Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpori.doc
Скачиваний:
36
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
256.68 Кб
Скачать

44)Розкрийте значення зупинення, продовження та поновлення цивільних процесуальних строків.

Стаття 71. Зупинення процесуальних строків

1. Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків. Зупинення цих строків починається з моменту настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження.

Стаття 72. Наслідки пропущення процесуальних строків

1. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

2. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Стаття 73. Поновлення та продовження процесуальних строків

1. Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі

його пропущення з поважних причин.

2. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до

якого потрібно було подати документ чи доказ. Про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у

справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою.

3. Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ,

стосовно якого заявлено клопотання.

4. З питань, зазначених у цій статті, судом постановляється ухвала.

45.Дайте визначення поняття цивільної юрисдикції.

Юрисдикцій на форма захисту — це діяльність уповноважених державою органів із захисту порушених або оспорюваних суб'єктивних прав. її суть полягає в тому, що особа, права та законні інтереси якої порушені неправомірними діями, звертається за захистом до державних чи інших органів (суду, третейського суду, вищестоячої інстанції), які уповноважені вживати необхідних заходів для відновлення порушеного права та покарання правопорушника. За загальною теорією права під юрисдикцією розуміється передбачена законом прерогатива державного органу (посадової особи) шляхом вирішення конкретних справ давати оцінку вчинків учасників цих справ і застосовувати заходи державного примусу2. В межах юрисдикційної форми захисту в свою чергу виокремлюють загальний та спеціальний порядок захисту порушених прав. За загальним правилом захист цивільних прав та охоронюваних законом інтересів здійснюється у судовому порядку. Відповідно до ст. З Закону "Про судоустрій і статус суддів" судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. Захист цивільних прав та охоронюваних інтересів здійснюється у судовому порядку судами загальної юрисдикції, які в свою чергу спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (ст. 18 Закону "Про судоустрій і статус суддів").

Засобом судового захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів є позов, тобто звернена до суду вимога про відправлення правосуддя, з одного боку, та звернена до відповідача матеріально-правова вимога про виконання покладеного на нього зобов'язання або визнання наявності чи відсутності правовідносин - з іншого. Судовий порядок захисту застосовується майже в усіх випадках, крім тих, які зазначені у законі.

Спеціальним порядком захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів слід визнати адміністративний, який можуть здійснювати Президент України, органи державної влади, органи державної влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

Неюрисдикційна форма захисту охоплює дію осіб із захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, які здійснюються самостійно, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів, зокрема дії особи із самозахисту (ст. 20 ЦК), у стані необхідної оборони (ст. 1169 ЦК) та крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК).В межах визначення питань цивільної юрисдикції та підсудності розглянемо юрисдикційну форму захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів осіб. Відповідно до ст. 124 Конституції юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Ця конституційна норма отримала своє розкриття та тлумачення в декількох рішеннях Конституційного суду України.

Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Судова юрисдикція характеризується структурно-функціональним характером судової влади і диференціює компетенцію її органів у межах їх діяльності та існуючої судової системи. Структурний характер судової влади проводиться за поділом на інстанції — першу, апеляційну та касаційну інстанції. Функціональний характер судової влади характеризується її побудовою за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності При цьому із створенням адміністративних судів нагальною є проблема розмежування компетенції між судами цивільної, господарської та, відповідно, адміністративної юрисдикції. Розглянемо лише деякі принципові положення, на які слід звертати увагу при віднесенні справ до тієї чи іншої юрисдикції.

Згідно зі ст. 15 ЦПК суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст.ст. 1, З ЦПК в цивільному процесі здійснюється захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 2 ст. 1 ЦК виключає з кола регулювання відносини саме адміністративні, в яких громадянин знаходиться у відносинах підпорядкування певному органу влади. Необхідно враховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Аналізуючи судову практику, що склалась, слід зробити висновок, що в окремих випадках суддями помилково здійснюється поділ цивільно-правових спорів на цивільно-правові справи та справи адміністративної юрисдикції, або здійснюється віднесення цивільно-правових спорів до адміністративної юрисдикції. Наприклад, в справах про визнання недійсним розпорядження районної адміністрації (органа опіки та піклування) про видачу дозволу на відчуження майна, що належить неповнолітньому, визнання недійсним правочинів, які були вчинені після видання цього розпорядження, документів на майно виникає питання про віднесення до публічно-правової сфери такого роду спорів.

Суди розглядають цивільні справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Згідно зі ст. 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні суду загальної юрисдикції. Підсудність справ, які пов'язані між собою, має місце у випадку їх тісного взаємозв'язку, наявність якого дозволяє розглянути усі вимоги в одному процесі.

46.Охарактеризуйте поняття і види підсудності цивільних справ суду.

Інститут підсудності традиційно виконував функцію поділу справ між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки. Проте єдиного визначення терміна "підсудність" і досі немає. підсудність є багатогранним явищем, суть якого не можна розкрити, застосовуючи лише один критерій.

З урахуванням викладеного, підсудність — це відношення між юридичною справою та судом, в силу якого залежно від сукупності ознак і властивостей справи закон встановлює, в якому суді повинна розглядатися справа. Існування такого взаємозв'язку справи з судом дозволяє визначати підсудність через коло справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду, виходячи з 3 критеріїв:

1) завдання суду щодо розгляду та вирішення справи (тут, як зазначалося вище, необхідно встановити, до юрисдикції якого суду належить та чи інша справа. Говорячи про підсудність цивільних справ, слід виходити зі ст. 15 ЦПК, відповідно до якої суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства);

2) рід (категорія) справ;

3) зазначення суду.

Залежно віл зазначених критеріїв підсудність відрізняється за функціональними та територіальними ознаками.

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій. Так. відповідно до ст. 107 ЦПК усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськ-районими судами. Апеляційною інстанцією в цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст. 291 ЦПК).

Відповідно до ст. 31 Закону "Про судоустрій і статус суддів" у системі судів загальної юрисдикції діють виші спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Вищими спеціалізованими судами є Виший спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Виший господарський суд України, Виший адміністративний суд України.

Згідно зі ст. 323 ЦПК касаційною інстанцією у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Повноваження щодо перегляду рішень за нововиявленими обставинами здійснює суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу чи видав судовий наказ (ст. 363 ЦПК).

47.Розкрийте зміст поняття територіальної підсудності цивільних справ. Охарактеризуйте види територіальної підсудності.

Територіальна підсудність цивільних справ передбачає розмежування компетенції із розгляду цивільних справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. Чинне цивільне законодавство розрізняє загальну (ст. 109 ЦПК). альтернативну (ст. 110 ЦПК), виключну (ст. 114 ЦПК) підсудність, підсудність за зв'язком справ (ст. 113 ЦПК) та за вказівкою суду (ст.ст. 108, 111 ЦПК).

Правила загальної підсудності визначають компетенцію суду з розгляду справи залежно від місцезнаходження відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦПК позови до фізичної особи пред'являються до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.Місцем проживання фізичної особи відповідно до є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання. за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, під яким розуміється місце, де вона тимчасово не проживає, а знаходиться. Громадяни інколи проживають у різних місцях, переїжджаючи у зв'язку з різними обставинами з одного місця на інше. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом 10 днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. При зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження органу реєстрації, особа, яка зареєструвала місце проживання, або її законний представник повинні письмово повідомити про це відповідний орган реєстрації протягом 7 днів. Реєстрація місця перебування здійснюється за заявою особи, яка зобов'язана подати її протягом 7 днів після прибуття до місця перебування. При реєстрації місця перебування особи інформація про неї повідомляється до органу реєстрації за місцем проживання особи. Слід зауважити, що КпАП передбачає адміністративну відповідальність за проживання громадян без реєстрації місця проживання чи перебування (ст. 197), а також допущення громадянами проживання у займаних ними жилих приміщеннях осіб без паспортів або без реєстрації місця проживання чи перебування (ст. 199).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]