Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Osipova_N_P__Sotsiologiya_prava_Pidruchnik.doc
Скачиваний:
31
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
4.01 Mб
Скачать

10.3. Характеристика окремих видів правових конфліків

Специфіка правових конфліктів полягає в особливих критеріях, на засаді яких їх доцільно типологізувати. До цих критеріальних засад належать:

галузь права, у межах якої виник конфлікт;

конфлікти нормотворчості та правозастосування;

природа і структура норми, що полягає у мотивації конфлікту;

різновид правозастосовної установи (інститут, орган), з якою по­в'язана конфліктна ситуація.

За галузями права, конфлікти рівнозначно можливі в кожній з них, найприродніше правові конфлікти (як «чисті», так і змішані) виникають у зв'язку з питаннями цивільного, трудового, фінансо­вого, екологічного, господарського, сімейного, житлового права. Досить складними є державно-правові або політико-правові конф­лікти, що підпадають під дію норм державного, конституційного чи адміністративного права. Особливо небезпечними лишаються конф­лікти, що стосуються чинності кримінального, кримінально-проце­суального і виправно-трудового законодавства. Зрештою, окрему групу складають міжнародні та міжнаціональні конфлікти, які ма­ють врегульовуватися нормами міжнародного, міжнародного при­ватного, міжнародного гуманітарного права, угодами й договорами держав і внутрішнім конституційним законодавством.

Слід зазначити, що галузь матеріального права, до якої віднесено конфлікт, не визначає обов'язково, якими саме процесуальними за-

234

собами він може бути розв'язаний: так, цивільні справи, що стосу­ються відповідних правових конфліктів, можуть розглядатися су­дом чи арбітражем, але припустима і адміністративна процедура (наприклад, скасування шлюбу в органах РАГСу).

Якщо типологізувати конфлікти залежно від природи відповід­ної норми права (уповноважуючої, зобов'язуючої чи забороняючої), то в їх сутності має виявлятися різне розуміння, тлумачення або не­дотримання (порушення) будь-якої правової норми. Характер нор­ми відбивається не стільки у кількості повторень конфліктів, скіль­ки у правовому статусі його суб'єктів (фізична чи юридична особа, уповноважений юридично суб'єкт чи приватна особа).

У процесі нормотворчості та правозастосування виникає актуа­льна проблема «конфлікти і закон». Конфлікти здатні супроводжу­вати всі етапи життєвого циклу законів: від утворення до скасуван­ня. Згруповуючи їх, можна виділити правові конфлікти, що вини­кають — у процесі створення законів; у ході їх реалізації чи застосування; під час вдосконалення, внесення змін чи поправок; внаслідок скасування тих чи інших нормативних актів.

Важливо підкреслити ієрархічний зв'язок, що має місце між означеними конфліктами. Так, конфлікт на стадії утворення зако­ну, за яким у багатьох випадках стоять протиріччя інтересів ок­ремих соціально-економічних верств, політичних угруповань, ет-но-культурних верств населення тощо, в разі нерозв'язаний його правочинним шляхом неминуче потягне за собою конфлікти на на­ступних етапах реалізації закону. В свою чергу, конфлікти на стадії виконання нормативного акта (наприклад, ігнорування судового рішення щодо скасування заборгованості по заробітній платні у зв'язку з фінансово-економічними труднощами) здатні знищити цінність та збочити гуманний зміст навіть найдосконалішого за па­раметрами закону.

У літературі «конфлікти законів» досить часто пояснюються крізь призму юридичного аспекту даної проблеми. В цьому випадку виокремлюють: конфлікти національного законодавства з нормами міжнародного права, протиріччя чинного законодавства і Конститу­ції, розбіжності підзаконних актів із законами. Цей підхід, на наш погляд, має свої недоліки, які полягають у тому, що поняття конф­лікту в цьому випадку підмінюється протиріччям, яке його спричи­няє (найчастіше це — юридична колізія). Так, на думку Ю. А. Ти-хомирова, правові конфлікти — це протиріччя між чинними право-

235

Розділ 10

Соціологія правового конфлікту

вими нормами, актами й існуючими інститутами права, зазіханнями, діями щодо їх зміни, порушення, відчуження тощо. Мова йде про: а) праворозуміння і тлумачення; б) процедуру розгляду конфліктів, що передбачена законом; в) використання і оцінку доказів; г) наяв­ність органів та установ, уповноважених розв'язувати конфлікти; ґ) визнання обов'язкової сили рішення щодо спору; д) компенсацію шкоди та відновлення минулого юридичного стану, або формування нового стану1.

Погодитися цілком з такою трактовкою неможливо. Адже конф­лікт — це не просто протиріччя між нормами, актами й інститута­ми, це — зіткнення між людьми, що є суб'єктами права і носіями певних юридичних поглядів, позицій, які діаметрально протилежні та потребують конфліктної взаємодії з метою досягнення урівнова­женості. Юридична ж колізія як протиріччя безумовно полягає у підґрунті конфлікту, але не може підмінити всієї його суті, структу­ри і механізмів розвитку.

Досить змістовною є класифікація правових конфліктів за систе­мою державних правозастосовних чи правоохоронних органів та установ. Вона надає необхідне уявлення про компетенцію цих орга­нів у разі виникнення конфліктних ситуацій і корисна громадянам, щоб отримати чітку інформацію про те, куди слід звертатися щодо вирішення конфліктних проблем. Ця компетенція досить чітко ви­значена чинним законодавством України стосовно правоохоронних органів (суду, прокуратури, міліції, митні тощо), але, якщо конф­лікти виникають у зв'язку з діями інших державних установ — міністерств, відомств, управлінь, адміністрацій міст і областей, їх відділів тощо — нерідко провокується адміністративна плутанина, затягнення по інстанціях тощо. Лише порівняно недавно введений порядок оскарження незаконних дій посадових осіб та державних установ через суд надав можливість скоротити виникнення цих пра­вових конфліктів, активно запобігаючи негативним явищам.

Конфліктологічний підхід дозволяє виключно цікаво інтерпре­тувати сутність професії юриста. По-перше, предметно-об'єктний зміст та спрямованість професійної діяльності юриста безпосеред­ньо пов'язані з розв'язанням (або попередженням) кримінально-правових, цивільно-правових, державно-правових, міжнародно-пра­вових та інших правових конфліктів, що складають «поле» юридич-

ної науки і практики. По-друге, виконання юристом (будь-якої ква­ліфікації) своїх функціональних обов'язків, різноманітність профе­сійних стосунків (адміністративних, трудових, колегіальних, психо­логічних), а також ступінь соціалізації та розгорнутості його особис­тості (з погляду духовної цілісності, зрілості та інтелектуального рівня) обумовлюють природність виникнення багатьох різноплано­вих конфліктів.

Отже, конфлікт у професійній діяльності юриста є формою вияв­лення і розв'язання міжособистісних, внутрішньоособистісних та соціально-професійних протиріч, які виникають у процесі виконан­ня ним фахових функцій, а також під час колегіально-адміністра­тивної комунікації. Виходячи з рушійних сил, що обумовлюють ди­наміку подій у цих правових конфліктах, можна говорити про спе­цифіку трудової діяльності фахівця-юриста, в якій відбивається принципове неспівпадіння цілей і засобів їх досягнення з боку, на­приклад, правозастосовника і правопорушника, або про протиборст­во моральних, духовних, когнітивних чи інших психологічних цін­ностей та орієнтацій різних фахівців — юристів (у міжособистісно-му, етично-правовому чи інтелектуальному конфлікті).

Різноманіття конфліктних ситуацій, які виникають у професій­ній галузі практичної і аналітичної юриспруденції, настільки вели­ке, що їх доцільно певним чином впорядкувати, зосередившись більше на особливостях діяльності юриста-правозастосовника (бо правник як політик, адміністратор, менеджер, викладач, науковець тощо є більше пов'язаним зі специфікою конфліктів тієї галузі, де він працює).

Конфліктологічна наука дає досить багато методологічних засад щодо можливості класифікувати конфлікти у професійній юридич­ній сфері.

Цікавою, в певній мірі, є типологія конфліктів, запропонована О. Я. Баєвим, щодо діяльності слідчого1. Конфлікти різного харак­теру і форми вирізнюються тут на підставі окремих критеріїв:

1. Внаслідок виникнення діалектичного протиріччя, що сприй­няло форму протиборства, виникають зовнішні (міжособистісні) та внутрішні (особистісні) конфлікти.

1 Детальніше див.: Тихомиров Ю.А. Юридическая коллизия: аласть и пра­вопорядок // Государство и право. — 1994. — № 1.

236

1Див.: Баев О. Я. Конфликтьі в деятельности следователя (вопросьі тео-рии). — Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1981. — С. 84, 85

237

Розділ 10

Соціологія правового конфлікту

  1. На підставі якості та відповідності виконання слідчим прита­ манних йому професійних ролей і рольових функцій, конфлікти по­ діляються на внутрішньорольові та міжрольові.

  2. Згідно з цілями кримінального судочинства виникають конф­ лікти у зв'язку із забезпеченням неминучості справедливого пока­ рання; з гарантуванням презумпції невинності; з необхідністю досяг­ нення головних правових цілей судочинства.

  3. Згідно з виробничими завданнями кримінального судочинства виникають конфлікти, пов'язані із засобами викриття обвинуваче­ них; з необхідністю швидкого і найповнішого розкриття злочину у зв'язку із забезпеченням виключно правильного застосування за­ кону.

  4. На підставі засобу розв'язання конфлікти поділяються на та­ кі, що потребують активного використання слідчим своїх професій­ них і людських ресурсів, і такі, що не потребують таких значних зу­ силь.

Але дана типологія не є досить вичерпною (повною), щоб відпо­відати будь-якому різновиду правозастосовчої діяльності.

Оскільки правозастосовник найчастіше зустрічається у своїй дія­льності з конфліктами морального, когнітивного, адміністративно-управлінського (зокрема, субординаційного) і суто психологічного характеру, то для їх вирізнення доцільно використати, на наш по­гляд, суб'єктний критерій. У такому випадку професійно-правові конфлікти можна схематично поділити таким чином:

конфлікт між особою юриста-фахівця і суспільством (народом), правове волевиявлення якого є порушеним;

конфлікт між юристом і його професійним колективом;

конфлікт між юристами, які є учасниками процесуальних дій;

внутрішній морально-правовий конфлікт особистості, що пов'я­заний з протиріччями в розумінні та застосуванні норми права.

Використовуючи методику Д. Волкогонова, спробуємо, зрештою, здійснити найпродуктивнішу, на нашу думку, класифікацію про­фесійно-юридичних конфліктів за їх змістом, мотивацією і вияв­ленням конкретних протиріч в акті відтворення свободи профе­сійного вибору:

між глибиною професійного знання і рівнем правозастосування (якість юридичного акта, рішення);

між моральною метою правозастосовника як фахівця і засобами ЇЇ досягнення (коли засоби не правомірні);

238

між потребами та інтересами юриста, які зростають, і можливос­тями суспільства, держави їх вдовольнити (конфлікт депривації);

між мотивами і результатами (наслідками) певного професійного вчинка юриста;

між потребою, запитом суспільства (громадськості) і здатністю правозастосовника їх реалізувати;

між застарілими професійними навичками та новими умовами і вимогами - інноваційний конфлікт (за умови змін у законодавст-ві).

Особливе місце в юридичній сфері посідають державно-правові конфлікти, оскільки вони пов'язані:

— зі складом суб'єктів цих конфліктів (народ, владні структури, регіони, політичні партії тощо);

— з особливими об'єктами конфліктів (суверенітет держави, територія, розподіл владних повноважень, дії владних структур тощо);

  • із суттєвими наслідками розв'язання (або нерозв'язання) кон­ фліктів, оскільки вони стосуються інтересів досить великих груп населення;

  • з вирішенням принципових питань державотворення.

Виходячи з цих засад, В. Я. Тацій та Ю. М. Тодика цілком слуш­но дійшли висновку, що державно-правові конфлікти, як це свід­чить політико-правова практика СНД та інших посткомуністичних країн, виявляються:

— у відчуженні громадян від влади;

  • у масових порушеннях конституційного поточного законо­ давства різними суб'єктами державно-правових відносин;

  • у поширенні правового нігілізму, неповаги до Конституції; у незаконних страйках, мітингах, демонстраціях;

  • у вимогах зміни нелегітимними засобами політичного й еко­ номічного курсу держави;

  • у відвертих виступах населення проти влади чи окремих її гілок;

  • У формуванні альтернативних владних структур (аж до некон­ ституційних центрів влади);

  • у незаконному наданні тих чи інших повноважень громад­ ським об'єднанням, національним конгресам чи зборам;

  • у масових порушеннях прав людини і громадянина;

239

Розділ 10

Соціологія правового конфлікту

— у зіткненнях на міжетнічній та релігійній основах1. Це досить яскраво в останні роки виявилося в Югославії, Грузії, Російській Федерації (особливо у Чечні та Дагестані), в Азербайджані, Вірменії та, певною мірою, в Україні.

Державно-правова сфера, особливо у перехідні етапи суспільного розвитку, не може бути безконфліктною. Конфлікти в політи-ко-правовій та державно-правовій сфері мають місце не тільки у країнах «транзиції», але й у державах з розвиненою демократичною традицією та усталеною політичною системою, особливо між гіл­ками влади. Отже, виникнення протиріччя між законодавчою і ви­конавчою владою, як слушно зауважує М. В. Цвік, є нормальним явищем2.

Розглянувши досить широке коло конфліктів, які виникають у професійній діяльності правозастосовника та спричинені різними чинниками, можна зробити підсумок — професійно-юридичний конфлікт, як ситуація і форма взаємодії, ціннісно пов'язаний з юри­дичною етикою, свідчить про ступінь її сформованості і гармоній­ності або про наявність дезінтегруючих її протиріч.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]