Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Osipova_N_P__Sotsiologiya_prava_Pidruchnik.doc
Скачиваний:
31
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
4.01 Mб
Скачать

9.3. Соціальний механізм дії кримінально-правових норм та забезпечення їх ефективності

Вивчення соціального механізму дії кримінально-правових норм передбачає дослідження соціальних умов, які знаходяться поза пра­вовим механізмом, середовище його функціонування та соціальні фактори й процеси, що включені у цей механізм.

Як елементи соціального механізму, дії кримінально-правових норм (процес функціонування норм кримінального права) можуть бути розглянуті як:

  1. суто кримінально-правова норма, що містить юридичну забо­ рону і санкції за можливе її порушення та висловлює з певним сту­ пенем точності закономірності суспільного розвитку, потреби соціа­ льних груп та особистостей;

  2. суспільний індивід, ставлення якого до кримінально-правової норми визначається його соціальними властивостями та усією сукуп­ ністю соціально значущих факторів.

Каналами впливу кримінального закону на функціонування си­стеми кримінальної юстиції та правосвідомість громадян є: визна­чення злочинного, встановлення покарання й умов звільнення від покарання, а також практика притягнення до кримінальної відпо­відальності, призначення покарання та звільнення від нього. З'ясу­ванню того ж соціального механізму насправді служить і схема ви­вчення суспільної правосвідомості, в якій розділяються правова освіченість населення, оцінка, яку населення дає чинному праву, та поведінка населення у співвідношенні з чинним законодавством.

Це дозволяє виділити шість основних варіантів поведінки, зна­чущої з погляду кримінально-правової норми:

  1. знає — приймає — дотримується;

  2. знає — не приймає — не дотримується;

  3. не знає — не дотримується;

  4. знає — не приймає — дотримується;

  5. не знає — дотримується;

  6. знає — приймає — не дотримується.

223

Розділ 9

Соціологія кримінального права

Необхідно зазначити те, що кримінальне право призначене слу­гувати інструментом вирішення нагальних для суспільства про­блем. Тому механізм соціальної дії кримінально-правової норми ви­значається, у першу чергу, тим, чи відповідає інструмент завданню, тобто чи потрібна суспільству кримінально-правова норма, а якщо потрібна, то яка.

При цьому підході виявляється, що механізм суспільної дії соці­ально-правової норми є лише часткою більш складного цілого — со­ціального механізму кримінально-правового впливу. Забезпечення ефективності кримінально-правової норми та кримінального права в цілому проходить три етапи: обумовлення, формулювання, реалі­зація. Кожен з цих етапів служить фактичною основою для виокрем­лення трьох рівнів аналізу ефективності кримінально-правової нор­ми та соціального механізму кримінально-правового впливу.

Рівень обумовлення визначається тим, що й окрема криміналь­но-правова норма, і кримінальне право взагалі є лише засобами для досягнення певної мети. При проектуванні, зміні або скасуванні тієї чи іншої норми вирішується питання про те, відповідає вона певній меті чи ні, а якщо відповідає, то якою мірою.

Рівень формулювання визначається тим, що окрема криміналь­но-правова норма (як і кримінальне право в цілому), являє собою специфічний вираз пануючого суспільного інтересу. Розкриття цієї специфіки, похідної від закономірностей юридичної форми, демон­струє, що вона посилює пануючий інтерес і водночас певною мірою його обмежує.

Рівень реалізації визначається тим, що, отримавши криміналь­но-правове вираження, пануючий інтерес не зникає, залишаючи по­ле дії правовій пропаганді та професійній діяльності юристів. Паную­чий інтерес продовжує себе виявляти через посередництво криміна­льно-процесуального права, організації кримінальної юстиції та в інших формах, вступаючи, таким чином, у взаємодію не тільки з су­перечними інтересами, але й зі своїм власним вираженням у кримі­нальному законі.

Елементами соціального механізму кримінально-правового впливу є моральний зміст кримінально-правових норм, діяльність криміна­льної юстиції та несприятливі наслідки для правопорушника. Кожен з цих елементів пов'язаний з певними факторами зовнішнього сере­довища, які або посилюють його, або ослаблюють. Ослаблення кож-

224

ного з цих трьох елементів, незалежно від його причин, потребує по­силення інших, виявляючи тим цілісність всього механізму.

Враховуючи соціальну обумовленість кримінального права та со­ціальний механізм його дії, питання про соціальну ефективність кримінально-правової норми не може бути обмежене проблемою до­тримання індивідом окремої юридичної заборони. Якщо б можна було обмежити завдання таким чином, то проблема ефективності за­кону виявилася б тотожною проблемі ефективності правової санк­ції, оскільки покарання — єдиний засіб, яким користується сам кримінальний закон для підтримання авторитету своїх вимог.

І справді, дія кримінально-правових заборон опосередковується системами соціально-особистісних, соціально-психологічних факто­рів. Тому виникає запитання: якщо законослухняна поведінка лю­дини обумовлена складним комплексом неюридичних чинників, у якому сенсі можна говорити про ефективність правової норми?

По-перше, якщо суб'єктом суспільного розвитку є перш за все держава, ефективність його права — це один з показників жит­тєдіяльності держави, мірило її можливостей впливати за допомо­гою юридичних норм на розвиток суспільних відносин у потрібному напрямі.

По-друге, оскільки право — засіб впливу на поведінку людей, остільки між юридичною нормою та її соціальними результатами завжди «знаходяться» акти людської діяльності, які безпосередньо викликають суспільно значущі наслідки; за таких умов ефектив­ність правової норми є ефективністю викликаних нею вчинків.

По-третє, юридична норма стимулює поведінку людей не безпо­середньо, а через систему соціальних, особястісних, соціально-пси­хологічних та інших чинників, які впливають на свідомість інди­відів. Кримінально-правова заборона спрямована не на ізольовану особистість, а на людину, яка існує як елемент соціальної системи.

225

Дія юридичної норми як засобу, за допомогою якого суспільство одержує той чи інший корисний ефект, виявляється в тому, що нор­ма, по-перше, визначає суб'єктів, які повинні брати участь у діяль­ності для досягнення мети; по-друге, встановлює, після яких фактів ці суб'єкти починають діяти; по-третє, вказує їм певні зразки пове­дінки, аж до можливого застосування санкцій. Вирішальною умо­вою дієвості юридичної норми є реальне забезпечення дотримання приписів, які в ній викладеш.

15 340І

Розділ 9

Соціологія кримінального права

Спрямовуючи поведінку людей, норма права приводить до того, що вчинки людей, які відповідають закону, служать суспільним цілям, які містяться у відтворенні суспільних відносин і можуть бу­ти досягнені не усілякими, а лише правомірними засобами. За та­ких умов ефективність є ні що інше, як кількісна характеристика ступеня відповідності реальних вчинків та відносин типової міри, яка міститься у правовій нормі.

Соціологи постійно шукають конкретні шляхи підвищення ефек­тивності права, визначаючи умови, від яких вона залежить. Так, бу­ли зроблені деякі висновки щодо обов'язкових передумов дієвості кримінально-правових норм. До цих передумов належать:

своєчасність, правильність та повнота відбиття в законі власти­востей суспільно небезпечного діяння, визнаного злочином;

відповідність змісту кримінального закону норм моралі та рівня правосвідомості;

відповідність юридичних вимог соціально-економічним та по­літичним закономірностям розвитку суспільства;

урахування того, що процес регулювання поведінки людей засо­бами кримінального права пов'язаний із соціальними, економічни­ми чинниками, які впливають на людські вчинки;

стабільність кримінального законодавства та одностайність його застосування;

поєднання застосування кримінально-правових санкцій із захо­дами суспільного впливу;

інформованість населення про зміст кримінально-правових норм, у тому числі — про кримінальні санкції;

усвідомлення людьми неминучості покарання;

стабільність кримінальної політики.

Запитання для самоконтролю

  1. Визначте предмет соціології кримінального права.

  1. Охарактеризуйте соціальний механізм дії кримінально-правової норми.

  1. У чому виявляється ефективність дії кримінально-правових норм?

  2. Охарактеризуйте суспільну властивість та ознаки злочинів.

5. Визначте соціальну обумовленість кримінально-правових забо­ рон.

6. У чому полягає соціальна ефективність дії кримінально-правових норм?

226

7. Перелічіть обов'язкові передумови дієвості кримінально-право­вих норм.

Рекомендована література

  1. Кас'янов В. В., Нечипуренко В. М. Социология права. — Ростов- на-Дону, 2002.

  2. Коган В. М. Социальньїй механизм уголовно-правового воздейст- вия. — М., 1983.

  3. Лапаєва В. В. Соціологія права. — М., 2000.

  4. Мальцев В. В. Социальиая ответственность личности, уголовное право и уголовная ответственность // Известия ВУЗов. Правоведение. — 2000. — № 6.

227

  1. Макаров Н. Социальное лицо преступности // Законносте — 1998. —МІ.

  2. Спиридонов Л. И. Социология уголовного права. — М., 1986.

  3. Яковлев А. М., Ли Д. А. Процесе криминализации и об-ьентивньге социальньїе нормм // Право и политика. — 2000. — № 8.

ІУЗ-403

Соціологія правового конфлікту

Розділ 10

СОЦІОЛОГІЯ ПРАВОВОГО КОНФЛІКТУ

10.1. Сутність та природа правового конфлікту

Сьогодні, як ніколи за період після Другої світової війни, актуа­лізувалася необхідність опанування та врегулювання соціальних конфліктів. Конфлікти юридичної сфери та кризові ситуації у пра­вовій галузі є природним компонентом соціальної реальності й тому стали об'єктом вивчення суспільнознавчої та правової наук, насам­перед — юридичної конфліктології та соціології права.

Аналіз правового конфлікту, його сутності, різновидів, джерел, механізмів і динаміки розвитку, а також шляхів розв'язання, попе­редження і прогнозування щодо можливості виникнення нових конфліктних ситуацій складають далеко не повне коло проблем юридичної конфліктології, яка розвивається як перспективний на­прям науки соціології права. Соціологію правового конфлікту, зок­рема, цікавлять питання соціальних чинників, що спричиняють конфлікти у правовій галузі, соціальні механізми та рушійні сили саморозвитку правового конфлікту, його суб'єктивна складова, ква­ліфікація соціальних груп та учасників, що відіграють певні ролі в правовому конфлікті, специфіка фаз і стадій конфліктної динаміки у цій сфері, і врешті — розмаїття можливих версій закінчення правових конфліктів та соціально-правових механізмів управління ними до стадії розв'язання.

Полярність інтересів та прагнень учасників конфліктів, їх різне ставлення до цінностей і норм суспільного життя, де останні вини­кають, обумовлює те, що конфлікти можуть мати найрізноманіт­ніший характер.

Конфліктологічна наука визначає, що конфлікт є нормальним явищем суспільного життя, природним феноменом складного й су­перечливого світу, що визначений діалектикою соціального розвит­ку. Виявлення і подолання конфліктів теоретично важливе і прак­тично можливе.

228

Правовий конфлікт є різновидом конфлікту соціального та від­творює всі його головні риси та ознаки, але з особливостями, що притаманні правовій сфері. На думку відомого конфліктолога Г. Зіммеля, конфлікт — це такий вид соціальної взаємодії, що збе­рігає свої типові риси незалежно від форм прояву. Отже, якщо кла­сичне визначення конфлікту — це протиборство двох або декількох суб'єктів, що обумовлене протилежністю (несумісністю) їх інтере­сів, потреб, цінностей, норм чи систем знання, то в правовому конф­лікті зіткнення сторін певним чином пов'язане з правовими відно­синами, з їх юридично значущими діями або станами.

Правовий конфлікт, в його ^чистому* вигляді, можна визначи­ти як протиборство суб'єктів права щодо застосування, порушен­ня або тлумачення правових норм. Звідси, привід та об'єкт право­вого конфлікту, його суб'єктивна складова, учасники, мотивація їх поведінки тощо повинні мати правові ознаки, а власне конфлікт, як правило, призводить до юридичних наслідків. Можна стверджува­ти, що це — найбільш цивілізована форма соціального протиборст­ва, адже правовий конфлікт здійснюється у межах певної процеду­ри, його логічною основою є досить чітка й переконлива аргумента­ція, а вирішення правового конфлікту, як правило, формалізоване та санкціоноване волею держави або принципами і нормами міжна­родного права (якщо йдеться про міжнародно-правові чи міждержа­вні конфлікти).

Сутність правових конфліктів досить яскраво розкривається че­рез їх функції:

  • виявлення та розв'язання протиріч, особливо антагоністич­ них;

  • пошук виходу зі складних конфліктних ситуацій;

  • створення засад для взаємодії на новому рівні.

Якщо визнати, що виникнення конфліктів є неминучим у нашо­му складному і суперечливому соціальному просторі, то слід також погодитися, що в наслідках правового конфлікту закладені стимули для утримання соціального балансу політичної врівноваженості та стабільності правової системи, наприклад — удосконалення чинно­го законодавства, правові процедури розв'язання суперечок, юриди­зація політичних стосунків, «сполучення» за допомогою правових механізмів невпорядкованих ринкових відносин тощо.

Юридична наука володіє чималим поняттєвим інструментарієм щодо аналізу і розв'язання конфліктних ситуацій у правовій галузі:

229

Розділ 10

Соціологія правового конфлікту

поняття правопорушення, делікту, злочинності, відповідальності, юридичного спору, процесуального «змагання», юридичної колізії. Водночас, конфліктологічна проблематика дещо збагачує категоріа­льний апарат соціології права. Зокрема, юридична колізія має трак­туватися не стільки як статичне протиріччя в праві, скільки з діале­ктичної позиції циклічності її розвитку.

Колізія в праві традиційно ототожнюється з юридичним проти­річчям (в широкому контексті), але не кожне протиріччя неминуче породжує конфлікт; останній є найвищою фазою розвитку юридич­ної колізії, яка в процесі своєї динаміки має і так звані «приховані» (латентні) і більш явні, практичні прояви, які ще не сформувалися як конфліктна взаємодія.

Природа правового конфлікту виявляється, по-перше, у можли­вості співвіднесення його з державними інститутами і правом, от­же, у розгляді конфлікту не в абстрактному соціальному просторі, а у реальному поєднанні з діючими державно-правовими структура­ми та механізмами. По-друге, щоб конфлікт набув юридичного сен­су, в його проблемі (привід, причина, об'єкт, суб'єкт) мають про-слідковуватися наявні правовідносини або ті чи інші юридичні ас­пекти, що притаманні сторонам конфлікту чи їх взаємодії в цілому.

Отже, логіка кваліфікації правового конфлікту вимагає насампе­ред визначення, які з його елементів мають правову природу або по­в'язані з правовими інститутами чи механізмами. Практична до­цільність цього підходу є очевидною, вона дозволяє встановити, чи здатні норми права впливати на появу, розвиток і розв'язання кон­флікту, і як використовувати юридичні механізми щодо управлін­ня, пом'якшення, згортання або попередження конфліктної взаємо­дії.

У сутнісній структурі правового конфлікту особливе місце нале­жить його предмету і об'єкту.

Предметом конфлікту слід вважати об'єктивно існуючу або уявну проблему, що є джерелом протистояння між сторонами. В пра­вовому конфлікті, як і в будь-якому іншому, предмет — це, по суті, головне протиріччя (колізійне, або соціально-правове), заради роз­в'язання якого конфліктуючі суб'єкти вступають у боротьбу. В реа­льності це може бути проблема влади та її правове оформлення; про­блема володіння чи розподілу тих чи інших цінностей; проблема пріоритетності або домінування; навіть проблема психологічної людської сумісності, що має юридичні аспекти і наслідки, тощо.

230

Об'єкт конфлікту в галузі правовідносин, як і в іншій соціаль­ній сфері — це завжди певний дефіцитний ресурс, що являє собою матеріальну чи духовну цінність, якою прагнуть володіти або кори­стуватися конфліктуючі сторони. Аби стати об'єктом юридичного конфлікту, дана цінність (ресурс) повинна перебувати на перехресті інтересів різних соціальних суб'єктів права, тобто лежати у площи­ні особистих, групових, громадських, державних зазіхань. Об'єкту правового конфлікту не обов'язково мати правові ознаки (як, на­приклад, власності), але одержати його законно можливо тільки за­вдяки юридичній процедурі. Об'єкт правового конфлікту часто має неподільний характер (право на будь-що) і вимагає або принципово полярних рішень, або юридично закріплених процедур спільного володіння (користування) об'єктом. Врешті, правовий конфлікт мо­же і не мати об'єкта, наприклад, коли склалася ситуація гострого теоретико-правового сперечання (когнітивний правовий конфлікт) або йде боротьба за міжособистісне домінування, яка поступово на­буває правових ознак.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]