30. Проаналізуйте вплив проблемного навчання на формування активного, самостійного і творчого мислення учнів.

Зарубіжний досвід. В історії педагогіки постановка питань співрозмовнику, що викликають утруднення в пошуках відповіді на них, відома по бесід Сократа, піфагорейської школі, софістам. Ідеї ​​активізації навчання, мобілізації пізнавальних сил учнів шляхом включення їх у самостійну дослідницьку діяльність знайшли відображення в працях Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, Ф.А. Дістервега, представників «нового виховання», які намагалися протиставити догматичному заучування готових знань «активні» методи навчання.

Розробка способів активізації розумової діяльності учнів призвела у другій половині XIX - початку XX ст. до впровадження у викладання окремих навчальних методів:

- Евристичного (Г. Армстронг);

- Дослідно-евристичного (А. Я. Герд);

- Лабораторно-евристичного (Ф. А. Вінтергальтер);

- Методу лабораторних уроків (К. П. Ягодовський);

- Природно-наукового навчання (А. П. Пінкевич) і ін

Всі перераховані вище методи Б.Є. Райков з спільності їх суті замінив терміном «дослідницький метод». Дослідницький метод навчання, активізував практичну діяльність учнів, став своєрідним антиподом традиційного методу. Його застосування створювало в школі атмосферу захопленості вченням, доставляючи учням радість самостійного пошуку і відкриття і, що найголовніше, забезпечувало розвиток пізнавальної самостійності дітей, їхньої творчої активності. Використання дослідницького методу навчання як універсального на початку 30-х рр.. XX ст. було визнано помилковим. Пропонувалося будувати навчання для формування системи знань, яка не порушує логіку предмета. Однак масове застосування ілюстративного навчання, догматичного заучування не сприяло розвитку шкільного навчання. Почався пошук шляхів активізації навчального процесу. Певний вплив на розвиток теорії проблемного навчання в цей період надали дослідження психологів (С. Л. Рубінштейн), обосновавших залежність розумової діяльності людини від вирішення проблем, і концепції проблемного навчання, що склалися в педагогіці на основі прагматичного розуміння мислення.

В американській педагогіці початку XX ст. відомі дві основні концепції проблемного навчання. Дж. Дьюї пропонував всі види і форми навчання замінити самостійним вченням школярів шляхом вирішення проблем, при цьому наголос робився на їх навчально-практичну форму (Дьюї Дж., 1999; анотація). Суть другої концепції полягає в механічному перенесенні висновків психології на процес навчання. В. Бертон (Бертон В., 1934) вважав, що навчання є «придбання нових реакцій або зміна старих» і зводив процес навчання до простих та складних реакцій, не враховуючи вплив на розвиток мислення учня середовища та умов виховання.

Почавши свої експерименти в одній з чиказьких шкіл в 1895 р., Дж. Дьюї зробив акцент на розвиток власної активності учнів. Незабаром він переконався, що навчання, побудоване з урахуванням інтересів школярів і пов'язане з їх життєвими потребами, дає набагато кращі результати, ніж вербальне (словесне, книжне) навчання, засноване на запам'ятовуванні знань. Основним внеском Дж. Дьюї в теорію навчання є розроблена ним концепція «повного акту мислення». Згідно філософським і психологічним поглядам автора, мислити людина починає тоді, коли стикається з труднощами, подолання яких має для нього важливе значення.

Проблемне навчання в даний час має кілька різновидів, залежно від того, яка мета виділяється педагогом як основна. Це може бути засвоєння учнями знань, умінь і навичок – тоді педагог керує і спрямовує процес створення проблемних ситуацій, і за рахунок збільшення самостійності отримуваних знань вони більше засвоюються учнями, ніж при пояснювально-ілюстративних і репродуктивних методах, а навчальний процес активізується за рахунок зростання інтересу з боку учнів – проблемне навчання сприяє удосконаленню методики викладання і структури навчального матеріалу.