3.1.2 Скульптурні композиції та пам’ятники

Кіцманська земля здавна славиться талантами і відомими людьми, які працювали і прославляли свій рідний край в різних галузях. Вдячністю цим людям є побудовані пам’ятники, відкриті меморіальні дошки.

На батьківщині великого митця, актора і режисера Івана Миколайчука був відкритий пам’ятник біля його садиби (тепер музей) в селі Чортория. Замріяний погляд актора вдивляється в голубінь буковинського неба і радо зустрічає відвідувачів поринаючи в білих суцвіттях калинового цвіту.

Мудро вдивляється в красу рідного Кіцманя, тримаючи в руках скрипку, талановитий композитор і автор пісень – Володимир Івасюк. Автором пам’ятника Володимирові Івасюку є відомий львівський скульптор Микола Посікіра, який створив пам’ятники композитору Людкевичу, провідникові Степану Бандері, Михайлові Івасюку та багатьом іншим славетним українцям.

3.1.3 Музеї

Крім пам’яток, пам’ятних місць, туристів приваблюють музеї Кіцманського району, які насичені неповторністю, багатством інформації і цінністю історичного матеріалу.

У с. Зеленів можна побачити унікальний музей природи Буковини, створений місцевим учителем біології Іваном Федоровичем Вакарюком при підтримці місцевої громади. Відкрито музей в 1988 р. на базі шкільного кабінету біології. Музей має 9 відділів. В чотирьох залах розміщені натуральні експонати, фотографії, малюнки. Вони розповідають про неповторну красу правобережного Припруття Кіцманського району. Є регіональна карта рельєфу. У вітринах експонуються зразки корисних копалин: глина, гравій, пісок, мінеральна вода [29].

Хоч Зеленівський музей орієнтовано на дітей, проте дорослі теж знайдуть тут для себе багато цікавого. Тому що в звичках і поведінці деяких тварин дуже легко впізнати окремих представників роду людського. І хто в кого перейняв манери і спосіб життя – homo sapiens у братів наших менших чи навпаки – ще велике питання. Наприклад, зозуля, яка несе яйця і підкидає їх у гнізда удода, славки та інші малі пташки. А коли вилуплюється маленьке зозуленя, воно викидає інших пташенят із гнізда і залишається саме. Чужі батьки його вигодовують.

А от у кабанів погано виконує батьківські обов’язки самець. Точніше, зовсім не виконує. Поросятка живуть із матерями, а дорослі кабани в цей час гуляють.

Борсук, очевидно, манери перейняв у філософів чи якихось учених мужів. Тому що в своїй просторій норі, де зазвичай є спальня, ігрова, їдальня, відгороджується від гурту і весь час перебуває в окремому кабінеті. Очевидно, про життя розмірковує. До речі, цих тварин занесено до Червоної книги Буковини, адже на борсуків полюють через їхній жир, який є ефективним засобом лікування туберкульозу. Рідкісним представником ссавців є видра, яка живе біля ставків. За день вона може з’їсти до 12 кілограмів риби. Так що власники рибних господарств їх недолюблюють.

У музеї також є птахи, занесені до Червоної книги Буковини, України і навіть до європейської книги глобально вразливих птахів. Наприклад, пугач чи деркач, який не відлітає у вирій, а… відходить туди на своїх тоненьких ніжках. А крокувати доводиться чимало – аж до берегів Середземного моря. Збереглися в нашій місцевості й такі великі птахи, як карпатські орли беркути. Їх називають санітарами природи, позаяк вони знищують тварин хворих і кволих, полюють на зайців, диких козенят, поросят. Беркут – рекордсмен за розмахом крил (він сягає 1,5 метра) та висотою польоту. Ці птахи здатні піднятися на 6,5-7 тисяч метрів над землею.

Дітям зазвичай розповідають легенду про те, як птахи зібралися короля обирати. Довго не думаючи, вирішили – хто найвище підніметься, тому й бути королем. На недосяжну висоту злетів беркут. Але у нього з-під крила вилетіла маленька пташечка, ще трішки піднялась і почала вигукувати, що вона – король птахів. Птахи, що були внизу, здогадалися про її витівку, і вирішили назвати пташку короликом у винагороду за її винахідливість. Справді, той, хто не може здолати суперника розміром, долає його спритністю й хитрістю. Королик несе такі маленькі яєчка, що двоє пташенят можуть уміститися в наперстку, однак розуму цій пташці, очевидно, не позичати.

Є в Зеленівському музеї кістки мамонта, які знайшли на території села. Частину їх передали в Чернівецький краєзнавчий музей, однак тут можна побачити бивень, стегнові кістки великого і малого мамонта та його зуби. Один “зубик” важить від 3 до 5 кілограмів. Однак стоматолога ці великі тварини навряд чи відвідували. Вони ж бо були травоїдними.

Працелюбності усім нам варто повчитися у бджіл. Аби принести один кілограм меду, цим комахам треба “намотати” 500 тисяч кілометрів. Це більше, ніж 10 земних екваторів.

Діалектика оцінює природу як єдине ціле, як ланцюг, і якщо одну ланку цього ланцюга розірвати, тоді… Тому заклики про те, що довкілля варто берегти, не повинні бути для нас просто абстрактними лозунгами. Вони мають стати переконанням. Пересвідчитися в цьому ви зможете, відвідавши музей у Зеленеві [5,c.5].

Невеличке село у передгір’ї Карпат – Чорторию, прославив на весь світ талановитий актор і режисер вірний патріот своєї Батьківщини – Іван Миколайчук.

Садиба митця розташована на невеличкому пагорбі. На подвір’ї збереглася дерев’яна хатина, в якій народився в 1941році і виріс Миколайчук. Зараз тут створено музей-садибу актора. Наукова реконструкція хати, де жила родина Миколайчуків, виконана у 1991 році. Поруч з хатою ростуть дві берізки, які ще у 70-ті посадив сам Миколайчук разом із братом.

Зібрані у музеї речі, оригінальні, що зберігаються у двох кімнатах і коридорі. Це предмети побуту, якими користувався актор за життя: його та братів-сестер колиска, ткацький верстат, родинні світлини, народні строї, мамині вишивки, сімейні світлини, а в другій кімнаті зібрано матеріали, пов’язані з його мистецьким життям (афіші, буклети, книги, фото, реклами, спогади друзів, відгуки про його діяльність, валізка Івана, з якою кіноактор їздив до Чернівців).

У південній частині подвір’я розташована ошатна нова будівля, де останні роки жила мати і сестра Миколайчука. Шість роки тому померла сестра і мати актора і залишилась самотньою оселя.

Актор виховувався в багатодітній сім’ї разом з братами і сестрами. Простим сільським хлопчиком Іванко поїхав підкоряти вершини кіномистецтва до Києва. Ще будучи студентом, йому запропонували роль Т.Г.Шевченка у фільмі “Сон”. А такі картини, як “Тіні забутих предків”, “Білий птах з чорною ознакою” відомі не тільки на території України і колишніх країнах Радянського Союзу, а й далеко за межами нашого континенту. Він талановито зіграв і роль геніального Шевченка, і бідняка Палійчука, і комуніста Давида Мотузку (“Бур’ян”), і капітана Курганові (“Розвідники”) та інших. Як бачимо, він був різнобічно обдарованим актором, за що йому було присвоєно звання заслужений артист Української республіки.

Особливо людно на подвірї музею в червні місяці у день народження Івана Миколайчика. Мало прожив актор, лише 46 років, в розквіті сил він покинув цей чарівний світ. Він міг зіграти ще багато ролей і написати сценаріїв, але доля повернулася зовсім по-іншому. В пам'ять про нього на подвір’ї садиби до 50-річчя з дня народження було відкрито пам’ятник великому актору і режисеру – погруддя Івана Миколайчика, який замрійливо дивиться у голубу височінь.[35]

Відкрито в Кіцмані два роки тому музей великому композитору Володимиру Івасюку. Музей розташований у стінах музичної районної школи, де колись розпочинав свій творчий шлях малий Володя. Зайшовши в музей, відвідувачів зустрічає чарівна мелодія «Червоної рути». Тут представлені окремі речі композитора: щоденник, зошити, рукописи пісень, скрипка на якій починав грати Володимир. Фотосвітлини відображають дитяче, юнацьке життя митця. В окремій кімнаті зберігаються афіші, буклети з концертів, фотосвітлини з відомими людьми та відгуки від відвідувачів про творчість актора. За відвідувачами постійно спостерігає Володимир Івасюк з великого портрета, який розташований посередині музейної кімнати.