12.4. Джерела права

Найсуттєвішою відмінністю мусульманського права від романо-германського та англосаксонського є нерозривний зв’язок з релігією ісламу. Власне кажучи, мусульманське право виступає як одна з форм проявів цієї релігії, що виникла на початку VІІ ст. серед арабів-кочівників Аравійського півострова і стала пізніше однією із світових релігій. Засновник ісламу Мухаммед не ставив за мету створення права у прямому значенні цього слова. За необхідне вважав навчити людей, як треба поводитись у життєвих ситуаціях, як сприймати ті чи інші явища, події. Тому мусульманське право не надає великого значення юридичним тонкощам (за винятком детального регулювання окремих видів відносин, наприклад, спадкування), вирішення яких покладалось на розсуд право-вірних. Основним його напрямом стало визначення загальних орієнтирів поведінки.

Іслам, на відміну від християнства або іудаїзму, ніколи не зазнавав переслідувань з боку держави. Більше того, іслам став основою створення арабської держави, чим і пояснюється швидкість, з якою набув авторитету і пануючого становища в суспільстві.

Невід’ємною частиною ісламу є шаріат (“шлях правед-ного життя”) – сукупність норм мусульманського права, релі-гійних та обрядових настанов і правил, що покликані регла-ментувати не тільки поведінку мусульманина в усіх сферах суспільного й особистого життя, а також його думки і почуття.

Першим і найголовнішим джерелом мусульманського права є Коран (з арабської – “читання”) – вічна і незмінна книга мусульман, у якій містяться проповіді Мухаммеда, що були навіяні йому безпосередньо Аллахом, древні легенди і навчання, подані у переказах, низка полемічних виступів про-ти християнства та іудейства. Коран виник як усний твір. Основна частина тексту передавалась по пам’яті. Ще за життя Мухаммеда багато з текстів, створених ним, були об’єднані в спеціальні розділи – сури (окремі одкровення Мухаммеда чи їх частина). Таким чином, Коран складається із 114 сур, кожна з яких має свою назву. Сура дослівно означає “ряд каменів, ряд цеглин у стіні”. Сури розбиті на дрібніші фрагменти – айяти (в одній сурі 6204 айятів), кожен з яких складається із 77934 слів.

Другим джерелом мусульманського права є сунна – кни-га, де зібрано оповіді про життя і діяння пророка Мухаммеда, які й мають бути взірцем поведінки для віруючих у повсяк-денному житті. Ці оповіді (адати) про поведінку і висловлю-вання Мухаммеда були зафіксовані не самим пророком, який був неписьменним, а його найближчими соратниками і послі-довниками. Сунна складається із 1200 хадісів (оповідей).

Третім за значенням джерелом мусульманського права є іджма, – це збірка одностайних рішень докторів ісламу (му-джатахідів) щодо вирішення питань, не врегульованих Кора-ном та сунною, які запроваджували нові загальнообов’язкові правила поведінки.

Серед джерел мусульманського права певне місце займає кіяс – висновок за аналогією. У деяких випадках у Корані та сунні не сформульоване правило поведінки, на основі якого можна було б вирішити конкретну справу. Тоді таке правило формулюється, виходячи з аналізу і тлумачень випадків із життя пророка, його висловлювань або навчань, які мали від-ношення до ситуацій, більшою чи меншою мірою аналогічних тій, яку треба розв’язати. Такий підхід не тільки дає можливість усунення прогалини у нормативних приписах Корану і сунни, а й тих протиріч, що в них містяться, і яких ісламські правознавці налічують декілька десятків.

Джерелом мусульманського права є також фетва – письмовий висновок вищих релігійних авторитетів за рішенням світських властей відносно окремих питань суспільного жит-тя. Пізніше, із розповсюдженням ісламу, з’явились інші дже-рела права: укази і розпорядження халіфів, місцеві звичаї, що не суперечать ісламу, та деякі інші.

Право власності

Власність є необмеженим правом. Власник є повновладним господарем свого майна. Власність виникає в результаті цивільної угоди, успадкування і захоплення. Існують й інші способи набуття власності: коли річ випадково змішана з ін-шими і їх неможливо розділити, а, отже, виникає нова річ і нова форма власності. Не можуть бути у власності такі речі: повітря, море, пустеля, мечеті, школи, рабиня, що мала дітей від господаря тощо.

Нерухоме майно (земля) може бути у власності приватних осіб і у власності держави. Право на майно може виникати або відмінятися на основі постанови конкретної особи, що має відповідну владу.

Зобов’язальне право

Зобов’язання виникають із договорів і деліктів. Зобов’язання з договорів розподіляються за двома групами. Вирішальним моментом, що відмежовує одну групу від іншої, є наявність чи відсутність обов’язку передати річ, яка є пред-метом угоди. До першої групи договорів, що пов’язані з пе-редачею речі, належать договори міни, позики, найму майна, купівлі-продажу. До другої групи – договори товариства, до-ручення.

Шлюбно-сімейне право

Главою сім’ї є чоловік, який тільки і вважається людиною. На дружин і дочок дивилися як на річ. Шлюбна угода в ісламі більш близька до договору купівлі-продажу, воля жін-ки не має ніякого значення.

За мусульманським правом чоловіки можуть одружуватись з немусульманками, але мусульманкам заборонено од-ружуватися з невірними. Шаріат дозволяє чоловіку мати чо-тирьох законних дружин і будь-яку кількість наложниць. Шлюб розривається за фізичних недоліків одного з подружжя, при зраді, якщо кревна рідня, а чоловік може розірвати шлюб без будь-яких причин.

Дружина може купити право на розірвання шлюбу, може розлучитись, коли чоловік не виконує своїх обов’язків (не утримує її, чинить стосовно неї дискримінацію на користь інших дружин).

Вийшовши заміж, жінка переходила під владу чоловіка і повинна була ухилятися від зустрічі із сторонніми мужчинами, не з’являтись у громадських місцях, носити паранджу.

Спадкове право

Успадкування майна проходить за законом і заповітом. Спадкодавець розпоряджається на свій розсуд тільки трети-ною майна. Успадковують майно як чоловіки, так і жінки. (“Заповідає Аллах відносно ваших дітей: сину – частку, подіб-ну частці двох дочок”). Тобто кожен із спадкоємців має право на певну частину спадщини.

Спадкоємець міг призначити особу, яка за його дорученням здійснювала фактичний розподіл спадщини.

Специфічною рисою мусульманського спадкового права є те, що до спадкоємців переходять тільки права, а не зобов’язання спадкодавця, тобто спадкоємці одержують тільки те майно, яке залишалось після виплати всіх зобов’язань померлого.

Кримінальне право

Воно покликане забезпечити захист п’яти основних цінностей ісламу, а саме: релігії, життя, розуму, продовження роду та власності. Ці цінності визначені ісламом, посягання на них є злочином і розглядається як заборонене Аллахом діяння, за яке він, безумовно, карає. Мусульманська правова док-трина виробила класифікацію злочинів, згідно з якою злочи-ни поділяються на три групи: хадд, кісас і тазир.

1. Злочини групи “хадд” визнаються найнебезпечнішими, бо вони посягають на ”права Аллаха” (тобто, на інтереси всієї мусульманської общини), і призводять до покарання, що од-нозначно визначені Кораном, сунною або точно встановлені правозастосовчою практикою ”Праведних халіфів”. Такими злочинами визнаються:

Крадіжка. За цей злочин Коран встановлює точно визначену міру покарання: “Злодію та злодійці відсікайте їх руки у відплату за те, що вони вкрали, як настрахання від Аллаха”. За мусульманською правовою теорією є чіткі вимоги до суб’єктивної та об’єктивної сторін крадіжки, згідно з якими вона вважається злочином категорії “хадд”. Так, відрубування руки злодію можливо тільки за умов, що він є людиною вільною (не рабом), повнолітньою і психічно здоровою. Для застосування цієї санкції має значення і місце, з якого було викрадено майно. Це мусить бути місце його постійного збе-рігання, куди злочинець не має вільного доступу. Тому не на-лежать до злочинів категорії “хадд” і не караються жорстоко крадіжка, скоєна в громадському місці, крадіжка, яку гість вчинив у хазяїна, котрий запросив його до себе, викрадення тварин з відкритого пасовиська, плодів із саду, що не охоронявся.

Крім того, викрадене майно також має відповідати де-яким вимогам. Його вартість повинна бути вищою за певну суму (у різних варіантах від ¼ до 1 динара). Це майно має бути “дозволеним” для мусульман і вільно продаватись на ринку. Тому за крадіжку вина або свинини, які вважаються заборо-неними для мусульман, та продуктів, що швидко псуються і тому не можуть бути реалізовані на ринку, відрубування руки не застосовується.

За наявності всіх необхідних умов злочинець карається відрубуванням правої руки, за другу крадіжку – лівої ноги. За третю крадіжку у більшості випадків відрубувалась голова, а в деяких випадках – друга рука або нога. Доведенням крадіжки визнається свідчення або зізнання злочинця.

Перелюбство (позашлюбні статеві стосунки) розглядається як злочин, що посягає на одну з цінностей, яка охо-роняється ісламом (продовження роду) і одночасно становить загрозу основам моралі та інтересам сім’ї. Тому Коран засу-джує цей гріх: “І не наближайся до перелюбства, адже це – мерзота і поганий шлях”. Кораном передбачено суворе і однозначне покарання за цей злочин: “Перелюбника і перелюбни-цю – побивайте кожного сотнею ударів.” Ця норма доповню-ється сунною: якщо хтось з перелюбників знаходиться у шлюбі, то він не тільки карається сотнею ударів, а й забива-ється камінням до смерті. Доведенням вчинення цього злочину є свідчення не менше чотирьох свідків або зізнання підозрюваного також не менше чотирьох разів.

Розбій. За вчинення цього злочину Коран встановлює комплекс жорстоких покарань: смерть, розп’яття, відрубування руки і ноги навхрест, вигнання. Суб’єктом покарання за розбій міг бути лише повнолітній чоловік – мусульманин, психічно здоровий і тільки за умови, що потерпілий, який був власником і законним володарем викраденого майна, також мусульманин.

Вживання спиртного розглядається як тяжкий злочин, тому що воно посягає на розум, який є однією з цінностей іс-ламу. Адже без розуму неможлива віра в Аллаха. Точно визначена міра покарання за цей злочин є у сунні та коментарях докторів ісламу і становить близько 80 ударів або смертну кару, якщо злочин вчинено вчетверте. Покарання застосову-валось лише за добровільний гріх. В інших випадках (вжи-вання спиртного під загрозою насилля, помилково, з метою лікування) винуватий звільнявся від покарання.

Бунт (смута) розуміється як спроба усунення глави дер-жави, непокора владі на всіх її рівнях та інша антидержавна діяльність, що посягає на основи мусульманського політич-ного ладу, підриває освячені шаріатом підвалини способу життя. За бунт Коран і сунна встановили однозначну санкцію – смертну кару.

Зрада ісламу. Поняття цього злочину охоплює такі дії, як віровідступництво, язичество та богохульство. Зрада ісламу загрожує релігії – головній цінності, яку охороняє іслам. Отже, цей злочин становить найбільшу суспільну небезпеку, а тому за його скоєння передбачено одну міру покарання – смертну кару.

Злочини категорії “кісас”. Ця група включає злочини, за скоєння яких призначається визначена санкція, що має назву “кісас” і означає заподіяння злочинцю шкоди, рівної наслідкам цього діяння. Основними злочинами цієї категорії є вбивство і тілесні ушкодження необоротного характеру. Тому корені такого підходу чітко вбачаються у принципі таліону.

Передбачаючи смертну кару за вбивство, мусульманське право допускає можливість застосування за вибором потерпі-лої сторони одного з трьох “кісас” (визначених покарань): смертну кару, прощення злочинця або виплату ним викупу за кров (100 верблюдів або 1 тис. золотих динарів, чи 12 тис. динарів паперовими грошима).

За вчинення тілесних ушкоджень злочинець не притягу-вався до покарання до повного виліковування потерпілого. Це робило можливим визначення всіх наслідків для здоров’я від одержаних ушкоджень і, відповідно, міри покарання зло-чинця за принципом таліону. За згодою потерпілого або, якщо покарання за таліоном було суттєво ускладнено (наприклад, при пошкодженні внутрішніх органів), злочинець виплачував викуп за кров.

Злочини категорії “тазир”. Ця група об’єднує злочини, які посягають на „права Аллаха” (інтереси всієї общини) або на приватні інтереси, але за які в джерелах права визначаєть-ся не конкретна міра покарання, а санкція, що може змінюва-тись з урахуванням об’єктивного чи суб’єктивного боку діян-ня. Отже, “тазир” застосовувався при скоєні злочинів, за які не передбачалось точно визначених санкцій категорій “хадд” або “кісас”. Це стосується, наприклад, невиконання деяких релігійних обов’язків, порушення зобов’язань за угодами, не-виплати викупу за кров, шахрайства, порушення правил по-ведінки у громадських місцях, свавілля щодо підлеглих, чак-лунства.

“Тазир” має багато різновидів. Серед них: усний осуд, водіння напівоголеної людини містом з публічним оголошенням скоєного гріха, розп’яття на три дні без доведення до смерті, але із забороною приймати їжу, позбавлення волі, штраф, тілесні покарання, смертна кара та інше. На відміну від “хадда” і “кісасу”, “тазир” може застосовуватись і до неповнолітніх.