- •Історія держави і права зарубіжних країн.
- •2.1. Виникнення держави та її розвиток
- •2.2. Суспільний устрій та його еволюція
- •2.3. Державний лад, суд, збройні сили
- •2.4. Основні риси права
- •3.1. Особливості виникнення і розвитку держави і права Месопотамії
- •3.2. Утворення Вавилонської держави
- •3.3. Правове становище окремих груп населення. Особливості рабства
- •3.4. Державний устрій, суд, збройні сили
- •3.5. Джерела права. Закони царя Хаммурапі
- •4.1. Виникнення держави та її розвиток
- •4.2. Особливості суспільного ладу
- •4.3. Державний устрій, суд, збройні сили
- •4.4. Закони Ману
- •5.1. Виникнення держави та її розвиток. Держава Шан (Інь)
- •5.2. Держава Чжоу
- •5.3. Держава Цінь
- •5.4. Держава Хань
- •5.5. Основні риси права
- •6.1. Розклад родоплемінних відносин і зародження держави в Афінах. Реформи Тезея
- •6.2. Реформи Солона. Реформи Клісфена. Їх оцінка, демократизація державного ладу
- •6.3. Правове становище населення. Рабовласницька демократія в Афінах
- •6.4. Державний лад, суд, збройні сили. Основні риси афінського права
- •6.5. Виникнення держави у Спарті
- •6.6. Суспільний лад та державний устрій Спарти
- •7.1. Зародження римської державності. Реформа Сервія Туллія
- •7.2. Утворення аристократичної республіки. Правове становище населення
- •7.3. Державний устрій, суд, збройні сили. Управління провінціями
- •7.4. Криза і падіння республіки. Зміни в суспільному ладі
- •7.5. Перехід до монархії. Принципат. Зміни в економіці, суспільному ладі та державному устрої в період принципату
- •7.6. Домінат. Суспільний лад та державний устрій. Реформи Діоклетіана
- •7.7. Джерела римського права
- •8.1. Особливості виникнення держави у франків
- •8.2. Суспільний лад. Реформа Карла Мартелла
- •8.3. Державний устрій. Верденський договір 843 р. І розпад франкської держави
- •8.4. Джерела права. Салічна правда
- •9.1. Розвиток феодальних відносин. Період феодальної роздробленості
- •9.2. Станово-представницька монархія. Центральне і місцеве управління (xіv – XV ст.)
- •9.3. Абсолютна монархія. Державний устрій в період аб-солютизму. Реформи Рішельє та Людовіка xіv
- •9.4. Джерела та характерні риси права
- •10.1. Poзвитoк фeoдaльниx віднocин в Aнглії. Утвopeння aнглocaкcoнcькиx дepжaв
- •10.2. Hopмaндcькe зaвoювaння ma йoгo вплив нa суспільний і дepжaвний уcтpій Aнглії в xі – xіі cт. Peфopми Генріха іі. Beликa Xapтія вoльнocтeй 1215 p.
- •10.3. Утвopeння cтaнoвo-пpeдcтaвницькoї мoнapxії. Дepжaвний ycтpій.
- •10.4. Bиникнeння і ocoбливocті aнглійcькoгo aбcoлютизмy. Зміни в cycпільнoмy лaді тa дepжaвний ycтpій.
- •10.5. Xapaктepні ocoбливocті джepeл пpaвa. Cyдoвий пpeцeдeнт.
- •11.1. Утворення і розвиток феодальної держави в X – xіі ст.
- •11.2. Виникнення та особливості станово-представницької монархії
- •11.3. Становлення князівського абсолютизму
- •11.4. Особливості розвитку феодального права в Німеччині
- •12.1. Особливості становлення класового суспільства і держави в арабів
- •12.2. Суспільний лад
- •12.3. Організація держави і влади. Суд
- •12.4. Джерела права
- •13.1. Виникнення і розвиток феодальної держави в Польщі
- •13.2. Виникнення і розвиток феодальної держави у Чехії
- •13.3. Особливості виникнення і розвитку феодальної держави у Болгарії
- •13.4. Виникнення і розвиток феодальної держави у Сербії
- •14.1. Виникнення держави і її розвиток
- •14.2. Суспільний лад
- •14.3. Державний лад станово-представницької монархії
- •14.4. Становлення абсолютної монархії і її особливості
- •14.5. Джерела права
- •15.1. Історія виникнення податків.
- •15.2. Види податків.
- •15.3. Податкові органи.
- •15.4. Відповідальність за ухилення від сплати податків.
- •16.1. Передумови, етапи та особливості англійської буржуазної революції. Проголошення республіки. Державний устрій. Реставрація монархії.
- •16.2. Розвиток конституційної монархії і парламенту в XVII – xiXст.
- •16.3. Зміни в державному устрої в кінці хіх – на початку хх століття.
- •16.4. Основні джерела і риси права.
- •17.1. Економічне і політичне становище північно-американських колоній Англії. Революційна війна за незалежність. Декларація незалежності 1776 року.
- •17.2. Створення конфедерації. Конституція сша 1787 року. Білль про права 1791року.
- •17.3. Причини та хід громадянської війни 1861-1865 р.Р. Другий цикл по-правок до конституції. Реконструкція Півдня.
- •17.4. Зміни в державному устрої сша у другій половині хіх століття.
- •18.1. Буржуазна революція 1789-1794 р. Проголошення республіки.
- •18.2. Державний переворот 1799 року. Проголошення імперії і її падіння. Реставрація монархії Бурбонів.
- •18.3. Революція 1848 року і проголошення Другої республіки. Паризька Комуна.
- •18.4. Проголошення Третьої республіки. Конституційні закони 1875 року.
- •18.5. Джерела і основні риси права.
- •19.1. Німеччина після Віденського конгресу.
- •19.2. Революція 1848 року і її вплив на розвиток німецьких держав.
- •19.3. Утворення Німецької імперії. Конституція 1871 року.
- •19.4. Характерні риси права.
- •20.1. Державні реформи першої половини 18 століття.
- •20.2. Формування нової системи права.
- •20.3. Реформи 60-х—70-х років .Селянська реформа 1861р. Земська реформа 1864 р. Міська 1864р.Військова реформа 1874р.
- •20.4. Оформлення конституційної монархії
- •20.5. Розвиток права на початку хх ст.
- •21.1. Централізація державної влади. Новий курс президента ф.Д. Рузвельта.
- •21.2. Зміни в конституції.
- •21.3. Партійна система і її вплив на формування державних органів.
- •21.4. Місцеве управління, суд, поліція.
- •21.5. Характеристика основних джерел і галузей права.
- •22.1. Листопадова революція 1918 року. Зміни в державному ладі, політичному режимі та партійній системі.
- •22.2. Встановлення фашистської диктатури. Зміни в державному ладі та праві.
- •22.3. Крах фашистської диктатури. Потсдамські угоди. Проголошення Федеративної Республіки Німеччини. Державний лад фрн.
- •22.4. Проголошення Німецької демократичної республіки. Об’єднання Німеччини.
- •23.1. Зміни в державному устрої та політичному режимі між двома світовими війнами. Падіння Третьої республіки.
- •23.2. Державний устрій та політичний режим Четвертої республіки.
- •23.3. Державний устрій та політичний режим п’ятої республіки.
- •23.4. Основні джерела та риси права.
12.3. Організація держави і влади. Суд
Арабський халіфат як рання феодальна держава виник у VІІ ст. Його історія поділяється на періоди, які за назвами відповідають правлячій династії або місцю розташування столиці. Меккський період (622 – 661 рр.) – це час правління Мухаммеда і його близьких сподвижників; Дамаський (661 – 750 рр.) – династії Омейядів; Багдадський (750 – 1055 рр.) – Абасидів.
Після перенесення столиці у Дамаск халіфат за формою правління був теократичною монархією. Державний апарат халіфату був достатньо централізованим. Цьому сприяла концентрація в руках глави держави значної частини земельного фонду країни. Вища влада: духовна (імамат) і світська (емірат) – знаходились у руках халіфа. Перші халіфи обира-лись мусульманською знаттю із свого середовища. Але доволі швидко влада халіфа ставала спадковою. Він повинен був рахуватись із найбільшими феодалами країнами, які часто орга-нізовували перевороти, скидаючи правителів, які їх не влаштовували. Фактично майже необмежену владу мали лише деякі халіфи з династії Омейядів і перші з Абасидів. У роки їхнього правління намісники провінцій і воєначальники підпорядковувались тільки халіфу.
З авторитетом халіфа в питаннях релігії змушені були рахуватись навіть найбільш відомі незалежні еміри, оскільки він міг накласти інтердикт, тобто заборонити богослужіння й відправлення інших релігійних дій. Халіф для віруючих му-сульман був тим самим, що й папа римський для католиків, але, на відміну від останнього, він мав значну військову, законодавчу й адміністративну владу. З його званням верховного імама рахувались навіть турки сельджуки. Ватажок тюркських племен Торгул-бек став законним государем лише піс-ля того, як одержав титул султана від багдадського халіфа.
Феодал, що захопив якусь територію, вимагав санкції халіфа на володіння. Грамота на правління, яку видавав халіф, робила владу будь-якого узурпатора законною, а виступ проти нього – державним і релігійним злочином.
Центральними органами державного управління були наступні відомства (дивани):
1. Диван – ал-Джунд відав оснащенням і озброєнням війська, під його контролем працювали чиновники, які складали списки ополченців і найманців, а також визначали роз-мір оплати і земельних пожалувань за службу.
Армія одержувала 4/5 військової здобичі. Воєначальники мали великі доходи від продажу рабів і пограбування підкореного населення.
2. Диван – ал-Харадж контролював діяльність центральних фінансових органів, які займались обліком податків та інших платежів у казну.
За час правління Омейядів тих, хто не платив податків, кидали до в’язниці або ставили до ганебного стовпа, годинами тримали під пекучими променями сонця, поливали їх голови киплячою олією.
3. Диван – ал-Барид управляв поштою, будівництвом доріг, колодязів. Це відомство було фактично єдиною організацією, здатною найшвидше забезпечити передачу інформації, тому воно здійснювало і таємний нагляд за діяльністю та по-літичними настроями місцевої влади і населення. Це визначало його значимість. Чиновники пошти не підкорялись посадовим особам у провінціях.
Вищі посадові особи відомств призначались халіфом і звітували безпосередньо перед ним. Найближчим помічником халіфа і другою особою у країні був візир. Влада візира могла бути двох родів: візир з досить широкою владою і владою обмеженою. Візири першого роду самостійно керували дер-жавою від імені халіфа, лише звітуючи перед ним за свої дії. Другого – виконували лише накази халіфа. Посада візира з’явилась за династії Абасидів.
Місцеві органи державного управління
Спочатку були залишені майже без змін місцеві адміністративно-фінансові установи завойованих візантійських та іранських провінцій. Знать, захопивши землі й іншу військову здобич, обмежувалась встановленням вищого управління, яке включало військове управління та нагляд за збором різ-них платежів.
Територія Халіфату поділялась на провінції, які, як пра-вило, створювались у межах підкорених держав чи регіонів. Ними керували військові намісники – еміри, які відали збройними силами і відповідали лише перед халіфом. Емірів призначав халіф, але поступово їх влада стала спадковою. Спеціальні загони найманців під керівництвом мутасибів несли поліцейську службу. Емірам підкорявся місцевий апарат, адміністративно-фінансове управління. Крім того, вони мали помічників – наїбів. Містами і селами керували шейхи.
Суд
Спочатку Мухаммед, а потім і правителі окремих областей особисто розглядали судові справи. Судова влада стала вважатись важливою прерогативою правителя будь-якого рангу. Пізніше право вершити суд делегувалось знавцям шаріату, які склали впливову групу професійних суддів – кадіїв. Вони формально підпорядковувались тільки халіфу. Найчастіше це була заможна людина, яка виконувала свої обов’язки безкош-товно. Як правило, вирок судді вважався остаточним, його міг скасувати тільки він сам або халіф. Кадій також мав інші обов’язки: контролював, як виконуються заповіти, стежив за розподілом майна, встановлював опікування, спостерігав за станом громадських будівель, доріг і в’язниць, видавав заміж самотніх жінок, які не мали піклувальників і т. д.
Кадій не був обмежений якимось певним порядком су-дочинства. Прокурора і адвоката мусульманський процес теж не знає. Судочинство у цивільних і кримінальних справах бу-ло однаковим. Процес розпочинався за скаргою потерпілого або його родичів. Судовими доказами були власне визнання, показання свідків, клятва. “Невірні” не могли свідчити проти мусульманина. Кадій не був обмежений в оцінці доказів, він міг припинити справу на будь-якій стадії. Чітко визначеного діловодства не існувало, так як і судових строків, за винятком одного: якою б складною не була справа, кадій повинен був розглянути її за один день. Він міг винести рішення про по-карання недобросовісного позивача канчуками.