по своєму приймає участь у житті суспільства, володіє знаннями, чимось керується.

3.Поняття ”соціалізація” (лат. socialis – суспільство) все більш використовується як наукова категорія представниками широкого спектру наук – філософії, соціології, психології, політології, педагогіки та ін. В американській і французькій соціології це поняття з’явилося наприкінці XIX ст. і пов’язане з іменем американського соціолога Ф.Г.Гіддінгса (1855-1931 рр.)

86

Особистість у системі соціальних зв’язків

і французького соціолога Г.Тарда (1843-1904 рр.). В основу теорії соціалізації Г.Тард поклав принцип наслідування, регульоване суспільством через соціальні інститути – систему освіти і виховання, сім’ю, громадську думку та ін.

Однією з поширених моделей, джерела якої лежать у теорії психоаналізу З.Фрейда, є розуміння соціалізації як розвитку особистого контролю. Основна ідея, на якій побудовано модель, полягає у визнанні людей споконвічно від народження асоціальними внаслідок вроджених агресивних інстинктів.. Тому соціалізація має конфліктний характер і потребує не лише особистого, а й громадського контролю. Виходячи з розуміння головної рушійної сили поведінки людини (її сексуальний потяг), етапи соціалізації З.Фрейд пов’язує з домінуванням впливу тих чи інших ерогенних зон на задоволення сексуальних потреб.

Прихильники моделі ”міжособистісного спілкування” (Ч.Кулі, Дж.Мід та ін.), яку іноді називають “Я-теорія” або теорія “дзеркального Я”, вважають, що особистість виростає з множини інтеракцій людей з навколишнім світом, в результаті яких вона навчається дивитися на себе очима інших, тобто думати про себе як і про інших, а також розуміти поведінку людей. Відомий інтерес для організації процесу соціалізації становить положення Дж.Міда про три стадії соціалізації: імітація, рольові ігри, колективні ігри. На першій стадії діти імітують поведінку дорослих, не завжди розуміючи її. На другій стадії діти, виконуючи в іграх дорослі ролі, ”приміряючи” їх до себе, вчаться надавати своїм думкам і діям такого самого значення, що й дорослі. На третій, завершальній стадії дитина до розуміння очікувань окремих людей додає групові очікування. Дотримання правил рольових та колективних ігор готує дітей до виконання правил гри у суспільстві, закріплених у законах і нормах. Тим самим здобувається почуття соціальної ідентичності.

87

Соціологія

“Когнітивна” модель соціалізації (Ж.Піаже, Л.Кольберг, А.Маслоу та ін.), побудована на ідеї, що поведінка особистості детермінована її знаннями, сукупність яких утворює в її свідомості образ (картину) навколишнього світу. Саме ця картина світу керує поведінкою людей, а не сама реальність. Головним аспектом соціалізації при цьому є процес навчання мисленню, розвитку пізнавальних, моральних та емоційних структур особистості. Згідно з Ж.Піаже, когнітивна соціалізація проходить декілька стадій, кожна з яких окреслюється новими навичками, що обмежують навчання людей. Діти ці стадії проходять у певній послідовності, хоча швидкість і результативність соціалізації на них можуть бути різними у різних дітей.

Важливою для розуміння сутності процесу соціалізації є розробка міжрівневого дослідження проблем людини, що акцентує увагу на внутрішніх відносинах, взаємопереходах біологічного, психічного соціального рівнів. Загальний принцип, якому підпорядковуються міжрівневі відносини, у формулюванні О.М.Леонтьєва полягає в тому, що “наявний найвищий рівень завжди залишається провідним, але не може реалізуватися лише за допомогою рівнів, що лежать нижче, і в цьому від них залежить”.

Стосовно розуміння механізмів соціалізації цей принцип на початкових етапах психічного розвитку дитини полягає в тому, що на перший план виступає механізм біологічного пристосування, завдяки якому відбувається становлення, сприйняття та емоції дитини. У подальшому процесі цей механізм трансформується, виконуючи інші завдання, реалізуючи вищі рівні діяльності, взаємодіючи з психічними та соціальними механізмами соціалізації.

88

Особистість у системі соціальних зв’язків

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

ОСОБИСТІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1.Особливості соціологічного аналізу особистості.

2.Соціальна структура особистості. Поняття соціального статусу та соціальної ролі.

3.Механізми, шляхи, етапи, засоби соціалізації особистості.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ

При розгляді першого питання необхідно дати визначення понять „людина”, „індивід”, „індивідуальність”, „особистість”, а також розкрити специфіку соціологічного розуміння сутності людини. Сукупність різних підходів щодо розуміння сутності людини можна звести до трьох основних концепцій проблеми людини, залежно від трактування співвідношення біологічного та соціального: біологізаторська, соціологізаторська, біосоціальна.

Біологізаторська концепція визначає біологічні фактори як основні в життєдіяльності людини. Одним із представників такого розуміння природи людини був З.Фройд, який звернув увагу на негативні ірраціональні властивості людини, пов’язані з її біологічною природою і психікою. Він стверджував, що сексуальні потреби є головними в людській природі й „доводи розуму безсилі проти їх пристрастей”.

Сутність соціологізаторського розуміння людини полягає у трактуванні її як суто соціальної, предметнодіяльнісної істоти, лише як носія суспільних характеристик. Для цього підходу характерне перебільшення ролі соціальних впливів на людину; абсолютизація ролі соціального стосовно психіки людини; ігнорування індивідуального рівня буття людини; ігнорування індивідуальних відмінностей людей.

89

Соціологія

Як бачимо, ані біологізаторська, ані соціологізаторська концепції не в змозі дати наукові пояснення природи людини. На думку П. Сорокіна, людина та її історія виявляються найскладнішими явищами у світі. Пояснити їх за допомогою якогось одного принципу – справа безнадійна. Звідси – хибність і безнадія моністичних теорій, що роблять спроби пояснити історію та діяльність людей за допомогою якогось одного фактора.

У прагненні подолати однобічність й об’єднати раціональні елементи кожної з розглянутих крайніх позицій, виникла біосоціальна концепція людини. Згідно цієї концепції людська природа розглядається як біосоціальна. Людина при цьому розглядається як істота, що живе за біологічними та соціальними законами. У ній існують як соціальна (головна), так і повноцінна біологічна сторони, які перебувають у станів діалектичної єдності.

Готуючись до другого питання, варто виходити з того, що у сучасній соціології окреслилися два підходи до аналізу соціальної структури особистості – нормативний і функціональний.

Суть нормативного підходу полягає в тому, що він допомагає віднайти ті найсуттєвіші ознаки, яким особистість має відповідати в ідеалі. Серед нормативних елементів особистості виділяють світогляд, духовне багатство, високу мораль.

Функціональний підхід, на відміну від нормативного, допомагає виявити ті якості або властивості, якими людина наділена як реальний суб’єкт життєдіяльності. Виходячи з функціонального підходу, у структурі особистості можна виділити три основні елементи: соціальний статус, соціальну роль, спрямованість особистості.

Соціальний статус визначається у соціології як становище індивіда чи соціальної групи стосовно інших індивідів, груп, яке пізнається за соціально значущими для даної системи ознаками. У найзагальнішому розумінні соціальний статус особистості у

90