Прямий зв'язок

Майстерність структури тексту характеризується вмілістю автора досягти високого рівня комунікатив­них якостей мовлення (правильності, точності, логіч­ності, чистоти, стислості, виразності, багатства, дореч­ності). Проте так чи інакше він будується на прямих і непрямих зв'язках слів, мовних тактів між собою. Прямий зв'язок передається не всією сукупністю слів у мовному такті, реченні, а окремими словами: одні безпосередньо вказують на зв'язок, інші його сприймають, тобто одні слова вказують на місце ло­гічного наголосу, а інші сприймають його.

Слова в мовних тактах, реченнях, що прямо вка­зують на місце логічного наголосу в попередніх мов­них тактах, реченнях,— переважно особово-вказівні займенники (він, вона, воно, вони) і окремі обставин ні прислівники місця (тут, там, скрізь, туди, сюди, звідти). Назвемо такі слова вказівними. Отже, ланками прямого зв’язку в послідовності! змісту тек­сту виступають указівні і наголошені сло­ва. Тому визначення наголошених слів в основі від­носно-закінченої думки треба розпочинати з прямого зв'язку, якщо він є, тобто з указівних слів, незалежно від місця їх розміщення в тексті.

Такий зв'язок може проходити через різні дистан­ції: від одного до багатьох мовних тактів і тільки в постпозитивній позиції, тобто коли вказівне слово стоїть після наголошеного через певний інтервал. По­ставивши до вказівного слова відповідне запитання, визначаємо наголошені слова. Наприклад:

Визначення головних логічних наголосів серед тактових

Головні логічні наголоси узагальнюють, завершу­ють думку кожного речення і одночасно зв'язують їх між собою за змістом. Отже, визначити місце голов­ного логічного наголосу серед уже визначених такто­вих у реченні означає визначити той мовний такт, у складі якого він діє і яким завершується зміст усього речення.

Головні логічні наголоси визначаються тим самим способом, що й тактові, але постановкою питань на зв'язок за змістом між собою не мовних тактів, а ці­лих речень. Зв'язок безпосередньо між реченнями по­будований на взаємній потребі питань і відповідей: кожне речення відповідає своїм змістом на питання, поставлені змістом іншого речення або речень. Інакше не було б єдності й цілісності контексту. Друге ре­чення відповідає на питання першого. Перше і третє —, на питання другого і т. д. Нерідко на питання одного речення відповідають два і більше наступних чи по­передніх речень. Може й одне речення відповідати на, питання багатьох. Усе залежить від того, як вираже­ний зміст відносно закінченої думки і подальших ці­лого тексту.

У процесі визначення місця головних логічних на­голосів визначається одночасно мелодика і темп мовлення (читання).

Наголошене слово, яке завершує зміст речення, підказує і темп мовлення (читання). Підкреслюємо його двома рисками знизу, позначаємо спадною ме­лодикою і. робимо помітки темпу. Позначки перено­симо в основу відносно закінченої думки і в текст.

Усі інші наголошені слова, що згадуються у відповіді на питання і передують мовному такту з голов­ним логічним наголосом, мають висхідну або моно­тонну мелодику, а ті, що згадуються після головного наголосу, мають мелодику спадну, висхідно-спадну,

Отже, загальна мелодика і темп мовлення тексту визначаються і позначаються в самому процесі визна­чення головних логічних наголосів і остаточно після нього.