- •1.Предмет історії Стародавнього Сходу
- •2. Методологічні проблеми старосхідної історії
- •3. Стародавній Схід і світова історія
- •1.Стан джерельної бази
- •2. Дешифрування ієрогліфів
- •3. Історія археологічного дослідження країни
- •4. Хронологія та періодизація староєгипетської історії
- •5. Природно-кліматичні умови в країні
- •6. Етногенез та ментальність населення
- •1.Народження староєгипетської держави
- •2. Державний апарат
- •3. Будівництво пірамід
- •4. Організація воєнних походів у період Стародавнього Царства
- •5. Тимчасова загибель і відродження Єгипетської держави в другій половині III тис. До н. Е
- •6. Політична історія Єгипту доби Середнього Царства й нашестя гіксосів
- •1.Визволення Єгипту від гіксосів та перетворення його у "світову державу"
- •2. Релігійно - політична реформа Аменхотепа IV (Ехнатона)
- •3. Воєнна політика фараонів XIX династії
- •4. Єгипет за Рамесидів фіванська теократія
- •5. Політична історія Єгипту доби Пізнього Царства
- •1. Іригаційне землеробство інші галузі сільського господарства
- •2. Розвиток ремісничого виробництва
- •3. Торгівля
- •4. Соціальна структура Єгипту, її державне регулювання
- •5. Староєгипетська сім’я
- •1.Техніка та інженерна справа
- •2. Матеріальний побут
- •3. Мова, писемність, освіта
- •4.Науково-практичні знання
- •5. Релігія і міфологія
- •6. Література
- •7. Архітектура і мистецтво
- •8. Театр, музика, спорт
- •1.Характеристика джерельної бази
- •2. Історія археологічного дослідження країни
- •3. Хронологія та періодизація історії Стародавньої Месопотамії
- •4. Риродно-кліматичні умови
- •5. Етногенез і ментальність населення
- •1.Месопотамія архаїчна та ранньодинастична
- •2. Аккадське царство
- •3. Нашестя кутіїв
- •4. Царство Шумеру і Аккаду (III династія Ура)
- •1.Політична історія Вавилонії в II тис. До н. Е.
- •2. Господарське життя Стародавнього Вавилона
- •3. Касситська Вавилонія (Середньовавилонське царство)
- •1.Політична історія Ассирії в II тис. До н. Е.
- •2. Господарське життя, суспільство Ассирії у II тис. До н. Е.
- •3. Посилення Ассирії наприкінці X — в IX ст. До н. Е.
- •4.Створення та розквіт Ассирійської імперії
- •1.Ассирія на шляху в небуття
- •2. Причини катастрофи
- •3. Нововавилонське царство: віхи історії
- •4. Господарське та суспільно-політичне життя Нововавилонського царства
- •1.Матеріальний побут
- •2. Писемність, освіта бібліотеки та архіви
- •3. Науково-практичні знання
- •4. Релігійно-міфологічні уявлення
- •5. Література
- •6. Архітектура, мистецтво, музика
- •1.Основні джерела археологічне дослідження Анатолії
- •2. Природнокліматичні умови, населення Стародавньої Анатолії
4. Господарське та суспільно-політичне життя Нововавилонського царства
За дванадцять століть, які відділяли Нововавилонське царство від Стародавнього Вавилона, господарський розвиток країни зробив значний крок уперед. Вавилонці побудували складну гідротехнічну систему, яка забезпечила цілорічний полив землі. Це дало можливість тамтешнім землеробам перейти на двопільну, почасти навіть трипільну, системи рільництва. Успіхи в іригаційному землеробстві сприяли також розвитку тваринництва і птахівництва. Розвивалося й вавилонське ремесло, хоча воно ще не відокремилося остаточно від сільського господарства. Вавилонці, зокрема, вже виробляли кольорові облицювальні кахлі, розвинули металургію, виготовляли добротний текстиль, який славився в усьому стародавньому світі, особливо в Римській державі. Процвітала вавилонська торгівля, яка вже перестала бути державною монополією. Удосконалилася лихварська практика, в країні з’явилися перші банки, які належали торговим домам Мурашу та Егібі (до речі, ці банкіри в гонитві за наживою не соромилися постачати в публічні доми повій). Банкірство, однак, іще не стало в Ново-вавилонському царстві окремою професією, а було придатком лихварства. Загалом же господарство халдейського Вавилону ще залишалося натуральним, хоча його суспільство було більш гендлярським, аніж суспільство Старовавилонсь-кого царства.
Населення халдейського Вавилону складалося з чотирьох основних суспільних станів, а саме: повноправних громадян, людей вільних, однак позбавлених громадянства, залежного люду та рабів. Повноправними громадянами були земельні власники, до числа яких належали жерці, чиновники, банкіри, основна маса селян і ремісників. Усі вони — й багаті, й ті, хто міг побачити себе багатим хіба що уві сні,— входили до громадянсько-храмових общин, брали участь у народних зборах і вважалися рівноправними, хоч багаті, звісно, були "рівноправніші"... Не користувалися громадянськими правами у Вавилоні ті, хто не мав земельної власності, а отож не брав участі в народних зборах, тобто іноземці, воїни-колоністи, державні робітники тощо. Сходинкою нижче в соціальній ієрархії стояли ті, хто перебував в особистій залежності від приватних осіб чи колективів (храмів, наприклад), хоча, на відміну від раба, не був цілковитою власністю свого господаря.
Рабовласництво в халдейському Вавилоні зросло. Основним джерелом рабства були війни та работоргівля, само продаж у рабство вже не практикувався. В країні з’явилися нові форми рабовласництва, можливі лише за досить високого рівня товарно-грошових відносин: очиншування рабів та звільнення їх за викуп. Раб, переведений на чинш, вів власне господарство, використовуючи в ньому найману та рабську працю, користувався певними громадянськими правами. Втім, хоча такий раб міг вільно розпоряджатися своїм майном, він не був його власником, воно вважалося власністю його володаря. Незначну частину рабів відпускали на волю, оскільки викупна сума з верхом покривала всі витрати на їх придбання. Працювали вавилонські раби переважно в приватних та храмових господарствах, дані про використання їхньої праці в царських маєтках відсутні. В суспільному виробництві рабська праця продовжувала відігравати незначну роль, основним же суспільним виробником, як і раніше, були селяни-общинники та ремісничий люд. У великих господарствах, зокрема в храмових, досить широко використовувалася наймана праця.
Суспільство Нововавилонського царства відрізнялося дуже строкатим етнічним складом населення. У Вавилоні лунали десятки різних мов, існували цілі квартали, населені іноземцями — єгиптянами, персами, еламцями, кілікійцями, іудеями, мідійцями, вихідцями з Малої Азії тощо. Дивовижну етнічну неоднорідність вавилонського суспільства відобразила старозаповітна легенда про вавилонське стовпотворіння, В ній розповідається про те, як Бог, розгнівавшись на вавилонців за їхній зухвалий намір побудувати вежу до самого неба, змішав їхні мови, через що вони перестали розуміти одне одного.
Разючих майнових контрастів ново вавилонське суспільство, здається, не знало, бо життєвий рівень основної маси громадян був досить високий, адже той, хто не мав власної землі, міг безбідно жити з найму чи оренди.
Патріархальність сімейних традицій у халдейському Вавилоні ослабла. Якщо старовавилонський жених, даючи за наречену калим, був над нею паном і богом, то ново-вавилонський, навпаки, брав за нею посаг і вже не міг вважати ЇЇ своєю власністю. Принаймні за подружню зраду жінок у Халдейському царстві вже не топили.
Важливі зміни відбулися в політичній системі Вавилону від Хаммурапі до Навуходоносора II. Царська влада в державі відчутно послабла, цар став жрецьким ставлеником. Його цілковита залежність від жерців підкреслювалася щорічним обрядом коронації, під час якого верховний жрець бив царя по обличчю й смикав його за вуха, причому так сильно, що в того на очах з’являлися сльози — добра ознака для країни. Лише після цього принизливого обряду цар отримував атрибути царської влади від верховного жерця храму бога Мардука.
У Вавилонії сформувалася система автономії, самоврядування міст у формі громадянсько-храмових общин — органічного союзу вільного населення того чи іншого міста чи регіону з місцевим храмом. У зв’язку з цією особливістю політичного життя в Халдейському царстві історики зазначають, що "стародавні міста... були не стільки опорою царської влади, скільки своєрідною противагою їй". Увесь адміністративний апарат у державі був виборним, причому кожен вавилонський громадянин, який брав участь у народних зборах, міг обирати й бути обраним на будь-яку посаду — звичайно, лише в теорії. Спроби окремих істориків віднайти "демократичні засади" в ново вавилонському суспільстві не витримують критики, адже виконання адміністративних функцій у державі не оплачувалося, тому було доступне лише заможним громадянам, до того ж значна частина населення взагалі не мала громадянських прав.
Такою виглядала "вавилонська блудниця", як назвали ново вавилонське суспільство старозаповітні пророки.
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ МЕСОПОТАМІЇНаселення Стародавньої Месопотамії створило одну з найдавніших культур, яка істотно вплинула на культурний розвиток народів усієї стародавньої Передньої Азії, передовсім євреїв, хеттів, хурритів, навіть єгиптян. її підвалинами стали культурні надбання шумерів, значною мірою запозичені вавилонцями та ассирійцями. Звичайно, старомесопотамська культура сама зазнала зовнішніх впливів, тому спроби ряду дослідників трактувати її як колиску світової культури (ця теорія дістала назву панвавилонської) виглядають необґрунтованими. Хоч би яким значним був вплив шумерів і вавилонян на культурне життя інших стародавніх народів, він усе ж залишався вторинним і не виключав його самобутності.