Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Anatoliy_Moskalenko_Teoriya_zhurnalistiki.doc
Скачиваний:
706
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
3.3 Mб
Скачать

Теорія журналістики

На думку бернського професора Роджера Блюма, їх стосунки можна визначити такими категоріями, як любов-ненависть, дис-танційованість, тенденція до зрощення.

Безумовно, система ЗМІ має свої закономірності, власні кри­терії сутності та відбору, що не належать до політичної системи. Це призводить до конкуренції, недовіри та напруженості у сто­сунках ЗМІ з політиками.

Найбільші телевізійні мережі, наприклад США, надають полі­тикам для політичних заяв у середньому тільки 9,8 секунди.

У Швейцарії, за свідченням того ж Блюма, теж існує часове та просторове обмеження цих виступів.

Телебачення передає програми про багатогодинні дискусії у парламенті не більше, як 2—3 хвилини, а політичні заяви членів уряду не перевищують в новинах дня 45 секунд, і навіть корес­понденти великої регіональної газети «24 години» всі важливі теми національної політики викладають не більше, ніж на 50 рядків.

Об'єктивність чи всебічність, згідно з наведеною вище схе­мою, - те ж, що і конкретність і неупередженість. Отже, одна із складних проблем публіцистики у тому, що стосунки між кон­кретністю і неупередженістю мають конфліктний характер. Ко­ристуючись афоризмом скандинавського журналіста Герберта Зедерштрема, можна стверджувати, що конкретність — ворог неупередженості.

Журналістика повинна формувати громадську думку конкрет­ними фактами, об'єктивною і чесною інформацією, з яких читач зможе краще побачити й оцінити дійсність.

Преса повинна бути в потенційній конструктивній опозиції до влади, щоб помилки і перекоси останньої не залишались не­поміченими. Але це не означає, що незалежні засоби масової інформації мають концентрувати увагу лише на негативному, нагнітаючи підозрілість і невпевненість, вдаючись до необгрун­тованої критики, грубої полеміки. Українській журналістиці в нових умовах повинна бути властива конструктивна творча по­зиція. На жаль, це ще досі залишається побажанням. У деяких же виданнях майстерність журналіста спрямована на те, щоб ко­гось «шпигонути» під ребро. Та ще й якомога дошкульніше.

Деяким журналістам, переважно деструктивних видань, дуже підходить прізвисько «бакс» або «гривня», бо воно відображає їхню суть. Вони сприйняли ринкові умови як тло, на якому мож­на дозволити собі за великі гроші поступитися чесністю й об'єктивністю.

148

Нормативна база діяльності преси

Отже, повернімось до наших понять розважальної (масової) і спеціальної (елітної) преси і придивимось, як іде їх становлення в умовах утвердження свободи преси, і спробуємо відповісти на поставлене запитання: чому етика журналіста знаходиться між боротьбою за тираж і об'єктивною інформацією?

І хоча останнім часом вийшла значна кількість літератури, присвяченої законодавчим актам в галузі ЗМІ (як законів, так і їх тлумачень), — і в нас, і в інших країнах продовжують порушу­вати не лише закони, а й етичні норми, мораль і, навіть, факти.

На жаль, ми спостерігаємо розрив між свободою і демокра­тією. Характерним у цьому плані є висловлювання одного із вір­нопідданих пропрезидентських редакторів так званої незалежної російськомовної газети, який сказав фразу, що стала характер­ною для подібних видань: «А нам все равно, что высморкаться, что перекреститься».

Ці й інші подібні масові газети сповідують ганебні принципи морального кілерства, маніпулюють новинами і позиціями, ви­бір і редагування виступів далекі від «клінічної стерильності» — одне слово, демонструють, за визначенням німецького журна­ліста Германа Майна, свинський журналізм і часом перетворю­ються на асенізаторів без рукавичок.

Таким чином, йде відверте протиборство свободи слова й жур­налістської етики. А тому надто актуальним є вдосконалення механізму саморегулювання преси шляхом вироблення, насам­перед, чіткого кодексу професійної етики.

Як уявляється, основними принципами кодексу мають бути:

□ повага до істини і гідності особи;

О відмова від використання нелегальних або нечесних мето­дів при збиранні інформації;

□ критичне ставлення до розтиражування фактів, що прини­ жують гідність людини за расовими, релігійними чи національ­ ними мотивами.

Масова та якісна преса — цей поділ міцно увійшов у обіг західних теоретиків і практиків журналістики. У нашій системі класифікації він лише приживається. Основа для поділу преси думок (елітарної) і преси новин (популярної) існує у самій прак­тиці редакцій.

Зарубіжні і вітчизняні експерти вважають, що наша журналіс­тика виявилася слабопідготовленою до поділу видань на якісні і популярні. У нас за старим, совдепівським принципом існує поділ: «погана» і «гарна» преса.

Проте й у нас на обрії з'явилися дослідники цієї проблеми. У

149

Теорія журналістики

книзі «Патогенний текст» учений Б. Потятиник наводить результа­ти опитування викладачів журналістики США, які допомогли з'ясу­вати та узагальнити найважливіші характеристики якісних видань:

  1. Повнота і всебічність висвітлення закордонного і внутріш­нього життя, включаючи політику, економіку, мистецтво, науку та освіту.

  2. Наголос на глибоку інтерпретацію подій, створення тла, на якому розгортаються новини.

  3. Гідність, характерна для оформлення і стилю.

  4. Відсутність істерії та культурний тон.

  5. Неупередженість та високоетичний підхід до справи.

  6. Зацікавленість у загальнолюдських проблемах.

  7. Орієнтація, яка виводить часопис за межі сенсаційності та провінціалізму.

Порівняно невелика кількість якісних газет (за різними оцін­ками — не більше трьох-чотирьох десятків) компенсується їх потужним впливом на світову політику. Щоденна присутність елітних газет у світі забезпечується також спонтанним механіз­мом цитування їх одна одною, телебаченням, радіомовленням та популярною пресою.

За тим же Б. Потятиником, абсолютна більшість аудиторії перебуває під впливом ЗМІ, які часто відверто сповідують прин­ципи, протилежні тим, на яких декларативно базуються якісні видання.

У своїй докторській дисертації вчений спробував застосувати ці критерії до українських ЗМІ. Очевидно, що в нас не бракує газет серйозних, стверджує Б. Потятиник. Взяти хоча б «Літера­турну Україну». Але так само очевидно, що за першим пунктом, тобто «повнотою і всебічністю висвітлення» вона не може бути зарахована до згаданої категорії.

Дещо ближче до якісної газети стоїть «Молодь України». Од­нак обсяг її (4 сторінки) ледве дозволяє охопити більшість най­важливіших подій. Те саме можна сказати про багато інших ви­дань, у тому числі таких серйозних, як, скажімо, «Шлях перемо­ги». «Киевские ведомости» мають значно більше сторінок, однак вони з самого початку роботи зробили виразний акцент на на­сильстві і сенсаціях («Всі сенсації в одній газеті»).

Серйозною заявкою на якісну газету можна вважати тижне­вик «Час/Time» з його великоформатними 16 сторінками, різноманітністю інформаційних та аналітичних матеріалів. Про­те і це видання — лише на шляху до справжньої популярності і впливовості.

150

Нормативна база діяльності преси

Отже, зробимо разом з Б. Потятиником висновок, що якісна преса в сучасній Україні перебуває в стадії формування.

Очевидно, як у Божих заповідях названо гріхи, які має обми­нати віруючий, так і в журналістів є гріхи, що заважають в умо­вах свободи преси дотримуватись етики, етичних норм і в той же час боротися за тираж свого видання та подавати об'єктивну ін­формацію. Це —

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]