2.Релігійне та соціальне становище

Спочатку нідерландська опозиція діяла виключно в національних інтересах, а коли виникло питання щодо кальвінізму то боротьба перейшла в якісно нову фазу. Найбільшого поширення кальвінізм набув саме в провінціях де була найкраще розвинута промисловість, який поширювався за допомогою пропаганди місіонерів, хоча він не привернув особливу увагу нідерландських вельмож. Все це спричиняло зміну настроїв серед населення та упадок католицизму. Коли в 1561 році приїхав до Фландрії інквізитор Тітельман він наткнувся на обурений натовп який його переслідував, що навіть власники готелів через острах боялися його впустити. Великий вплив на нідерландських кальвіністів спричиняли гугеноти та релігійні війни у Франції. Існує така думка, що як би в 1563 не настав спокій у Франції то в Нідерландах теж почалося б повстання.

«Здесь создаются новая республика и государственный совет, которому принадлежит верховное руководство всеми делами. Я не понимаю, как это совместимо с властью и достоинством её высочества правительницы и не свяжет ли это даже ваше величество»¹- слова Вігліуса у листі до короля яскраво демонструють стан влади у 1560 роках, можна сказати що національна політика стала домінувати над монархічною, що в результаті привело до анархії. До того ж відбувалася активна еміграція кальвіністів, в Англії Єлизавета надала їм портове місто Норвіч, щоб вони там налагодили виробництво тканин.

Протягом 1563-1564 відбувся конфлікт між Нідерландами і Англією. Маргарита заборонила ввезеня британських товарів, натомість Єлизавета закрила порти для нідерландських суден. Через загрозу війни Філіп пішов на переговори та в 1564 торгові відносини були відновлені. Проте англійська конкуренція посилилася і потрібно було щось вдіяти для зупинення масових еміграцій які тільки підсилювали й так сильну Англію. Для цього було потрібно пом’якшення чи ліквідація «плакатів» проти єретиків.

Незадовго після залишення Нідерландів Гранвеллою, в лютому 1565 р. граф Егмонт прибув до Мадрида, уповноважений іншими вельможами просити короля щодо впровадження нових заходів стосовно політичних та релігійних реформ, У Мадриді для «замилення» очей йому було влаштовано грандіозний прийом, що на радощах він забув про істинні наміри його відрядження та всі інструкції які йому надали. Після повернення Егмонта було досліджено листи які він привіз від короля і які не містили жодних поступок. Щодо релігійного питання, то Філіп ІІ був непорушний і готовий пожертвувати тисячами життів ніж поступитися. Своїм листом Філіп ІІ заборонив Маргариті скликати Генеральні штати, а також король призначив у держ.раду герцога Арсхота, який являвся противником опозиції та особисто принца Оранського. Таке становище лиш нагнітало невдоволення вельмож. Жахлива економічна ситуація збільшила інтенсивність еміграцій та довела народне невдоволення до крайніх меж. Проте Філіп вимагав чіткого виконання наказів стосовно єретиків.

Вільгельм Оранський був дуже поміркованим політиком, в нього був відсутній релігійний фанатизм та був прибічником віротерпимості. Проте він чітко усвідомлював те, що Нідерландам необхідний релігійний мир. Для того щоб цей мир став реальністю йому потрібна була підтримка кальвіністів, проте останні були нетерпимі по відношенню як до Риму так і до Лютера.

Найбільш рішучі дворяни об’єдналися в листопаді в союз. За рекомендацією В.Оранського вони розробили текст звернення до правління. 5 квітня 1566 делегація дворян вручила текст звернення намісниці. Дворяни були одягнені в бідний одіж тому їх позвали «гезами». Це спричинило нову хвилю збудження серед населення, а кальвіністи вийшли з підпілля. Проте Маргарита лише пом’якшила накази («плакати») стосовно єретиків, але цього було мало протестантам. Відчувши підтримку збоку дворянства, вони вирішили домогтися свого. Таким чином опозиція перейшла з національної платформи на релігійну. Хоча кальвіністи становили все таки меншість, але діяли рішуче, що робило владу бездіяльною. Згодом кальвіністи і католицьке дворянство дійшли згоди і заключили договір. Навіть Оранський та Егмонт його схвалили, адже у кальвіністів були гроші яких не вистачало дворянству до того ще вони заявили, що мирно покинуть країну вразі заборони короля чи Генеральних штатів їм відкрито сповідувати свою віру.

А тим часом Людовік Насауський займався вербуванням найманців у Германії. 30 липня 1566 союз підготував і передав нову петицію намісниці з вимого усіх хто підписав згоду («компроміс») поставити під захист рицарів ордену Золотого руна., проте ця вимога була відкладена. У країні розпочався хаос, через масову еміграцію купців сильно збільшилася кількість безробітних.

11 серпня вибухнуло повстання іконоборців у фламандській та валлонській провінціях та поширювалося аж до півночі країни. Іконоборці трощили та нищили церковні святині, спалювали ікони та ін. Що цікаво вони ніде не зустріли спротиву, адже міські управителі і католики були дуже налякані несподіваним. Маргариту змусили ліквідувати «плакати», об’явити амністію всім учасникам руху та дозволити вільно проводити Богослужіння. (Маргарита хотіла навіть втекти з Брюселя аби не йти на поступки, але жителі закрили ворота).

У січні 1567 граф Егмонт зблизившись із Маргаритою і Мансфельдом (останній полишив опозицію) знову присягнувся на вірність королю на відміну від Оранського за пркладом якого послідували Горн, Гогстратен і Бредероде.

В січні 1567. кальвіністи виступили військовими частинами для зняття блокади з м.Валансьєна , проте вони відразу зазнали поразки. Через свій холоднокровний розрахунок Оранський не вийшов на допомогу. Граф Горн і Гогстратен заприсяглися на вірність королю, але Оранський не послідував їх прикладу, полишив Антверпен і зник у графстві Насауському.

30 грудня 1566 р. герцогу Альбі було наказано ввести у всі 17 провінцій іспанські полки та надано широкі повноваження що фактично він став істинним правителем Нідерландів. Від чутків приближення армії усі підозрілі вдавалися до втечі з країни. 9 серпня 1567 р. авангард (10 тис.) герцога Альби вступив у Брюсель.

Філіп ІІ дав нову програму дій Маргариті за якою вона мусила ліквідувати привілеї міст, збудувати за кошти населення нові цитаделі у великих містах, замінити міську владу королівськими чиновниками і розпустити місцеві війська.