2.2.Фізична підготовка учнів як один з засобів запобіганню травматизму на уроках гімнастики

Центральною задачею обґрунтування засобів профілактики травматизму виступає можливість використання методик і відповідних вправ фізичної підготовки в навчальному процесі учнів середніх і старших класів. У цьому зв’язку проблема дієвості вправ фізичної підготовки повинна розглядатися в аспекті відповідності практичного впливу таких вправ основним педагогічним принципам і методам фізичної підготовки, відомих із сучасних та давніших даних літературних джерел [11,19].

Теорією і практикою спортивної гімнастики доведено, що у юних спортсменів, у яких достатньо високий рівень розвитку сили, швидкісної сили і спритності, процес технічної підготовки відбувається більш швидкими темпами, а рівень травматизму у навчально-тренувальному процесі суттєво знижується [28]. З цих позицій у змісті магістерської роботи доцільно визначити особливості методики фізичної підготовки дітей підліткового віку під час занять складно координаційними видами спорту.

Розглянемо особливості впливу фізичних вправ на розвиток рухових можливостей учнів середніх класів.

Розвиток силових можливостей. Центральна специфічна проблема в методиці розвитку власне силових можливостей полягає в тому, щоб забезпечити в процесі виконання вправ досить високий ступінь м’язової напруги і в той же час не викликати перенапруження. Стимулювання м’язових напружень можливо забезпечити серійним повторенням вправ з амплітудою рухів, що змінюються, або з деякими фіксованими обтяженнями – досить значними, але не сягаючими максимальних величин .

У практиці використання вправ з невеликою площею опори для розвитку м’язової сили доцільно використовувати методи «екстенсивного впливу». Хоча ступінь напруги м’язів пропорційна у визначених межах величини обтяження, що діє на них, м’язову напругу, близьку до максимальної, можна створити і без максимально можливого зовнішнього обтяження.

Вправу, виконувану з деяким не максимальним, але значним обтяженням, наприклад, 70-75% від індивідуально можливого (пояси і манжети з обтяженням) або, частіше, збільшення амплітуди рухів в певних ланках тіла, необхідно повторювати вправу без пауз можливо більшу кількість разів ( «до відмови»). Ступінь м’язової напруги при цьому, у міру наростання стомлення, наближається до максимальної. На використанні цього ефекту і заснована, насамперед, розглянута методика виховання силових здібностей.

При плануванні силових вправ навантаження задають переважно в таких межах, щоб воно складало не більше 75-80% і не менше 50-60% від індивідуально можливого, що дозволяє витримувати повторний максимум відповідно в межах 6-8 і 15-20 повторень в одному підході ( серія повторень вправи без пауз).

Обтяження у вправах, значно перевищуючі будь яку з зазначених величин, жорстко лімітують тривалість впливу вправи, тим самим зменшують можливість активізації обмінних процесів у м’язовій і інших системах організму, різко обмежують обсяг навантаження, необхідний для забезпечення тривалих адаптаційних процесів. Занадто малі амплітуди у вправі не дозволяють ефективно стимулювати розвиток власне силових здібностей, оскільки ступінь м’язової напруги пропорційна у визначених межах величині обтяження; повторення межі повторного максимуму будуть стимулювати в цьому випадку розвиток не стільки силових якостей, скільки витривалості. Стимулювання розвитку власне силових властивостей м’язів створюється у результаті багаторазового відтворення вправ, головним чином до кінця кожної серії повторень; попередня ж частина роботи служить як би передумовою одержання бажаного ефекту.

Іншими типовими рисами методики силових вправ стосовно практики складно координаційних видів спорту е:

• використання у вправах усіх режимів роботи м’язів: ізометричного, ізотонічного, ізокінетичного;

• відносно невисокий темп повторення вправ;

- значний сумарний обсяг навантаження в заняттях.

Зупинимось на різноманітті способів досягнення м’язового напруження, що бажано використовувати, на нашу думку, при розвитку силових можливостей на заняттях гімнастикою.

1. Метод малих зусиль – багаторазове повторення силових вправ локального характеру, у яких задіяні невеликі м’язові групи, - може застосовуватися для розвитку сили м’язів – антагоністів.

2. Метод постійних обтяжень – повторення вправ регіонального і глобального характеру з постійною амплітудою або зовнішнім обтяженням (жилети, манжети і пояси з змінним вантажем); цей метод придатний для закріплення досягнутих результатів і підтримки силових показників на визначеному рівні.

3. Метод повторно-прогресуючих навантажень, де стандартне відтворення навантаження чергується з наростанням його в кожній новій серії, може вирішувати задачі комплексного розвитку силової і швидкісно-силової підготовки.

4. Метод прогресуючих обтяжень дозволяє збільшувати навантаження після кожного підходу чи серії (тому що збільшується амплітуда рухів, зменшується швидкість виконання тощо).

5. Змагальний метод може використовуватися на етапі безпосередньої підготовки до змагань. Спортсмени виконують змагальну програму (комплекс вправ) кілька разів зі зменшеними, у порівнянні зі змаганнями, паузами відпочинку, намагаючись зберегти технічно правильне виконання елементів і рухів.

6. При методі варіативного впливу навантаження в кожному підході постійно змінюються. Зміна різних обтяжень або темпу виконання вправ дозволяє виконати великий обсяг роботи й у той же час знижує адаптацію організму до неї. Цей метод придатний, на наш погляд, для застосування на заняттях з гімнастики завдяки своїй універсальності.

Крім вищезгаданих способів створення максимальної напруги м’язів, застосовуються і так звані неспецифічні методи: ударний метод, метод пасивного розтягування м’язів, метод контрасту, сполучений метод, метод переключення.

При виборі способу потрібно враховувати ряд умов: вік тих, хто займається гімнастикою, їхні індивідуальні особливості, підготовленість, період тренування, динаміку ваги тіла і т.п. [28].

Розвиток спритності. Як засоби використання спритності можуть бути використані різні вправи, якщо їх виконання об’єктивно зв’язано з подоланням більш-менш значних координаційних труднощів. Такі труднощі доводиться переборювати в процесі освоєння техніки будь-якої нової рухової дії. Однак, у міру того, як рух стає звичним і все більше закріплюється зв’язана з ним навичка, він стає звичним і менш важким у координаційному відношенні і тому все менше стимулює розвиток координаційних здібностей [10]. Новизна, хоча б часткова, незвичайність і обумовлені цим неординарні вимоги до координації рухів – найважливіші складники техніки різних гімнастичних вправ.

Особливо цінні в цьому відношенні безмежно різноманітні комбінації рухів, що містяться у вільних вправах і акробатиці.

Координаційні труднощі виконання вправ і рухових дій у гімнастиці вимагають систематичного поповнення рухового досвіду тих, що займаються цим видом діяльності. Для стимулювання розвитку координаційних здібностей має значення не стільки факт навчання дії, скільки ступінь мобілізації, що досягається при цьому. Розучування всіх нових рухових дій, які ускладнюються, (вправ і їхніх зв’язок) як би стимулює саму здатність координувати рухи, будувати і перебудовувати їх. Який би багатий не був фонд придбаних рухових умінь і навичок, в інтересах удосконалення координаційних здібностей необхідно регулярно його поновлювати, інакше виникає свого роду координаційний бар’єр, особливо при постійному закріпленні щодо вузького кола придбаних навичок, що обмежує можливості удосконалення рухової діяльності. Саме тому в практиці гімнастики необхідно регулярно обновляти комплекси вправ з підвищенням координаційної складності зв’язок і окремих елементів.

Виконання вправ, спрямованих на створення нових, або перетворення вже сформованих форм координації рухів, представляє для нервової системи непросту задачу. Вирішувати таку задачу краще за все, як правило, на початку основної частини заняття, коли рівень оперативної працездатності підвищений і є сприятливі передумови для концентрації уваги на подолання координаційних труднощів. Звідси не випливає, що удосконалювати координацію рухів потрібно лише в цій частині заняття. Коли основа техніки рухів сформована як міцна навичка, виконання вправ на тлі незначного компенсованого стомлення може, цілком ймовірно, сприяти удосконалюванню деяких сторін рухової координації. Разом з тим, подолання стомлення, що виникає в процесі багаторазового відтворення координаційно складних дій, є чинником виховання свого роду координаційної витривалості.

Розвиток швидкісно-силових можливостей. Виховання швидкісно-силових можливостей представників різних видів спорту досить широко представлено у науково-методичній літературі [14,18,21]. Найбільш поширеним методом, що застосовується для цього є метод динамічних зусиль. Засоби швидкісно-силової підготовки різноманітні. Кожен тип вправ характеризується зміною певного параметру руху, що дозволяє зробити роботу диференційованою. Конкретизуємо основні різновиди вправ цього типа.

Вправи з використанням власної маси тіла: силові переміщення (підйоми, опускання, силові оберти і т.п.), фіксації (традиційних і спеціально підібраних поз-положень – як в статиці, так і в динаміці), інерційні рухи (стрибки, різкі махи вільними ланками тіла і т.п.).

Вправи з обтяженнями і опорою: зі штангою, гантелями в формі темпових переміщень, жимів, фіксацій, інерційних та інших рухів.

Вправи з пружними опорами: тяги з еспандерами, резиновими бинтами і т.п.

Вправи з допомогою, опором і само опором: різні рухи з напруженням за участю партнера – з переміною темпоритму, амплітуди рухів, величини опору, з фіксаціями, розвантаженням і т.п.

Вправи на тренажерах найбільш близькі по суті і ефекту вправам з обтяженнями, але можуть більш гнучко дозуватися і контролюватися.

За допомогою варіювання швидкості і амплітуди рухів є можливість досягнути різного результату в розвитку швидкісно-силових і швидкісних якостей.

ВИСНОВКИ

1. Нова програма з фізичної культури для учнів середніх і старших класів загальноосвітньої школи, що була введена в дію в 2009 році, у порівнянні з попереднім документом, є значно простішою і більш доступною для проходження її учнями. Це стосується виключно всіх варіативних модулів, проходження яких передбачено змістом програми. Однак, незважаючи на суттєві зміни в програмі, її успішне проходження учнями все одно вимагає значних фізичних і вольових зусиль, уважного ставлення до виконання правил техніки безпеки, що позначається на змісті та особливостях проведення уроків.

2. Навички і уміння розподілені в програмі за принципом ускладнення від молодшої вікової групи до старшої. Починаючи з 5 класу для хлопчиків і дівчаток пропонується різний навчальний матеріал на окремих видах занять (акробатика, виси, упори, опорні стрибки). Найбільш травмонебезпечним на уроках гімнастики учнів середніх класів є виконання акробатичних вправ, вправ на паралельних брусах і брусах різної висоти, низькій та високій перекладині, опорних стрибків, лазіння по канату.

3. При навчанні гімнастичним вправам програми важлива роль належить роздільному методу, тому що за його допомогою значно полегшуються умови вивчення основних рухових дій. З методичних прийомів важливе значення відводиться фізичній допомозі під час виконання дітьми гімнастичних вправ, яка одночасно виступає як елемент техніки безпеки і засіб попередження травматизму на уроках.

4. Окремі елементи та композиції на різних гімнастичних приладах відрізняються за ступенем координаційної складності, ступінню докладених зусиль, характером впливу на організм. Як правило, специфічні особливості виконання вправ на гімнастичних приладах пов’язані з суттєвим навантаженням на опорно-руховий апарат і вимагає від учнів відповідного розвитку мускулатури, особливо рук і плечового поясу. Самостійне виконання дітьми вправ на гімнастичних приладах не припустиме у зв’язку з можливістю падіння, зриву, невдалого приземлення. Саме тому, при виконанні вправ на гімнастичних приладах вчитель повинен забезпечити надійну страховку і навчити дітей прийомам само страховки.

5. У разі недотримання заходів безпеки на заняттях гімнастикою можливі травми: пошкодження шкіри долоні, мозолі, тріщини, розтягнення зв’язок, травми менісків та міжхребцевих дисків, розриви м’язових волокон, забої, вивихи, відкриті та закриті переломи, струси мозку та ін.

До загальних факторів ризику на уроках гімнастики належать: відхилення у стані здоров'я, низький рівень загальної фізичної підготовленості, втома, надмірна вага, заняття в залі зі слизькою та погано прибраною підлогою.

6. На уроках з гімнастики травматичні ушко­дження бувають з різних причин. Цих ушкоджень потрібно будь-що запобігати, і це можна зробити за рахунок усуненням причин, що призводять до них. Для усунення причин травматизму і запобігання можливим його випадкам треба застосовувати широкий комплекс організаційних захо­дів і методичних прийомів. У цьому комплексі велике значення мають методика навчання та організація занять, належне утримання гімнастичного залу, приладів та систематичний контроль за їх ста­ном, додержання правил гігієни, постановка лікарського контролю та виховної роботи в колективі, а також застосування прийомів надання фізичної допомоги під час виконання і страховки.

Запобігти травмам можна за допомогою створенням сприятливих умов для виконання рухів: попередньою роботою з метою підвищення загальної і спеціальної фізичної підготовленості; поступовістю в навчанні, починаючи з підвідних вправ і ви­конання їх в найбільш простих умовах; застосуванням допомоги при навчанні нових вправ; приділенням особливої уваги опануванню тих компонентів руху, при виконанні яких найбільш часто трапляються травми (приземлення після зіскоків, стрибків тощо); застосування різного обладнання (матів); застосування прийомів страховки; достатнього усвідомлення учнями техніки виконуваних вправ, прийомів страховки.

7. Здійснюючи процес фізичної підготовки на уроках гімнастики з учнями середніх класів з метою зменшення випадків травматизму необхідно, в першу чергу, акцентувати увагу на покращенні силових та швидкісно-силових можливостей м'язів спини, передньої частини тулуба, рук, ніг, підвищенні рівня розвитку спритності. Методика розвитку цих якостей повинна бути характерною як для юних спортсменів, що займаються складно координаційними видами спорту. Найбільш сприятливим моментом для розвитку вищезгаданих фізичних якостей є основна частина заняття, тобто період, коли організм учня не втомлений попереднім фізичним навантаженням.