1. За змістом ревізії поділяють на документальні та фактичні.

Документальні ревізії передбачають перевірку первинних доку­ментів (звітів, рахунків, платіжних відомостей, кошторисів), бухгалтер­ської, статистичної звітності, нормативної та іншої документації підконтрольного суб'єкта, їх наявності, оформлення, зберігання.

Під час проведення фактичної ревізії перевіряється вся сукупність різних сторін фінансової діяльності підконтрольного об'єкта: документи, наявність коштів, цінних паперів, матеріальних цінностей тощо. Обов'язковими елементами фактичної ревізії є інвентаризація матеріальних цінностей.

Інвентаризація (від лат. inventarium - опис майна) - перевірка наявності засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів у матеріально відповідальної особи підприємства на певну дату шляхом перелічення, обміру, зважування і подальше порівняння фактичних залишків з даними бухгалтерського обліку. Здійснюється для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і звітності. Проведення інвентаризації є обов'язковим: - перед складанням річної бухгалтерської звітності; - при зміні матеріально відповідальної особи (на день приймання-передачі справ); - за приписом правоохоронних органів; - при встановленні фактів крадіжок, зловживань та псування матеріальних цінностей тощо. Інвентаризації проводяться відповідними інвентаризаційними комісіями. За результатами інвентаризації складається акт у двох примірниках, який підписують члени інвентаризаційної комісії та матеріально відповідальна особа. Отримані результати інвентаризації порівнюються з даними бухгалтерського обліку. Наслідки інвентаризації відбиваються в інвен­тарних, порівняльних відомостях. Встановлені при цьому розходження фактичної наявності матеріальних цінностей та коштів з даними бухгал­терського обліку регулюються підприємством у певному порядку. Ма­теріали інвентаризації, рішення щодо врегулювання розбіжностей за­тверджуються керівником підприємства з включенням результатів до звіту за відповідний період та до річного звіту. Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства, організації, установи.

2. За організаційною ознакою ревізії бувають плановими та позаплановими. Планові ревізії Передбачені у плані суб'єкта здійснен­ня контролю, а позапланові - не передбачені планами суб'єктів контрольних правовідносин і призначаються за наявності особливих обставин.

Органи державної фінансової інспекції  проводять планові та позапланові виїзні ревізії відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю».

Плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.

Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державного фінансового контролю не частіше одного разу на календарний рік.

Право на проведення планової виїзної ревізії підконтрольних установ надається лише у тому разі, коли їм не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної ревізії надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Проведення планових виїзних ревізій здійснюється органами державного фінансового контролю одночасно з іншими органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів. Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів, визначається постановою Кабінетом Міністрів України від 23.10.2013 р. № 805 "Про орядок координації одночасного проведення планових перевірок (ревізій) контролюючими органами та органами державного фінансового контролю". Заплановані органами державного фінансового контролю перевірки погоджуються до 20 числа останнього місяця поточного кварталу з відповідними контролюючими органами. Зміни, що вносяться контролюючими органами до планів перевірок, проведення яких передбачається одночасно з перевірками органами державного фінансового контролю, погоджуються з відповідними органами державного фінансового контролю. Якщо передбачається одночасне проведення у звітному періоді перевірки одного і того самого суб’єкта господарювання, територіальний орган Міндоходів інформує не пізніше ніж за 10 днів до початку проведення документальної планової перевірки суб’єкта господарювання та орган державного фінансового контролю про дату її початку. У разі неможливості з обґрунтованої причини проведення органом державного фінансового контролю планової виїзної ревізії одночасно з проведенням контролюючим органом документальної планової перевірки ревізія проводиться за згодою суб’єкта господарювання у погоджені з ним строки за умови, що це не перешкоджає провадженню ним господарської діяльності.

Позаплановою виїзною ревізією вважається ревізія, яка не передбачена в планах роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

1) підконтрольною установою подано у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу державного фінансового контролю під час проведення планової чи позапланової виїзної ревізії, в якій міститься вимога про повне або часткове скасування результатів відповідної ревізії;

2) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з підконтрольною установою, якщо підконтрольна установа не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державного фінансового контролю протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

3) проводиться реорганізація (ліквідація) підконтрольної установи;

4) у разі надходження доручення щодо проведення ревізій у підконтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів прокуратури, органів доходів і зборів, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, в якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державного фінансового контролю;

5) у разі, коли вищестоящий орган державного фінансового контролю в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державного фінансового контролю здійснив перевірку актів ревізії, складених нижчестоящим органом державного фінансового контролю , та виявив їх невідповідність вимогам законів. Позапланова виїзна ревізія в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державного фінансового контролю лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державного фінансового контролю, які проводили планову або позапланову виїзну ревізію зазначеної підконтрольної установи, розпочато службове розслідування або у випадку повідомлення їм про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Позапланова виїзна ревізія може здійснюватися лише за наявності підстав для її проведення на підставі рішення суду. Позапланова ревізія підконтрольної установи не може проводитися частіше одного разу на квартал.

Позапланові виїзні ревізії суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені цим Законом до підконтрольних установ,проводяться органами державного фінансового контролю за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Орган або особа, що ініціює проведення позапланової виїзної ревізії, подає до суду письмове обґрунтування підстав такої ревізії та дати її початку і закінчення, документи, які свідчать про виникнення підстав для проведення такої ревізії, а також на вимогу суду - інші відомості.

Рішення про вилучення оригіналів фінансово-господарських та бухгалтерських документів, арешт коштів на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах можуть прийматися лише судом.

Тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати 30 робочих днів. Тривалість позапланової виїзної ревізії не повинна перевищувати 15 робочих днів.

Подовження термінів проведення планової або позапланової виїзної ревізії можливе лише за рішенням суду на термін, що не перевищує 15 робочих днів для планової виїзної ревізії та 5 робочих днів для позапланової виїзної ревізії.

Обмеження у підставах проведення ревізій, визначені цим Законом, не поширюються на ревізії, що проводяться на звернення підконтрольної установи, або ревізії, що проводяться після повідомлення посадовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, про підозру у вчиненні ними кримінального правопорушення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України ( 4651-17 ).

Посадові особи органу державного фінансового контролю вправі приступити до проведення ревізії за наявності підстав для їх проведення, визначених законами України, та за умови надання посадовим особам підконтрольних установ, інших суб'єктів господарської діяльності під розписку:

1)   направлення на ревізію, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державного фінансового контролю, мета, вид, підстави, дата її початку та дата закінчення ревізії, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державного фінансового контролю, які проводитимуть ревізію. Направлення на ревізію є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державного фінансового контролю, скріпленого печаткою органу державного фінансового контролю;

2)  копії рішення суду про дозвіл на проведення позапланової виїзної ревізії, в якому зазначаються підстави проведення такої ревізії, дата її початку та дата закінчення, а у разі проведення ревізії щодо суб'єктів господарської діяльності, не віднесених цим Законом до підконтрольних установ, - також номер кримінального провадження,  орган,  що  здійснює досудове розслідування, дата та підстави   повідомлення   про  підозру  у  вчиненні  кримінального правопорушення.

Ненадання цих документів посадовим особам підконтрольних установ та інших суб'єктів господарської діяльності або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною чотирнадцятою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державного фінансового контролю до проведення ревізії.

Проведення ревізій органами державного фінансового контролю не повинно порушувати нормального режиму роботи підконтрольних установ та інших суб'єктів господарської діяльності.

Зустрічні звірки, які проводяться органами державного фінансового контролю, не є контрольними заходами і проводяться у разі виникнення потреби у їх проведенні на підставі направлення, виписаного керівником органу державного фінансового контролю.

 3.       Критерієм поділу ревізій на комплексні і тематичні є обсяг фінансової діяльності, яка підлягає ревізії. Комплексні ревізії передбачають перевірку усіх сторін фінансової діяльності, а тематичні - однієї або декількох. При проведенні комплексної ревізії беруть участь декілька контро­люючих органів із залученням спеціалістів.

4.        За підставою для призначення ревізії можуть бути повторні та додаткові.

Повторна ревізія призначається, якщо попередня ревізія визнана такою, що проведена неякісно або з порушенням встановлених вимог. Для перевірки питань, які не знайшли відображення в акті ревізії або у зв'язку з новими обставинами, проводять додаткову ревізію.

5.         Ревізії можуть проводити різні органи, залежно від чого існують відомчі та позавідомчі ревізії.

Відомчі ревізії проводяться контролюючими органами мініс­терств, відомств, інших органів державного управління, до яких нале­жить суб'єкт, що ревізується, апозавідомчі - органами інших мініс­терств і відомств.

6.         За періодом діяльності, який обстежується, розрізняють повні (фронтальні) та вибіркові (часткові) ревізії.

Повні ревізії передбачають перевірку усієї фінансової діяльності суб'єкта, що перевіряється, за визначений період, вивчення всіх пер­винних документів.

Вибіркова ревізія являє собою перевірку фінансової діяльності за якийсь короткий проміжок часу. Під час такої ревізії перевіряють або всі документи певних періодів протягом року, або частину документів, але за весь звітний період.

Результати ревізії оформляються актом. Акт ревізії є службовим двостороннім документом, який стверджує факт проведення ревізії, відображає її результати стосовно наслідків окремих фінансово-господарських операцій чи діяльності підприємства в цілому і є носієм доказової інформації про виявлені й систематизовані за економічною однорідністю недоліки в господарюванні та порушення законів й інших нормативно-правових актів.

Досить поширеним методом фінансового контролю є перевірка - це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Перевірка являє собою одиничну контрольну дію на визначеній контрольній ділянці фінансової діяльності суб'єкта фінансового контролю. Проводиться шляхом порівняння фактичних даних контролю з даними, відображеними у первинній документації. Під час перевірок контролюються окремі сторони фінансово-господарської діяльності. За результатами перевірок визначаються заходи для усунення виявлених недоліків. В науковій літературі виділяють такі види перевірок: залежно від місця проведення: камеральні та виїзні; залежно від повноти охоплення предмета перевірки: суцільні або вибіркові; залежно від поставлених перед перевіркою завдань: комп­лексні та тематичні. Перевірки бувають також плановими та позаплановими.

Податковий кодекс виділяє такі види перевірок ст..76 : Органи державної податкової служби мають право про­водити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.     

1.Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність не обов’язкові. Не регламентуються строки проведення. За результатами в разі наявності порушень складається акт у двох примірниках

2.Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим  Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також: отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Вона буває плановою та позаплановою. Не є предметом документальної планової перевірки питання трансфертного ціноутворення, визначені статтею 39 Податкового Кодексу.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених Податковим Кодексом.

2.1. Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Платники податків - юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154 ПКУ, та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки. Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними статей 45, 49, 50, 51, 57 Податкового Кодексу.

Забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

У разі планування різними контролюючими органами у звітному періоді проведення перевірки одного й того самого платника податків така перевірка проводиться зазначеними органами одно­часно. Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів, визначається Ка­бінетом Міністрів України.

Трива­лість документальних планових перевірок не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів мало­го підприємництва — 10 робочих днів, інших платників податків — 20 робочих днів.

Продовження строків проведення документальних планових перевірок можливе за рішенням керівника органу державної подат­кової служби не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва — не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - 10 робочих днів.

Порядок оформлення результатів документальної планової пере­вірки встановлено п. 86.3 ст. 86 Податкового кодексу України. Акт (довідка) документальної виїзної перевірки складається у двох при­мірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється в контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів).

У разі відмови платника податків або його законних представни­ків від підписання акта (довідки) посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальних перевірок у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсила­ється платнику податків чи його законному представнику.

Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов'язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов'язання. У разі відмови платника податків або його законних представни­ків від отримання примірника акта або довідки про результати пере­вірки, або неможливості його вручення та підписання у зв'язку з від­сутністю платника податків або його законних представників за міс­цезнаходженням, такий акт або довідка надсилається платнику по­датків у порядку, визначеному статтею 58 Податкового кодексу Укра­їни для надсилання (вручення) податкових повідомлень — рішень. У зазначених у таких випадках контролюючим органом складається відповідний акт.

2.2. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за на­явності хоча б однієї з обставин, передбачених у Податковому Кодексі ст. 78 :

1. за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

2. платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом;

3. платником податків подано контролюючому органу уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся контролюючим органом;

4. виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

5. платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження;

6. розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

7. платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V Податкового Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

8. щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються інформація зі скарги або про порушення правил заповнення податкової накладної з дня його отримання;

9. отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону;

10. контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;

11. у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки;

12. у разі отримання документально підтвердженої інформації та даних, що свідчать про невідповідність умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки"та/або встановлення невідповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" у порядку, передбаченому підпунктом 39.5.1.1 підпункту 39.5.1 пункту 39.5 статті 39 Податкового Кодексу;

13. неподання платником податків або подання з порушенням вимог пункту 39.4 статті 39 Податкового Кодексу звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення або у разі встановлення порушень під час моніторингу такого звіту або документації відповідно до вимог пунктів 39.4 і 39.5 статті 39 цього Кодексу;

14. отримано звіт про контрольовані операції, надісланий платником податків відповідно до пункту 39.4 статті 39 ПК. У такому разі перевірка проводиться виключно з питань контролю трансфертного ціноутворення;

15. платником податків не подано в установлений пунктом 50.3 статті 50 Податкового Кодексу строк уточнюючий розрахунок для виправлення помилок, виявлених за результатами електронної перевірки, проведеної за заявою платника податків;

16. платником податків не подано в установлений пунктом 50.3 статті 50 цього Кодексу строк уточнюючий розрахунок для виправлення помилок, виявлених за результатами електронної перевірки, проведеної за заявою платника податків;

Обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені Податковим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження.

Контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 1, 4, 7, 9 у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.

Окрему групу документальних виїзних перевірок складають пере­вірки платників податків, що проводяться податковою міліцією у по­рядку, встановленому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами України. Законодавець встановлює обмеження щодо участі працівників податкової міліції у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться органами дер­жавної податкової служби. Винятки становлять перевірки, пов'язані з веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримі­нальних справ, порушених стосовно таких платників податків (поса­дових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки приймається керівником контролюючого органу та оформлюється наказом. Трива­лість документальних позапланових виїзних перевірок не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва — 5 робочих днів, інших платників податків — 10 робочих днів.

Винятком із загального правила є проведення документальних позапланових виїзних перевірок платника для визначення досто­вірності нарахування бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном прове­дення камеральної перевірки. Такі перевірки проводяться за наяв­ності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджет­ного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства.

Продовження строків проведення документальних позапланових виїзних перевірок можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів для великих плат­ників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків — 5 робочих днів.

Акт (довідка) документальної позапланової виїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом 5 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів).

2.3. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

2.4. Документальною невиїзною позаплановою електронною перевіркою за заявою платника податків (далі - електронна перевірка) вважається перевірка, що проводиться на підставі заяви, поданої платником податків з незначним ступенем ризику, визначеним відповідно до пункту 77.2 статті 77 Податкового Кодексу, до контролюючого органу, в якому він перебуває на податковому обліку. Заява подається за 10 календарних днів до очікуваного початку проведення електронної перевірки, але не раніше офіційного повідомлення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, про запровадження проведення такої перевірки для відповідних платників податків: які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності; суб’єктів господарювання мікро-, малого; середнього підприємництва; інших платників податків. Форма заяви, порядок її подання, прийняття рішення про проведення електронної перевірки встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

3. Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин:

1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

2. у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

4. неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

5. отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з окремих питань, щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами);

7. у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Фактична перевірка, що здійснюється за наявності обставини, визначеної у пункті 6, одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки.

Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з'ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з'ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами контролюючого органу та посадовими особами суб'єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють господарські операції.

Тривалість фактичних перевірок не повинна перевищувати 10 діб.

Продовження строку таких перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 5 діб.

Підставами для подовження строку перевірки є: заява суб'єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки); змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу суб'єкта господарювання та/або його господарських об'єктів.

Акт (довідка) про результати фактичних перевірок складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органів дер­жавної податкової служби, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки.

Особливості інспекційної перевірки - виїзної перевірки (інспек­тування) банку - визначені у Положенні про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №276 в ред. від 22.09.12р.. Вона проводиться службою банківського нагляду Національного банку України. Розрізняють такі види інспектування: комплексне інспектування (перевірка); планова перевірка (інспектування); позапланова перевірка; виїзна перевірка (інспектування). Об'єктами перевірки служби банківського нагляду Національного банку України є: банки, філії банків, власники суттєвої участі в банку, юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії. Перевірки здійснюються з метою визначення ризиків, властивих банку, рівня безпеки і стабільності його операцій, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Інспекційні перевірки банків та їх філій здійснюються відповідно до плану.

Особливості проведення ревізій (перевірок) Рахунковою палатою визначені у Законі «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року та Стандарті Рахункової палати "Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів" від 27 грудня 2004 року №28-6. Рахункова палата здійснює контрольні заходи відповідно до фун­кцій, визначених ст. 6 Закону «Про Рахункову палату». Терміни, обсяги і засоби їх проведення встановлюються Рахунковою палатою. В ході перевірок та ревізій на основі документального підтвердження їх ре­зультатів, достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності визначаються своєчасність і достатність взаємних розрахунків об'єкта, що перевіряється, і Державного бюджету України. Якщо перевірка чи ревізія належить до компетенції як Рахункової палати, так і іншого державного контрольного органу, вона повинна проводитись ними спільно. За підсумками проведених контрольних заходів складаються звіти, за достовірність яких відповідні посадові особи Рахункової палати несуть персональну відповідальність.

Про результати проведених перевірок і ревізій Рахункова палата інформує Верховну Раду України, доводить до відома керівників відповідних центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій.

Про виявлені факти порушення закону, а також заподіяння державі шкоди Рахункова палата інформує Верховну Раду України, а у разі ви­явлення порушень закону, що тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність, за рішенням Колегії Рахункової палати передає відповідні матеріали до правоохоронних органів.

Облік платників податків - ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за пра­вильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Взяттю на облік або реєстрації в контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Взяття на облік в контролюючих органах юри­дичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також: за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадить­ся діяльність (неосновне місце обліку).

Центральний контролюючий орган може прийня­ти рішення про зміну основного місця обліку платника податків.

Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об’єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за місцезнаходженням таких об'єктів у порядку, встановленому центральним контролюючим органом. Заява про взяття на облік платника податків за неоснов­ним місцем обліку подається у відповідний податковий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозді­лу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об’єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Взяття на облік платників податків — юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, коли органами реєстрації є контролюючі  органи або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.

Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєстру­ються в контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб —платників податків у порядку, визначеному Податковим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи в контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Облік платників податків в контролюючих органах ведеться за податковими номерами.

Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб контролюючих органами робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспор­та.

Контролюючий орган зазначає податковий номер або серію та номер паспорта у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому.

Кожен платник податків зазначає податковий номер або серію та номер паспорта в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних до­кументах щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також: в інших випадках, передбачених законодавством.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання контролюючими органами покладених на них функцій та завдань.

 Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів є самостійним методом податкового конт­ролю. Цей метод має загальні, притаманні всім методам податкового контролю, ознаки, одночасно даному методу притаманні свої особливості: 1. Змістовна складова методу інформаційно-аналітичного забез­печення діяльності контролюючих органів проявляється у роботі суб'єкта податкового контролю зі специфічним видом інфор­мації — податковою. Податкова інформація — сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій. Податкова інформація має ознаки, характерні для будь-якої інформації: є формою зв'язку між джерелом, яке передає повідомлення, та наступником, який його отримує; має спрямованість на зменшення невизначеності знань про певне явище, подію в їх користувача у відповідній сфері. Водночас податкова інформація має тільки їй притаманну сферу створення та використання — сферу оподаткування.

2. Специфіка суб'єктного складу учасників правовідносин, що виникають у зв'язку з реалізацією даного методу податкового конт­ролю. У переважній більшості випадків інформаційно-аналітичне забез­печення діяльності контролюючих органів неможливе без участі необов'язкових (допоміжних) суб'єктів контрольно-податкових правовідносин осіб. Останні не мають юридичного інтересу щодо участі в контрольно-податкових правовідносинах, але сприяють їх виникненню й розвитку в силу виконання покладених на них держа­вою обов'язків по здійсненню певних функцій та у зв'язку з цим володіють спеціальною інформацією чи знаннями. На відміну від обов'язкових учасників контрольно-податкових правовідносин (конт­ролюючого та підконтрольного суб'єктів), зазначені особи нездатні прямо впливати на виникнення й розвиток цих відносин. До таких суб'єктів у першу чергу варто віднести банківські та інші фінансові установи. Інформація, що надходить від банківських та інших фінан­сових установ, дозволяє контролюючим суб'єктам оперативно реагу­вати на сумнівні банківські операції платників податків, правопору­шення в царині податкового законодавства, відслідковувати зміни у фінансовій діяльності платників податків, стан проведених ними розрахунків із відповідними бюджетами. До необов'язкових учасників контрольно-податкових правовідносин слід віднести й інших суб'єктів, які сприяють реалізації даних відносин, а саме органи, уповноважені проводити державну реєстрацію та видавати спеціальні дозволи (лі­цензії, патенти тощо) на провадження деяких видів підприємницької діяльності, органи державної статистики, митні органи тощо. Так, зміст інформації, яку мають у своєму розпорядженні такі суб'єкти, багато в чому визначає зміст і результати реалізації контрольно-податкових правовідносин. Зокрема, інформацію, що використову­ється в процесі здійснення зазначених правовідносин, контролюючі суб'єкти одержують з інших (крім звітів і первинних документів контрольованих суб'єктів) джерел. Названі суб'єкти виступають, учасниками відповідних контрольно-податкових правовідносин, оскільки вони уповноважені законом здійснювати певні функції у конкретних сферах суспільної діяльності, у зв'язку з цим мають у своєму розпорядженні відповідні відомості, за допомогою яких можна визначити базу оподаткування. У цілому ж від дій зазна­чених суб'єктів, якості й повноти інформації, наданої ними при реалізації відповідних контрольно-податкових правовідносин, за­лежить належне виконання повноважень, покладених на контролю­ючих суб'єктів.

3. Метод інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів має наскрізний характер та ви­користовується податковими органами як дляпопередження порушень законодавства, чинного в сфері оподаткування, так і для їх виявлення та усунення. Використання даного методу податкового контролюсприяє вирішенню його превентивного завдання, дозволяє мати уяв­лення про дійсний стан виконання зобов'язаними особами податко­вого обов'язку в широкому його розумінні та є вирішальним для приведення діяльності підконтрольних суб'єктів у відповідність до законодавчо встановленої моделі.

Збір, опрацювання та використання податкової інформації здійснюються контролюючими органами протягом всього процесу податкового контролю. Етапи руху інформації тісно пов'язані один з одним та можуть бути розмежовані тільки умовно. Проте на кожному етапі інформаційно-аналітичного забезпечення переважає певна сторона цього єдиного за своєю суттю інформаційного про­цесу. Так, на стадії збору податкової інформації відбувається головним чином виявлення відомостей та даних, їх передача, накопичення ма­теріалу, необхідного для встановлення істинного знання про стан виконання платником податків вимог чинного законодавства. Проте збір податкової інформації не може розглядатися як самоціль. Оскіль­ки існує потреба у використанні такої інформації, необхідно вивчити, дослідити її зміст. Пізнання податковим органом змісту зібраної ін­формації, перевірка достовірності існування фактичних даних, що його становлять, встановлення узгодженості з іншими відомостями, визначення шляхів використання інформації — все це характеризує етап опрацювання податкової інформації. Використання податкової інформації — це задоволення податковим органом потреб в отриман­ні достовірного знання про стан законності у сфері оподаткування.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів може бути реалізовано податковим органом як: 1) основний метод податкового контролю; 2) додатковий метод. За змістом абз. З п. 2 п. 73.3. ст. 73 Податкового кодексу України необ­хідною умовою для одержання певної інформації є здійснення щодо платника податків перевірки. Отже, витребування й одержання інфор­мації у порядку п. 73.3(2) ст. 73 Податкового кодексу України не є основним способом податкового контролю, а може бути реалізова­не лише під час перевірки.

Обстеження як метод фінансового контролю застосовується лише до окремо взятих сторін фінансової діяльності, але здійснюється за широким колом показників. При проведенні обстеження можуть використовуватися такі прийоми, як опитування та анкетування.

Специфічним методом фінансового контролю є аналіз, що базується на використанні прийомів, розроблених економічною та статистичною науками. Аналіз проводиться на основі матеріалів поточної та річної звітності і дає можливість виявити причини та факти порушень фінансової дисципліни.

 

Серед організаційно-правових форм фінансового контролю можна виділити фінансовий моніторинг, державний фінансовий аудит і аудит.

Фінансовий моніторинг - сукупність заходів, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом.

Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів - первинного та державного. Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є: банки, страхові та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства і об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів; інші юридичні особи, які на підставі законодавства здійснюють фінансові операції. Суб'єктами державного фінансового моніторингу є: центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій; Державний комітет фінансового моніторингу України (далі - Держфінмоніторинг) - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом.

Суб'єкти первинного фінансового моніторингу: проводять ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний), на підставі наданих в установленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення; забезпечують виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; надають Держфінмоніторингу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу; надають відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Держфінмоніторингу, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту; сприяють суб'єктам державного фінансового моніторингу у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; вживають заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається Держфінмоніторингу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт подання такої інформації); зберігають документи, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, та всю документацію про здійснення фінансової операції протягом п'яти років після проведення такої фінансової операції.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу з урахуванням вимог чинного законодавства і нормативно-правових актів Держфінмоніторингу встановлює правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначає працівника, відповідального за його проведення.

Особливості здійснення фінансового моніторингу визначені Зако­ном України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 року №249 тощо.

Державний фінансовий аудит полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів   держави,   правильності   ведення   бухгалтерського   обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю.Здійснюється Рахунковою палатою та органами Державної контрольно-ревізійної служби відповідно до законів. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті. Механізм здійснення органами державної фінансово інспекції державного фінансового аудиту визначений у таких нормативно-правових актах: постановах Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення органами державної фінансово інспекції, її територіальними органами державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм від 10 серпня 2004 року № 1017 в ред. від 30.11.12, "Про затвердження Порядку проведення органами державної  фінансово інспекції, її територіальними органами державного фінансового аудиту діяльності бюджетних установ" від 31 грудня 2004 року № 1777, "Питання проведення органами державної фінансово інспекції, її територіальними органами державного фінансового аудиту" від 25 березня 2006 року № 361.

Незалежною організаційно-правовою формою фінансового контролю є аудит, легітимність існування якого встановлена Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. в Україні.

Аудит - це фінансово-правові відносини з приводу перевірки публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення, може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит).

Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визна­чає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України.

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуа­льно, створити аудиторську фірму, об'єднатися з іншими аудиторами в спілку; для здійснення аудиторської діяльності одноособово повинен на підставі чинного сертифіката отримати ліцензію. Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав. Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Аудиторська фірма повинна мати ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займатися виключно наданням аудиторських послуг; може створюватися на основі будь-яких форм власності; може здійснювати аудиторську діяльність за умови, якщо у ній працює хоча б один аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків.

За наслідками проведення аудиту у встановленому порядку складається аудиторський висновок - офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який містить у собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності. Аудиторський висновок аудитора іноземної держави при офіційному його поданні установі, організації або господарюючому суб'єкту України підлягає підтвердженню аудитором України, якщо інше не встановлено міжнародним договором. Аудиторський висновок складається з дотриманням відповідних норм та стандартів і повинен містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству бухгалтер­ської звітності замовника.

Аудитор має право індивідуально надавати аудиторські послуги тільки з дня отримання ліцензії на підставі чинного сертифіката, а аудиторська фірма - з дня отримання ліцензії і за наявності в її складі хоча б одного аудитора, що має чинний сертифікат.

Забороняється займатися наданням аудиторських послуг органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевих Рад народ­них депутатів, контрольно-ревізійним установам, що мають державно-владні повноваження, а також окремим особам, яким законами України заборонено здійснювати підприємницьку діяльність.

Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудитор­ською фірмою) та замовником, у якому передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.

Аудитори і аудиторські фірми України відповідно до ст. 22 Закону "Про аудиторську діяльність" мають право:

1)      самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду;

2)      отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмету перевірки;

3)      отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівництва та працівників замовника;

4)  перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва господарюючого суб'єкта проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів;

5)      залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю.

Законодавством України забороняється проведення аудиту:

1)         аудитором, який має прямі родинні стосунки з керівництвом господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

2)    аудитором, який має особисті майнові інтереси у господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

3)         аудитором - членом керівництва, засновником або власником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

4)    аудитором - працівником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

5)         аудитором - працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва господарюючого суб'єкта, що перевіряється.

За неналежне виконання своїх зобов'язань аудитор (аудиторська фірма) несе майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства.

Сертифікація - визначення кваліфікаційної придатності аудиторів - здійснюється Аудиторською палатою України. Право на отримання сертифіката мають громадяни України, які здобули вищу освіту, певні знання з питань аудиту та досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста. Наявність певних знань з питань аудиту визначається шляхом проведення відповідного іспиту. Термін чинності сертифіката не може перевищувати п'яти років.

Ліцензія (дозвіл) на заняття аудиторською діяльністю надається Аудиторською палатою України окремим аудиторам або аудиторським фірмам. Клопотання про отримання ліцензій подається до Аудиторської палати України після державної реєстрації аудиторської фірми або окремого аудитора як суб'єкта підприємницької діяльності. За видачу ліцензії справляється плата у розмірі п'яти неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян, яка спрямовується до державного бюджету.

Аудиторська палата України крім здійснення сертифікації і ліцен­зування суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги. Вона створює на території України регіональні відділення. Термін повноважень членів Аудиторської палати України не може перевищувати п'яти років.

За неналежне виконання своїх професійних обов'язків до аудитора Аудиторською палатою України можуть бути застосовані стягнення у вигляді попередження, зупинення дії сертифіката та ліцензії на термін до одного року або анулювання сертифіката та ліцензії.

Залежно від форми та мети здійснення аудит розмежовують на зовнішній і внутрішній. Внутрішній аудит організовують відділи внутрішнього аудиту акціонерних товариств, концернів, корпорацій з метою перевірки активів компанії, аналізу системи обліку та внутрішнього контролю, аналізу фінансової інформації, проведення стратегічного аналізу, розробки фінансових прогнозів. Зовнішній аудит контролює внутрішній і буває ініціативним та обов'язковим. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про аудиторську діяльність» проведення аудиту є обов'язковим для:

1)        підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки;

2)        перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3)        емітентів цінних паперів;

4)        державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

5)        порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Ініціативний аудит здійснюють за рішенням власника суб'єкта господарювання або уповноваженого ним органу, який визначає для аудитора об'єкт перевірки, її характер та обсяг.