8.Правління ерцгертського подружжя

Почав своє правління ерцгерцог Альберт досить успішно, йому вдалося захопити Кале та ряд інших міст. Проте через нове банкрутство Іспанії в 1596 його військовий успіх зупинився, чим скористався Мориц та захопив ряд міст: Ренйнберг, Мерс, Гролль та інші.

Стало очевидним те, що якщо Іспанія хоче зберегти Нідерланди її потрібно піти на примирення з Францією, яка тепер була зосереджена в одних руках, була в союзі з Англією та Сполученими провінціями (Троїстий союз 1596 р.). До того ж папа не раз закликав Філіпа до примирення. 2 травня 1598 року у м. Вервена був підписаний мир дуже вигідний для Франції.

Філіп ІІ повернувся до задуму свого батька Карла V – надати Нідерландам незалежність, попередньо поставити там свого інфанта. На основі акту ід 6 травня 1598 р. Нідерланди були передані ерцгерцогу Альберту та його дружині Ізабеллі. Проте в ньому існувало стільки пунктів, що фактично Нідерланди залишалися сателітом Іспанії, тут залишалися королівські війська. Таким чином Філіп майже нічого не втрачав і лиш облегшив свою казну. А 22 липня 1598 р. в Брюссель були запрошені депутати усіх 17 провінцій для урочистого проголошення Ізабелли «суверенною» правителькою. 13 вересня цього ж року, помер Філіп ІІ.

Ці події сколихнули населення, вони бачили в майбутньому правлінні Ізабелли, яке почалося майже разом із зміною короля в Іспанії, нову еру. Як тільки Альберт та Ізабелла поселилися в Брюсселі, вони постаралися надати своєму правлінню національного характеру. Вище дворянство такі як герцог Арсхот, принц Оранський (старший Вільгельма Мовчазного), граф Аренберг були включені до складу державної ради. Проте спокоєм вони насолоджувалися недовго.

2 квітня Сполученими провінціям було видано постанову про арешт усіх іспанців та їхнього майна та закликали до продовження боротьби з іспанцями. 22 грудня 1600 р. Мориц Насауський пішов у наступ а скарбниця була пустою. Але його просування натрапило на опір населення у Фландрії. До того ж подружжя тривожив новий король Філіп ІІІ, який неодобрював рішення батька. Тому їм потрібно було налагодити ситуацію мирними способами. Були скликані Генеральні штати на яких було прийнято розмір субсидії та розпущено самі Генеральні штати (неофіційно).

Мориц Насауський був вимушений повернутися на свою територію. Були перервані переговори в Берг-он-Зомі між Генеральними штатами законослухняних провінцій та Генеральними штатами Сполучених провінцій, що остаточно затвердило розкол країни.

Після того як місія Альберта та Ізабелли об’єднати країну повалилася, Філіп ІІІ почав відноситися до них самих як до намісників, в Європі з ними перестали рахуватися як з суверенними правителями.

Після смерті Єлизавети в 1603, Англія та Іспанія уклали між собою мирний договір в 1604. Генріх IV продовжував допомагати голландцям військами та грішми, але не наважувався оголосити війну Філіпу ІІІ. У Сполучених провінціях буржуазія занепокоїлась посиленням впливу Морица Насауського, який разом із купцями бажав продовження війни, але простий люд бажав миру. Такими настроями скористалися Альберт, Ізабелла та Спінола і вирядили посольство до Гааги. 24 квітня 1607 було укладено перемир’я на 6 місяців. Але всі розуміли, що це була лиш прелюдія преред великою угодою.

У 1608 іспанський головнокомандувач Спінола особисто відправився до Гааги, де в переговорах брали участь посли англійського, французького, данського королів, пфальцграфа, курф’юста бранденбурзького, ландграфа гессенського. Це було щось схоже на справжній європейський конгрес. До 25 серпня 1608 року перемовини були перервані, через те, що Філіп ІІІ був згоден відмовитися від своїх верховних прав лише в тому разі, якщо Сполучені провінції допустять вільну відправку католицької релігії. Але за посередництвом Генріха IV були знову відновлені. Ситуація була ускладнена так, що остаточно підписати мир було неможливо. Тому він через своїх послів Жанева і Бузенваля висунув ідею тривалого перемир’я.

Нарешті, 9 квітня 1609 року в місті Антверпені було укладено мир на 12 років. Філіп ІІІ визнав Сполучені провінції «вільними країнами, гштатами й провінціями, щодо яких у них немає жодних претензій»¹. Це було визнання де-факто.

Всі найважливіші статті договору про перемир’я 1609 р. увійшли до Мюнстерського мирного договору 1648 р. який відрізнявся лише тим, що з тимчасових вони перетворилися на постійні. Цей договір був частиною Вестфальського миру, який закінчий Тридцятирічну війну та Восьмидесятирічну війну (Нідерландську революцію). Республіка Об’єднаних провінцій була визнана де-юре.