Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Крижанівський.doc
Скачиваний:
87
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
1.01 Mб
Скачать

2. Державний апарат

Сама природа подбала про те, щоб Стародавній Єгипет розвивався як над централізована держава. Якщо в Месопотамії можна було відводити від кількох русел Євфрату окремі магістральні канали, що забезпечувало господарську, а значить і політичну незалежність адміністративно-територіальних округів (міст-держав), то єгиптяни мали одну-єдину водну артерію, користуватися якою доводилося спільно, всім номам, розташованим ланцюгом уздовж вузької річкової долини. В таких умовах політичне об’єднання країни могло відбутися лише під егідою одного з номів, а політичну стабільність могла забезпечити лише сильна монархія.

Упродовж доби Раннього Царства царська влада в Єгипті дедалі більше посилювалася. Про це свідчать тодішні царські могили, розміри і багатство поховального начиння яких зростали. Так, якщо з Нармером було поховано 33 особи, то з третім царем І династії Джером — уже майже 600. Це підтверджується й появою в Єгипті свята хеб-сед, яке, мабуть, слугувало символічним "омолодженням" царя і прийшло на зміну архаїчній традиції омертвляння престарілого вождя.

Свого апогею політична централізація Єгипту досягла в епоху Стародавнього Царства (чи Будівників пірамід). У жодній іншій країні Стародавнього Сходу та й у самому Єгипті в наступні століття царська влада не була такою могутньою, як при будівниках пірамід. Основна заслуга в цьому належала староєгипетській релігії, яка проголосила царя божеством (саме божеством, а не просто родичем одного з богів). Вважалося, що навіть ім’я єгипетського царя сповнене містичної сили, тому його боялися вимовляти, а називали царя пер-о, тобто "великим домом". Староєгипетське пер-о греки вимовляли як фараон — і цей термін прижився в історичній літературі (вперше частка пер-о з’явилася в титулатурі фараонів ХУІП династії). Сам же фараон нерідко без зайвої скромності називав себе "великим богом", "найславетнішим з усіх богів". Тому не дивно, що навіть найближчі царські родичі вважали себе на вершині щастя, коли їм дозволяли поцілувати сандалю на нозі фараона, інші ж смертні цілували порох біля фараонових ніг.

Чому саме у Стародавньому Єгипті склався такий сильний культ царя? Щоб відповісти на це запитання, слід взяти до уваги, що в цій країні не існувало універсальних, тобто загальнообов’язкових, релігійно-етичних правил, своєї Біблії чи Корану. Кожен єгипетський ном, кожне велике місто мало власну теологію, тому релігія в єгипетському суспільстві не була консолідуючою силою, отож саме фараон, за словами французького єгиптолога Кристіана Жака, "давав живе дихання суспільству, формував дух, душу, почуття стародавніх єгиптян". У зв’язку з цим життя фараона було розписане двірцевими правилами до найменших дрібниць, фараон не міг і кроку ступити поза архіскладного двірцевого ритуалу. Як запевняв Діодор Сицилійський, "царям (у Стародавньому Єгипті) не дозволялося нічого чинити на власний розсуд. Все регламентувалося законами, і не лише державне, а й особисте, повсякденне життя".

Титулатура єгипетського фараона складалася з п’яти імен, з яких тронне ім’я пов’язувалося з титулом "цар Верхнього та Нижнього Єгиптів", а особисте — з титулом "син Сонця". Єгиптологи вбачають у титулі "син Сонця" вияв шовінізму єгиптян. Мовляв, у такий спосіб єгиптяни давали знати нубійцям, лівійцям та азіатам, що вони мають бути вдячними Єгипту за ту частку світла й тепла, яка перепадає їм від фараона. Зверхнє ставлення єгиптян до сусідніх народів мало під собою реальну основу, адже Єгипетська держава була найсильнішою у регіоні.

Система престолонаслідування трактується в єгиптології неоднозначно. Домінує висновок про успадкування трону в Єгипті по жіночій лінії (наслідником ставав старший син першої дружини фараона). Аргументом на користь цієї концепції була наявність серед 350 староєгипетських фараонів кількох жінок. Однак ця концепція не є загальновизнаною. Висловлюється думка, що через надзвичайно високу дитячу смертність будь-яка стабільна система престолонаслідування в Єгипті унеможливлювалась. Перебування на троні в Єгипті кількох жінок деякі вчені пояснюють інститутом регентства. "Від регентства до одноособового володарювання залишався один невеликий крок — і його іноді вдавалося зробити",— зазначає, наприклад, О. Томашевич.

Царська влада в Єгипті спиралася на громіздкий адміністративний апарат, який виконував не лише фіскальні, судові та поліцейські функції, а й здійснював контроль за сільськогосподарським виробництвом, піклувався про створення запасів зерна на випадок неврожаю, одним словом — керував економічним життям країни. Правою рукою фараона був чаті (його ще називають в єгиптології візирем) — колишній племінний чаклун, який ходив у шкурі пантери весь обвішаний амулетами. Йому підлягали всі відомства в державі, за винятком військового (військо очолював хтось із царевичів). Підлеглі першому заступникові фараона царедворці майже поголовно складалися з царських родичів, хоча відомі випадки, коли у верхні ешелони влади потрапляли й вихідці з низів. Цей елітний прошарок понавидумував для себе безліч всіляких посад, аби тільки зручніше вмоститися біля державного корита. Це — "завідуючий всім, що є і чого немає" (царський скарбник), "керівник пустині", "начальник доручень", "начальник царського туалету", "сторож царського гардеробу", "майстер і носій царських сандалів", "лікар лівого ока царя", "лікар правого ока царя" і т. ін. Одним словом, як слушно зазначив єгиптолог П. Монте, у Стародавньому Єгипті, як і скрізь на землі, "чиновницька братія прагнула розмножуватися, а не скорочуватися".

Характерно, що для центрального адміністративного апарату був притаманний дуалізм — рудимент існування в Єгипті колишніх двох незалежних держав (Південного й Північного Царств). Так, у державі було дві царські скарбниці, два охоронці царської печатки, голову фараона увінчувала подвійна червоно-біла корона.

На місцях повновладними володарями були номархи, які командували полчищами дрібніших чиновників. Номархи всіляко підкреслювали свою відданість трону, однак лише для того, щоб замаскувати під її личиною свій удільний сепаратизм.

Серед чиновницької братії виділялися грам отії-писці, які складали земельний кадастр, вели облік польових робіт тощо. Це був привілейований прошарок єгипетського чиновництва. Писці звільнялися від сплачування податків, різних трудових повинностей на державу, від привселюдного побиття палицею за вироком суду тощо. Цей, так би мовити, кістяк єгипетської інтелігенції був заражений бацилою соціального чванства, ставився до простого люду з погордою.

В епоху Стародавнього Царства в Єгипті вже діяла добре налагоджена судова система, яка прийшла на зміну архаїчним общинним судам. Царські судді засуджували до конфіскації майна, привселюдної екзекуції, а за тяжкі злочини — до ув’язнення чи страти. "Знай, не знають жалю вони під час виконання своїх обов’язків",— говорив своєму синові про служителів Феміди навчений життям фараон Мерікара,— і повідав сушу правду, адже в Єгипетській державі "виправляли" бамбуковою палицею за вироком суду всіх і вся, навіть найбільших вельмож, створюючи цим видимість правопорядку. Судам допомагала тримати народ у покорі поліція, навербована переважно з лівійців і нубійців, бо народ не виявляв до неї особливих симпатій. Суди й численні канцелярії з бюрократизованого єгипетського суспільства були наскрізь корумповані. Французький єгиптолог П. Монте зазначає з цього приводу, що в Єгипті "писці, збирачі податків й усі представники влади, включаючи найнікчемніших, нещадно утискували простий люд, обкрадаючи водночас і народ, і фараона. Судді без докорів сумління брали хабарі, за гроші виправдовували злочинця й засуджували невинного, надто бідного, щоб міг їм заплатити".

Ядром єгипетського війська було ополчення, проте в епоху Стародавнього Царства вже з’явилися й постійні військові загони. Військом, як правило, керував той царевич, якого готували на трон.