2.2. Релігійна та церковна лексика в романі ю.Збанацького «Хвилі»

Досліджуючи релігійну лексику в мові Юрія Збанацького, я відразу ж звернула увагу на те, що при зборі фактичного матеріалу автором застосовано близько сотні лексичних одиниць, які включили в семантичне поле з архілексемою «релігія».

На увагу заслуговують цікаві біблійські вираження. Біблійскі вирази - це словосполучення, явно несуть у собі посилання на біблійний сюжет, або на описану в Біблії ситуацію, але перефразовані для ритмічного милозвучності або зі стилістичною метою.

«Грамотії описали стовпотворіння під час будівництва напівміфічної, напівісторичної Вавилонської башти. »[7, с.64]

« - Принесло його, дідька. У війну всі хрести на могилах спиляв, Каїн проклятий.»[7, с.101]

«Фашистам продавсь, іуда…»[7, с.250]

«Лети на Місяць – станеш Євою.»[7,с.288]

Незначна група абстрактних старославянізмів містить два однокореневих слова (душа, дух), але вражає схожість їх значень у віршованому контексті, і відмінність у тлумаченнях словника. Дух - безтілесна істота, мешканець не матеріальному, а істотного світу; відносячи слово це до людини, інші розуміють душу його, інші ж бачать у душі тільки те, що дає життя плоті, а в дусі вищу іскру Божества, розум і волю, або ж прагнення до небесного. (В.І. Даль, Тлумачний словник живої мови, I, с.503).

«Адже ніхто так її не знав, як я, ніхто не розумів так її душі, не вмів так читати її думок, бачити її жертовну щедрість і повну неувагу до власної особи.»[7, с 18]

Найпродуктивніша група в семантичному полі - іменники, що позначають предмети релігійного культу, обрядове начиння, конфесійні будівлі: ікона, лик, молитва, лампада, кадило, святиня, вечірня, престол, жертва, вівтар, купол, дзвін, благовіст, каплиця, собор, келія, церква, храм. Так, у романі «Хвилі» Ю. Збанацький використовував такі іменники, як хрест, піп, рай, паска, церква, хоругви, ікони, паства, Христос.

«Нікотрих богів немає,- пробасив Перемет, - і нічого тут роздувати релігійну кадильницю.»[7, с.34]

«На світанку, саме в той час, коли небо на сході зарожевіло , а з церкви вивалив причет з хоругвами та іконами, наша ініціативна група без божого благословення занурила плуги в Попову леваду.»[7, c.36]

«Мабуть, Хомі не дуже хотілося братися за чепіги в той час, коли біля церкви висвячувалися паски та поросята, червоні яєчка та мандаринки, вибаглива їжа, яка перепадала старому лише у великодні та різдвяні свята.»[7, c.36]

Інший сектор релігійної та церковної лексики, який необхідно виділити в окрему групу, являє собою словосполучення семантичного напрямку: кара божа, слуга божий, релігійний дурман, релігійна кадильниця, церковні книги, богопровинна ідея, боже благословення, релігійне свято, пекельний вогонь, Христос Воскрес, Воістину воскрес.

«Заволокою Івана називали в селі всі, але ті, кому він став кісткою поперек горла, вкладали в його прізвище всю свою зневагу до чужосільця, що наволікся до села, як кара божа.»[7, c.31]

«Краще б уже було її не ділити, не гнівити слугу божого»[7, c.31]

«Прозвали їх так тому, що були близнюками, народилися якраз на Павла й Петра, в честь яких їх записали в церковні книги.»[7, c.34]

««На світанку, саме в той час, коли небо на сході зарожевіло , а з церкви вивалив причет з хоругвами та іконами, наша ініціативна група без божого благословення занурила плуги в Попову леваду.»[7, c.36]

«Але й «Христос воскрес» від мене комсомольця, не почують!»[7,c.40]

Як і виклад даного твору в цілому, опис двох братів-близнюків вражає своїм жартівливим забарвленням, адже, поза тим, автор охрестив їх «святі апостоли» Петро та Павло.

«За пропозицією голосувати Влас та «святі апостоли», не кажучи вже про мене, навіть дід Хома і той згадав про те, коли служив у свій час у попа, то добре відчув, що таке попівська святість»[7, с.33]

До того ж, автор дуже вільно та легко описує події, що мають місце у селі, на фоні великого релігійного свята – Великдень, в процесі якого дуже доречно та влучно викладає інформацію щодо людей, які вірують у Господа, та «безбожників».

«Іванова Супруга пасок не пекла, а надіятись на те, що хтось із сусідів почастує безбожника Хому свяченим опісля того, як він цілу днину прокрутився з плугом на Поповій леваді, було марно.»[7, с.36]

Використання релігійної лексики Юрієм Збанацьким є обдуманим і цілеспрямованим літературним прийомом, використовуваним для досягнення певного ефекту.

Наприклад, впливати шляхом використання високою, стилістично забарвленої лексики на читача, змінити його духовний настрій, звернути його думи до миру, створити атмосферу чинності. Така лексика служить своєрідним сигналом і для читця - оратора. Голос для її виголошення повинен містити пафос і бути величним:

Вона покликана створювати атмосферу відірваності від реального життя, захопленості духу і заспокоєності, адже в світі, де звучить благовіст, лагідно дивляться ікони, курять кадила просто не може бути некомфортно душі.

Таким чином, ми визначили стилістичні функції релігійної лексики у романі «Хвилі» Юрія Збанацького, головне в якому - смислова спільність і тематична однорідність, а також дотримання принципу ієрархічності.

ВИСНОВКИ

Таким чином. Юрій Збанацький як талановитий письменник, обдарований педагог, відомий громадський діяч вніс вагомий вклад у захист і розбудову рідної України, за зокрема її мови.

Вагомим внеском у розвиток та формування літературного процесу є проза, присвячена боротьбі українського народу за вільну, не обтяжену гнітом, державу, в якій вони мають право жити та творити.

Також у своїх творах Ю. Збанацький так мелодійно та влучно описуючи персонажів, обставини, пейзажі, мимоволі описує й релігійні обряди, церковні символи та свята.

Окремим елементом його творів є не дуже приховане саркастичне ставлення деяких персонажів до тогочасних церков та їх служителів. Вказане автором замальовується так майстерно, що мимоволі починаєш жити життям персонажів, переживати разом із ними, приймати їх точку зору.

Тобто, Ю. Збанацький у своїх творах робить те, що вдається зробити дуже малій кількості митців – перенести у ту атмосферу, яку він намагається передати, та відірватись від реальності, читаючи його твори.

Релігійна та церковна лексика Ю. Збанацького у романі «Хвилі» не може залишити без посмішки жодного читача, у доброму сенсі цього слова. Він так легко та невимушено глузує, насміхається через своїх персонажів з церковних діячів, тим самим передаючи настрій більшості тогочасних жителів.

Отже, аналізуючи вищевикладене, варто зазначити неповторний, оригінальний підхід автора до застосування релігійної та церковної лексики у своїх творах, що дає нам абсолютно нове розуміння та уявлення літературного процесу не лише сучасності автора, але й перспективи його розвитку сьогодні.