21.4. Місцеве управління, суд, поліція.

За Конституцією США є федерацією, що складається із штатів. Кожний штат має свою конституцію, яка не повинна мати розбіжностей з федеральною конституцією в основних питаннях. Законодавча влада в штатах належить, як правило, двопалатному парламенту (сенат і палата представників), виконавча—губернатору. Штати складаються з графств (судовий округ і одиниця розкладки податків). На чолі графства стояло бюро комісарів, яке обиралося населенням. Обиралися також судді, шериф, атторней. Були такі форми, як шкільний округ і міське поселення. Майже всі посади в штатах і графствах виборні, строкові й оплачувані.

Різноманітною була і організація управління містами. Місто мало можливість отримати від судових установ патент на право утворення муніципальної корпорації. У такому разі муніципальна рада великого міста (сіті) складалася з двох палат: радників (нижня палата) і олдерменів (верхня палата). Розпорядчі функції належали меру. У невеличких містах органи самоврядування створювалися за більш простішою схемою: однопалатна рада – мер.

Особливе становище має федеральний округ Колумбія, де знаходиться столиця США. Управління ним здійснюють спеціальний комітет конгресу й особи, уповноважені президентом. Централізація влади позначилась на судовій системі, очолюваній Верховним судом США. Тривалий час кількісний склад суду залежав від конгресу. Закон 1869 р. встановив, що Верховний суд США складається з голови і восьми членів, яких призначає президент за згодою сенату. Звичайно члени суду займають свої посади довічно, хоч закон дозволяє їм йти у відставку по досягненні 70-річного віку і при 10-літньому стажі роботи. Сенат, щоб усунути суддю достроково, повинен розглянути звинувачення на його адресу і винести вирок про зраду обов'язку або аморальну поведінку. Іншими словами, дискваліфікація можлива тільки в порядку імпічменту. Принцип незмінності суддів у США було взято з англійської практики.

За Конституцією і законом про федеральну судову систему 1789р. компетенція Верховного суду не була широкою. Він міг приймати для розгляду спори між штатами і справи, пов‘язані з представниками іноземних держав. Основна його функція – судовий нагляд: перевірка рішень нижчих судів, законності в діяльності службових осіб. Федеральний суд – вища апеляційна інстанція країни. З цього положення випливають його основні обов‘язки.

Однак ще на початку XIX ст. голова Верховного суду Дж. Маршалл заявив про право Верховного суду вирішувати питання про відповідність Конституції актів конгресу та указів президента. Це призвело до затяжного конфлікту з президентом Т. Джефферсоном. Однак у другій половині XIX ст. доктрина судового верховенства дістала офіційне визнання як складова частина конституційної системи. Своїм рішенням Верховний суд США міг позбавити санкції будь-який закон, тобто зробити його недійсним.

Верховний суд не раз проголошував, що саме він покликаний забезпечувати правові гарантії правосуддя. При цьому робилось посилання на 14-ту поправку до Конституції, яка забороняє штатам застосовувати кримінальне покарання інакше, як на підставі «відповідної правової процедури». На думку американського юриста Д. Карлена, ця норма стала підставою для привласнення Верховним судом наглядових повноважень відносно діяльності урядів штатні і була використана ним для централізації й уніфікації законодавства й судової практики.

За 100 років, що минули після прийняття 14-ї поправки, Верховний суд оголосив неконституційними 94 федеральні закони. У разі потреби він вносив поправки до раніше прийнятих актів, що тлумачили право, часто нехтуючи судовим прецедентом. У таких випадках Верховний суд виступав більше як законодавчий орган, а не орган правосуддя.

До судової системи США входять суди федерації і штатів. Округ Колумбія має окремий суд. Підсудність апеляційному суду поширюється на кілька штатів. Основна ланка федеральної системи — районний суд. Великі штати мають кілька таких судів. До 1911 р. функціонували окружні суди.

Федеральні суди розглядають кримінальні злочини, що караються за федеральними законами. Залежно від складу злочину районний суддя може розглядати справу сам або за участю присяжних. Крім того, існують спеціальні федеральні суди: військові, податкові, митні, претензійні. Судова система окремих штатів ще складніша: Вищий, або Верховний, суд штату за компетенцією схожий з федеральним судом, потім ідуть проміжні апеляційні суди. Більшість справ розглядає суд першої інстанції. Є мирові судді, суди мерів, муніципальні, графств, окружні, поліцейські, по спорах про заповіти, совісні суди.

Тяжкі кримінальні злочини, особливо ті, що караються смертю, обов‘язково повинні розглядатись з участю присяжних. Велике жюрі федеральних судів складається з 12-16 присяжних, у судах штатів – з 7-23. Мале жюрі у складі 12 присяжних діє відносно як кримінальних, так і цивільних справ. Заплутаність судової системи поглиблюється тим, що майже кожний штат має своє кримінальне, цивільне та процесуальне законодавства.

При винесенні вироку суди нерідко звертаються до прецедентів. Лише в практиці Верховного суду їх налічується сотні томів.

Обов'язок порушувати кримінальне переслідування і підтримувати обвинувачення у Верховному суді США покладено на міністра юстиції. Глава федерального міністерства юстиції є одночасно генерал-прокурором. У штатах ці функції виконують прокурори, які формально не залежать від міністра юстиції. Американська прокуратура грунтується на засадах децентралізації.

У 1908р. при міністрі юстиції було створено постійну слідчу службу – Бюро розслідування. Згодом цей орган став виконувати функції загальнофедеральної кримінальної і політичної поліції. У штатах і графствах боротьбу із злочинністю проводила поліцейська служба і приватні детективні агентства.

Міністерства фінансів, пошти і телеграфу створили свою поліцію. Капітолій, де розміщується конгрес, і резиденцію президента в Білому домі охороняють спеціальні поліцейські підрозділи.

Поліція штатів і графств виникла наприкінці XIX ст. у зв'язку із зростанням злочинності. Вона підпорядковувалась губернатору. Крім поліцейських інспекторів, службу охорони порядку несли шерифи. Шериф—посада виборна і в деяких місцях майже неоплачувана, тому її займали заможні громадяни, що користувались довір'ям партійного боса. Шериф стежив за утриманням арештованих, виконанням вироків. Йому підпорядковувались констеблі — виборні особи в сільських місцевостях.

Основну службу, пов‘язану з охороною громадського порядку, здійснювали поліцейські, які одержували оклади й відповідну форму. Власники заводів, фабрик, шахт мали право формувати свою приватну поліцію, яку використовували і проти страйкуючих робітників.