Композиція інтер′єра
Інтер'єр як внутрішній простір і як жанр образотворчого мистецтва. Вираження через інтер'єр естетичних, соціальних, професійних та інших сторін епохи. Інтер'єр як частина картини, його роль у розкритті змісту твору
Інтер'єр (від франц. interier — внутрішній) — внутрішній простір будинку або будь-якого приміщення (вестибюлю, фойє, кімнати, зали). Призначення інтер'єру визначає його вирішення (розмір, пропорції і т. д.) і характер оформлення (меблі, обладнання), які служать художній виразності.
Жанр інтер'єру досягнув найбільшого розквіту в XVII ст. в ірландському і фламандському живописі.
Кожний інтер'єр, як і натюрморт, несе в собі певний ідейний зміст, естетичний настрій: парадні кімнати стародавнього палацу викликають у нас одні почуття, внутрішній вигляд простої хати — інші; приміщення бібліотеки народжують одні думки, а приміщення кухні — інші.
Інтер'єр є частиною, елементом архітектури. Він охоплює і скульптуру, і живопис, і декоративне мистецтво. Свій побут і працю людина організовує відповідно до потреб, культурного рівня і художнього смаку. Тому художники з давніх часів, зображаючи людину в інтер'єрі, відтворювали умови життя, характер, світогляд.
Зображення інтер'єра можна спостерігати як додаткове в сюжетній тематичній картині. У творах на тему інтер'єра, як і в інших жанрах, глядач бачить правдиве відтворення життя людини.
Характер інтер'єра відбиває епоху, рівень розвитку матеріальної культури, домінуючий в архітектурі стиль. Часто інтер'єр без слів розповідає про смак господаря кімнати, обстановка заводського цеху говорить про рівень технічного прогресу. Розміщення вікон і дверей, їх розмір і форма, розпис стін і стелі, малюнок паркетної підлоги, візерунок і колір штор, оббивка меблів — все це є цікавим для відтворення епохи.
Композиційні основи побудови інтер'єра
Твір інтер'єрного жанру будується на основі загальних законів композиційної творчості. Принципи побудови залишаються і для натюрморту, і для інтер'єру одні і ті ж.
Основні риси побудови інтер'єра:
на відміну від натюрморта, тут строгіше дотримуються правил лінійної і повітряної перспективи;
на відміну від натюрморта, внутрішній вигляд того чи іншого приміщення має велику кількість предметів, розміщених на різних рівнях, на різних відстанях один від одного, на горизонтальній площині підлоги і вертикальних площинах стін (картини, дзеркала, меблі тощо);
інтер'єрний живопис залежить від архітектури та лімітований строгим каркасом, кубатурою.
Виходячи із цих рис, художник вирішує власні завдання: робить накиди, ескізи, змінює кут зору в пошуках найбільш виразного фрагмента інтер'єра, визначає композиційно-змістовний центр, який підпорядковує собі оточуючі предмети.
Уміння вибрати точку зору, точку сходу, розуміння законів кутової і фронтальної перспективи в інтер'єрі, законів перспективи предметів і простору, уміння користуватись ритмом ліній, об'ємів, простору — усе це складає основу побудови інтер'єра.
На композицію інтер'єра впливають перспективне скорочення і конструкція предметів.
Паралельно з уточненням лінійної композиції ведеться робота над її тоновим вирішенням, з урахуванням світлових умов, проробляються світлотіньові і живописні контрасти.
Побудова
фронтальної перспективи (мал. 5.1).
Мал. 5.1
А. Монастирський. У погоні за татарином. 1955 р.