10.Б. Ідеалізм та ідеалісти

Ідеалізм у взаємодії Духу і Матерії перевагу віддає Духу (ідеям, ідеальному; звідсіль їх назва - ідеалізм). Гаслом ідеалістів є вислів: “Дух (ідея, ідеал, свідомість) - первинний, матерія - вторинна”. Видатний внесок в розвиток ідеалізму внесли такі філософи, як Платон, Августин, Фома Аквінський, Декарт, Лейбніц, Шеллінг, Гегель.

Крайні ідеалісти (вони, як правило, єднаються з богословами) ототожнюють Дух з Буттям (з природою Бога або й з самим Богом). Для них Дух є не лише первинним, а й Творцем і постійним керівником Всесвіту. Більше того, ця школа ідеалізму твердить, що істинним Буттям є лише Дух, а матерія - це міоничне (від грецького слова “μη ον “, мі он - не суще, без своєї суті, неіснуюче) начало.

Об’єктивний ідеалізм вважає Дух тим, що реально існує в світі і домінує над мертвою і нерухомою матерією. Дух рухає і оживлює матерію, надає їй того чи іншого значення, форми, смислу. Дух проявляє себе у вигляді закономірностей, Логосу, гармонії. На відміну від ідеалізму крайнього та богослов’я об’єктивний ідеалізм не сприймає Духа, ідеї, закони, Логосу, гармонію тощо за якійсь надприродні істоти (богів, ангелів, чортів). Більше того, ряд об’єктивних ідеалістів були переконаними атеїстами, піддавали нещадній критиці релігійний світогляд (неогегельянці: Бруно Бауер, Фрідріх Штраус).

Суб’єктивний ідеалізм в філософії доводить, що в світі існують лише наші відчуття, ідеї, людський дух. А матерія або не існує, або її існування та форми прояву є лише нашими власними відчуттями, уявленнями та поняттями. Для суб’єктивного ідеалізму світ існує лише в наших відчуттях, другими словами - наші відчуття творять світ для нас. Поза нашими відчуттями немає ніякої матерії, ніякого духу, ніякого світу. Є лише наш суб’єктивний (утворений нашими відчуттями, уявленнями та поняттями) світ. Видатним і послідовним суб’єктивним ідеалістом був шотландський філософ Давид Юм.

Крайній вид суб’єктивного ідеалізму твердив що у світі існує лише Я, а все інше - мої уявлення. Такий філософський напрямок думки одержав назву “Соліпсизм” (Solus ego - тільки я). В філософській думці важко послідовно і до кінця провести соліпсизм. Але прагнення в цьому напрямку є. Так в період занепаду рівня свого філософського мислення до соліпсизму прийшов Дж. Берклі, класик німецької філософії Й.-Г. Фіхте, частково – великий австрійський вчений і філософ Ернст Мах.

10.В. Онтологічний дуалізм

Не кожному навіть великому філософу вдавалося послідовно провести матеріалізм чи ідеалізм через всю свою філософську систему. Здебільшого у висвітлені одних проблем філософ ставав на позиції матеріалізму, а в інших - на позиції матеріалізму. Таких філософів називали дуалістами. Класичним прикладом такого дуаліста був Декарт, який вважав, що послідовний і доказовий філософських світогляд можна викласти лише за умов, коли буде визнано не одне, а два незалежних одне від одного начал, а саме: просторовість (матеріальне) і мислення (духовне). У інших філософів (Аристотеля, Геракліта, Бекона, Лейбніца, Канта та майже у всієї решти) знаходяться дуже помітні ознаки їх коливання між матеріалізмом та ідеалізмом. Отже, не можна всіх філософів та філософські школи чітко розподілити, як то намагається зробити марксизм, на матеріалістів та ідеалістів.

* *

*

Поняття матеріалізму (матеріаліста) та ідеалізму (ідеаліста) вийшло далеко за рамки філософії, находить своє застосування навіть на буденному рівні. В цих сферах, яких ми не будемо торкатися зараз, поняття матеріалізму та ідеалізму трансформувалося до тлумачення ідеалізму як безпідставного прожектерства та примітивної наївності, а матеріалізму як приземленості та бездуховності. Таке розуміння філософських категорій хоч і пов’язані з філософією, але, як уже сказано, виходить за рамки філософії.