Geodeziya_1_chastina_26-09-2011

11

рових координат і системи ідентифікації земельних ділянок. Складовою частиною державного земельного кадастру є проведення кадастрових зйомок. Кадастрові зйомки – це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; виготовлення кадастрового плану.

Усі вищезазначені заходи передбачають проведення геодезичних робіт.

Для проведення робіт із кадастру необхідні високої якості картографо-геодезичні матеріали, які б давали можливість достатньо повно і детально відобразити кадастрову ситуацію. Для цієї мети необхідні заданого масштабу кадастрові карти і плани, каталоги координат та інші матеріали, які б забезпечували відповідну точність визначення елементів та характеристик кадастрових об’єктів. Наявність великої кількості територіальних одиниць із високою ціною земельних ділянок і густотою забудови зумовлює підвищені вимоги до точності відображення меж земельних ділянок, визначення їх площ.

Картографо-геодезичні матеріали кадастру включають кадастрові карти і плани, схеми, креслення та набір текстових документів у вигляді таблиць, списків, реєстрів тощо. Зміст картографо-геодезичних матеріалів визначається сукупністю елементів кадастрових планів, креслень, схем, які є відображенням властивостей кадастрових об’єктів.

Картографо-геодезичні матеріали кадастру використовують при виконанні таких завдань:

прийняття управлінських рішень на рівні обласних, районних, міських і сільських органів влади;

встановлення і визначення положення меж адмініс- тративно-територіальних одиниць, землеволодінь і землекористувань, меж населених пунктів тощо;

12

визначення площ кадастрових земельних ділянок та інших структурно-облікових одиниць;

складання графічних додатків до правових та управлінських документів;

планування природоохоронних і санітарногігієнічних заходів тощо.

Планово-картографічні матеріали кадастру є просторовим базисом, який забезпечує планово-висотний зв’язок даних про об’єкти і явища середовища у відповідних системах координат і висот на всіх рівнях представлення.

26 серпня 1997 року наказом № 85 Державного комітету України по земельних ресурсах було затверджено «Положення по земельно-кадастровій інвентаризації земель населених пунктів». Це Положення − нормативноправовий документ, яким встановлюються основні вимоги до виконання робіт по земельно-кадастровій інвентаризації земель населених пунктів (міст, селищ, сіл), як невід’ємної частини вихідної інформації для ведення державного земельного кадастру.

Основним чинником, що визначає параметри земельнокадастрових знімань, є вимоги до точності та детальності відображення кадастрових об’єктів. Ці вимоги, у свою чергу, визначаються цільовим призначенням, якістю земель і максимальними можливостями відображення в плані облікової одиниці площі. Такими обліковими одиницями повинні бути:

у містах республіканського й обласного підпорядкування 1 кв. м (0.0001 га);

для ділянок садово-городніх товариств – 2,5 кв. м (0,00025 га);

у містах районного підпорядкування і в селищах –

15 кв. м (0,0015 га)

у селах – 100 кв. м (0,0100 га).

13

Для забезпечення необхідної точності відображення прийнятої облікової одиниці площі похибка (гранична) точок знімального обґрунтування і межових знаків відносно найближчих пунктів державної геодезичної мережі не повинна перевищувати:

у містах республіканського і обласного підпорядкування – 10 см;

у містах районного підпорядкування і в селищах –

20 см;

у селах – 40 см.

Помилка взаємного положення суміжних точок межі не повинна перевищувати 0,1 мм у масштабі плану.

Отже, як бачимо, геодезичні роботи в землеустрої займають дуже вагоме місце.

Історичний розвиток геодезії

Необхідність проведення геодезичних робіт виникла в людства в глибоку давнину. Народи Індії, Єгипту, Греції й інших країн за декілька тисячоліть до Різдва Христового здійснювали геодезичні роботи з метою будівництва каналів, споруд, поділену земельних масивів на ділянки, що засвідчують розкопки і пам’ятки, які збереглися.

Про геодезичні роботи в Росії, що відбулися декілька століть тому, засвідчують літописи, креслення, надписи на каміннях і ін. Найдавнішою пам’яткою є так званий Тмутараканський камінь, знайдений в 1792 році поблизу міста Тамань, який зараз знаходиться в Санкт-Петербурзькому Ермітажі. На цьому камені зберігся надпис, який розповідає про те, що в 1068 році князь Гліб виміряв відстань довжиною біля 20 км між Керчю і Таманню по льоду через Керченську протоку.

У середині ХVІІІ століття основну роль у картографуванні країни відігравав Географічний департамент Петербурзької Академії наук, яка відала всіма зйомками в країні.

14

В 70–80-ті роки, у зв’язку зі створенням Генерального штабу, у функції якого входило й забезпечення військ картами, а також початими в 1975 р. великими зйомками Генерального межування, Географічний департамент поступово втратив значення основного картографічного відомства Росії.

Головне місце при виконанні основних астрономогеодезичних, топографічних і картографічних робіт протягом всього ХІХ і початку ХХ століть займало Військовотопографічне депо Генерального штабу.

Початком організації військово-топографічної служби в Росії можна вважати створення в 1763 р. Генерального штабу, який у мирний час, поруч з іншими обов’язкам, повинен був здійснювати зйомки цілих губерній і великих просторів.

В1796 році Генеральний штаб був розформований, а весь зібраний ним картографічний матеріал переданий у спеціально створену «Чертежную», перетворену в 1797 р. у Депо карт. В 1800 р. до Депо карт був приєднаний Географічний департамент. В 1812 р. Депо карт перейменували у Військово-топографічне депо. З 1816 р. Військовотопографічне депо перейшло у підпорядкування Головного штабу.

В1822 р. був заснований Корпус військових топографів (КВТ), який виконував геодезичні, топографічні і картографічні роботи військового загальнодержавного значення.

Перші точні вимірювання було зроблено в 1816 р. одночасно в західних прикордонних районах під керівництвом відомого військового геодезиста К.І.Теннера і в прибалтійських районах під керівництвом відомого астронома

ігеодезиста, засновника та першого директора Пулковської астрономічної обсерваторії В.Я.Струве. Наукове обґрунтування цих робіт належало В.Я.Струве.

15

Роботи Теннера і Струве, які виконували наукові та практичні завдання, завершилися в 1852 р. кутовими вимірюваннями вздовж дуги меридіану від гирла Дунаю до берегів Північного Льодовитого океану, тобто на відстані більш ніж 25 градусів по широті. З 1822 р. у період діяльності КВТ, розвиток тріангуляційних мереж як основи для топографічних зйомок стає системою. Але тріангуляційні роботи, що виконувалися, не мали планового характеру, їх проводили здебільшого вибірково.

Над розвитком тріангуляції паралельно з КВТ працювали й інші відомства: Гірниче – в Донбасі та Гідрографічне – уздовж берегів Чорного і Азовського морів. Але їхні тріангуляції мали локальне значення і не були пов’язані між собою, а інколи виконувалися на тій же території, незалежно одна від іншої. Неузгодженість тріангуляції поставили перед КВТ завдання: звести всі тріангуляції в одну загальну державну систему. Але спроби зробити щось у цьому напрямі наприкінці ХІХ ст. були невдалими, бо тріангуляції були різні за точністю, виконані без єдиної програми, що робило завдання загального зрівняння нереальним. Це спричинило необхідність побудови тріангуляції 1-го класу наново, за єдиною обґрунтованою програмою. Комісія з питань розробки схеми і програми нової тріангуляції 1-го класу, очолена авторитетним військовим геодезистом І.І. Померанцевим, запропонувала будувати цю тріангуляцію у вигляді рядів, розташованих приблизно по меридіанах і паралелях на відстані до 500 км один від одного, що утворить систему замкнутих геодезичних полігонів з периметром близько 2000 км. У перспективі ці полігони повинні були заповнюватися тріангуляціями 2-го і 3-го класів.

З 1910 по 1916 р. виконувалось прокладання рядів тріангуляції 1-го класу Пулково – Миколаїв із п’ятьма приле-

16

глими із заходу першокласними полігонами. Виконати цю програму завадила перша світова війна.

Побудову мереж тріангуляції 1-го класу було розпочато в 1923–1924 рр. Спочатку роботи розгортались дуже повільно, хоча методи кутових і лінійних вимірювань, а також схеми побудови тріангуляції були відомі, але потрібно було правильно вибрати найбільш придатні методи і схеми прокладання тріангуляції. Цю роботу провів відомий геодезист Ф.М. Красовський. В 1927 р. він запропонував ланки геодезичних полігонів 1-го класу робити завдовжки 200-250 км. Окрім того, у вузлових пунктах (на перетині рядів) вести спостереження подвійних пунктів Лапласа (на обох кінцях вихідної сторони) і в кожній ланці визначати проміжні пункти Лапласа через кожні 100 км.

З метою упорядкування виконання топогеодезичних робіт на початку 1924 р. у м. Харькові було створене Українське геодезичне управління (УГУ).

Всі астрономо-геодезичні мережі. виконані в Україні, були побудовані за схемою «Основних положень державної опорної геодезичної мережі СРСР» 1939 р.

У1954 р. були затверджені «Основні положення про державну геодезичну мережу СРСР», які в 1961 році замінили на «Основні положення про побудову державної геодезичної мережі СРСР» і коротко називали «Основними положеннями 1954–1961 рр.».

Урезультаті діяльності українських спеціалістів і Вій- ськово-топографічної служби (ВТС) на території України виконано значну роботу по формуванню головної геодезичної основи. Мережу будували за схемою і програмою, які були передбачені Основними положеннями 1954–1961 рр. Старі мережі, побудовані згідно з Основними положеннями 1939 р., крім полігонів астрономо-геодезичних мереж, переведено в мережі згущення. З прийняттям Основних

17

положень 1998 р., постало завдання побудови та модернізації ДГМ України згідно з вимогами цих Положень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1991 року № 306 було створене Головне управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів, яке наприкінці 1999 року увійшло до складу новоствореного Міністерства екології та природних ресурсів України як департамент геодезії, картографії та кадастру. 27 грудня 2001 року на базі зазначеного Департаменту була сформована Державна служба геодезії, картографії та кадастру як урядовий орган державного управління зі статусом національної картографо-геодезичної служби. Проте 15 вересня 2003 року в результаті реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України Державна служба геодезії, картографії та кадастру була підпорядкована Державному комітету природних ресурсів України, в складі якого, 14 квітня 2004 року, вона була перетворена на рядовий департамент зазначеного комітету. І тільки з 12 липня 2005 року, Постановою Кабінету Міністрів України № 550 «Про утворення урядових органів державного управління», у складі Міністерства охорони навколишнього природного середовища Державна служба геодезії, картографії та кадастру (Укргеодезкартографія) зі статусом урядового органу державного управління у сфері геодезії, картографії та кадастру була знову відроджена. Свої функції (управлінські, виконавчі, контрольні, спостережні, дозвільні, регуляторні тощо) Укргеодезкартографія здійснює відповідно до Положення про Державну службу геодезії, картографії та кадастру, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2005 року № 979.

Розроблення державної політики і нормативно-правове регулювання діяльності у сфері картографо-геодезичного виробництва здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Надання держав-

18

них послуг і управління державним майном у зазначеній сфері – прерогатива Державної служби геодезії, картографії та кадастру.

На початок 2000 року структура підрозділів картогра- фо-геодезичної служби набула сучасного вигляду. Сьогодні топографо-геодезичну і картографічну виробничу й наукову діяльність здійснюють Науково-дослідний інститут геодезії і картографії, науково-виробничі, виробничі та конструкторсько-виробничі підприємства, картографічна фабрика – усього 31 підприємство та організація. Із них у м. Києві розташовано 8 підприємств та організацій, у Вінниці – 4, решта – в Артемівську, Донецьку, ІваноФранківську, Житомирі, Львові, Лубнах, Маріуполі, Мукачевому, Полтаві, Рівному, Сімферополі, Севастополі, Сумах, Тернополі, Торезі, Ужгороді, Харькові, Херсоні, Чернівцях.

19

Розділ 1. Загальні відомості з геодезії і топографії

1. Поняття про форму і розміри Землі

1.1.Поняття про фігуру Землі

Всю поверхню Землі можна поділити на дві далеко не рівні між собою частини: океани разом із відкритими морями, які створюють єдину водну поверхню – «світовий океан», що становить 71% поверхні Землі, і материки, яким належить решта 29%.

Поверхня океанів у спокійному стані є одноманітно рівною. Поверхня ж материків, навпаки, являє собою вельми складні поєднання височин і низин, гір і долин і т. ін. У порівнянні з розмірами самої Землі поверхня материків слабо підвищується над загальним рівнем води в океанах. Коли говорять про форму Землі, мають на увазі не фізичну її поверхню з усіма нерівностями, а так звану рівневу поверхню, яка збігається із середнім положенням поверхні води в океанах і відкритих морях.

Рівневою поверхнею називається поверхня, яка всюди горизонтальна, тобто поверхня, у будь-якій точці якої вискові лінії перпендикулярні до неї. Таку поверхню утворюють рідини під впливом сили ваги.

Рівневих поверхонь можна уявити скільки завгодно. Однією з них є поверхня океанів в їх спокійному стані (при відсутності бентежень, течій, припливів і впливу змін атмосферного тиску, тобто коли вода знаходиться під впливом тільки сили земного тяжіння). Ця поверхня, уявлено продовжена під материками і островами так, щоби вона усюди перетинала напрямки вискових ліній під прямим кутом (рис. 1), приймається в геодезії за основну рівневу поверхню або ідеальну поверхню Землі. Основна рівнева поверхня Землі називається також поверхнею геоїда, а геометричне тіло, обмежене цією поверхнею, – геоїдом (від

20

грец. geo – земля), який приймається за фігуру Землі в її загальному вигляді.

Рис. 1. Рівнева поверхня

Рис. 2. Схема дії мас, які притягують на напрямок виска і профіль рівневої поверхні Землі: 1 – гора, 2 – море, 3 – щільні маси

Маси в земній корі розподілені нерівномірно, тому вискові лінії відхиляються в бік більш щільних мас, які притягуються від напрямків, що вони б займали, якщо б Земля була однорідною, без гір і западин (на рис. 2 дійсні напря-