49.Розкрийте процес доказування (стадії доказування) в цивільному процесі.

Отже, судове доказування складається із послідовних стадій: а) визначення кола обставин, що підлягають доказуванню; б) виявлення і збирання доказів у справі; в) дослідження доказів; г) оцінка доказів; д) перевірка правильності судового доказування під час перегляду судових рішень. Сукупність цих стадій визначає процес доказування в цивільному судочинстві. Тобто з початку мають бути встановлені обставини, що підлягають доказування в цілому (предмет доказування), а вже після цього обставини, які підлягають доказуванню кожною стороною у справі (обов'язок доказування).

Обов'язки сторін з доказування розподіляються таким чином: позивач повинен довести факти, що свідчать про існування правовідносин, з приводу яких виник спір, і про порушення відповідачем прав і законних інтересів позивача; відповідач повинен довести ті факти, на які він посилається, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову.Подання доказів особами, які беруть участь у справі, передбачає їх передачу в розпорядження суду. Так, сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом, з урахуванням часу, необхідного для їх подання. У разі подання доказів з порушенням зазначених вимог, вони не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їх прав у випадках, встановлених у ЦПК Суд вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів (п. 5 ч. 6 ст. 130 ЦПК).Отже, роль суду в процесі доказування у цивільному судочинстві полягає в тому, що він повинен створити особам, які беруть участь у справі, необхідні та рівні процесуальні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тобто на висунутих певних теоріях, гіпотезах, зв'язках між ними тощо, які не тільки не підтверджуються жодними фактичними даними, а й потребують самостійного доказування.Підставами звільнення від доказування в судовому процесі є обставини, які не належить доказувати: а) преюдиційні обставини, тобто ті, що встановлені в судовому рішенчйні іншого суду, яке набрало законної сили; б) обставини, визнані судом загальновідомими; в) безспірні (визнані) обставини, тобто ті, щодо яких у осіб, які беруть участь у справі, не виникає спору.Преюдиціальні (преюдиційні) факти — це факти, що встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, і які не підлягають повторному доказуванню. Преюдиційність фактів заснована на юридичному механізмі набрання судовим рішенням законної сили, відповідно до якого виникає заборона оспорювати в іншому процесі встановлені у ньому рішенні факти.Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи лише за умови, що в ній беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. У випадку, якщо сторона або третя особа заперечує проти таких обставин, суд має переконатися в тому, що така сторона чи третя особа брала участь у справі, рішення у якій є преюдиційним. В разі, якщо така особа участі не брала, суд має надати їй можливість спростувати такі обставини з посиланням на докази.

Вирок суду в кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративний проступок (адміністративне правопорушення), що набрали законної сили, є обов'язковими для суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду, лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Інші обставини, встановлені такими вироком і постановою, не є преюдиційними, а тому підлягають доказуванню у загальному порядку.

Обставини визнаються загальновідомими, якщо вони відомі суду та широкому колу осіб. Загальновідомість факту обумовлена обмеженістю у часі, просторі та за колом осіб. Обмеженість у часі пов'язана з властивостями людської пам'яті пам'ятати чи забувати певні події, їх хронологію та деталі.

Сторона може також наполягати на доказуванні певної обставини, навіть якщо не оспорює її. Суд у свою чергу також має можливість поставити під сумнів обставину, яку ніхто не оспорює, якщо є підстави вважати її недостовірною. Суд також може вимагати доказування безспірної обставини, якщо поведінка однієї з осіб, яка бере участь у справі, дає підстави сумніватися в тому, що обставину вона визнала добровільно. До безспірних обставин належать: а) обставини, що визнані в активній формі — це обставини, які повідомлені однією з сторін, яка бере участь у справі, які й інші особи, які беруть участь у справі, визнали в усній чи письмовій формі; б) обставини, що визнані в пасивній формі, — це обставини, які повідомлені однією з сторін, яка бере участь у справі, та яких жодна інша особа, яка бере участь у справі, не заперечила. При цьому визнання стороною в суді обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим, оскільки досліджені судом докази можуть спростовувати зазначені обставини.