7.4 Вивчення можливостей підприємства

Вивчення можливостей підприємства спрямоване на розкриття його потенціалу, слабких та сильних сторін діяльності. Аналіз становища конкурентів, постачальників, посередників і навколишніх умов дозволяє визначити, що підприємство може зробити для досягнення своїх маркетингових цілей. Аналіз виробництва, фінансів, устаткування, кадрів та інших ресурсів дозволяє визначити, які можливості підприємство для цього має, які ресурси є в наявності, а які слід придбати.

Галузі, в яких підприємство досягло успіху, мають бути об’єктом пильного дослідження та резервом зростання підприємства.

Вивчення можливостей підприємства – це порівняльний аналіз його потенціалу та відповідних ринкових потреб.

В оцінці потенціалу підприємства особливе місце посідає економічний аналіз. Він проводиться за матеріалами звітності самого підприємства, але можуть бути залучені й додаткові джерела інформації.

Економічний аналіз потенціалу підприємства проводиться за такими розділами:

• виробництво;

• розподіл та збут продукції;

• організаційна структура і менеджмент;

• маркетинг;

• фінанси.

Інформація всередині підприємства є найбільш вірогідною, легко отримується та піддається систематизації. Однак для оцінки потенціалу підприємства її може бути недостатньо. У цьому випадку проводиться підбір зовнішньої інформації.

Укрупнений аналіз можливостей підприємства може доповнюватись за конкретними напрямками, які найбільше цікавлять підприємство.

За продукцією – які вироби дають найбільший та найменший оборот і доход.

За ринками – які ринки є найбільш і найменш пріоритетними з точки зору обороту і доходу.

За галузями – в яких галузях реалізується продукція фірми чи підприємства.

За споживачами – хто є постійним споживачем продукції підприємства та що слід зробити, щоб привернути увагу нових споживачів.

Вивчення можливостей підприємства необхідне для того, щоб розкрити сильні та слабкі сторони підприємства. Для оцінки цих сторін існують певні показники, основними серед яких є: ступінь популярності та імідж підприємства, новизна та оновлюваність продукції, виробничий потенціал та гнучкість виробництва, технологічне обладнання, методи та організація збуту, кваліфікація партнерів зі збуту, рівень та обсяг прибутковості, програма виробництва та збуту, купівельний потенціал, фінансовий потенціал, персонал, система керівництва, рівень витрат, продуктивність.

7.5 Сутність менеджменту та проблеми його розвитку

Економічне становище окремого підприємства та стан економіки в цілому визначають три основні фактори:

1. рівень техніки та технології;

2. якість робочої сили та широке використання мотивації до праці;

3. організація та управління виробництвом.

Останній фактор є системоутворюючою умовою виробництва і впливає на два інші. Має він і самостійне значення, яке визначається як менеджмент, тобто процес організації та управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та збільшення прибутку.

Сьогодні менеджмент перетворився в ефективну теорію і практику організації виробництва не тільки на мікрорівні, де функціонують підприємницькі структури, але і на макрорівні, де свої управлінські функції виконує держава шляхом регулювання економіки, бізнесу.

Справжнім початківцем науки управління по праву вважають американського дослідника Ф. Тейлора. Запропонована ним раціоналізація праці і відносин на виробництві дозволила докорінно змінити організацію і управління, значно підвищити ефективність виробництва. Її значення для управлінської науки відзначають і сучасні вчені.

Ф. Тейлор розглядав управління як «мистецтво знати достеменно, що належить зробити і як зробити це найкраще та найдешевше». Він виділив чотири групи управлінських функцій:

• вибір мети;

• вибір коштів;

• підготовка коштів;

• контроль результатів.

Принципи управління, що є актуальними і сьогодні, розробляв сучасник Ф. Тейлора – француз Файоль. Він визначив, що «управляти – це вести підприємство до мети, намагаючись якнайкраще використовувати його ресурси, забезпечуючи правильний хід виконання основних функцій підприємства».

Управління полягає в тому, щоб:

• передбачувати (вивчати майбутнє та встановлювати програму дій);

• організовувати (будувати подвійний організм підприємства: матеріальний та соціальний);

• розпоряджатися (залучати до роботи персонал підприємства);

• погоджувати (пов’язувати та поєднувати дії та зусилля);

• контролювати (спостерігати, щоб усе відбувалося відповідно до встановлених розпоряджень).

Класифікація Файоля до цього часу лежить в основі науки управління.

Проблемами менеджменту займаються як теоретики, так і практики, та це й зрозуміло, бо немає галузі виробництва, сфери життєдіяльності людей, де було б відсутнє управління.

Менеджмент – це функція, вид діяльності з управління людьми в різноманітних організаціях. Проте менеджмент підприємств відрізняється від інших видів управління тим, що їхньою метою, а отже, й завданням управління є виробництво товарів, задоволення потреб людей та суспільства в умовах ринку.

Таким чином, на відміну від інших організацій, менеджмент підприємницьких структур в усіх своїх рішеннях керується економічними міркуваннями.

У спрощеному вигляді менеджмент – це вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект. Менеджмент – це також галузь людських знань, яка допомагає здійснити функцію управління.

Одночасно менеджмент є економічним органом, що функціонує в сучасному суспільстві. Як орган управління він має свої ланки, які класифікуються як:

• топ-менеджмент, тобто вища ланка управління (генеральний директор та інші члени правління);

• мідле-менеджмент – середня ланка управління (керівники управлінь та самостійних відділів);

• ловер-менеджмент – нижчі ланки управління (керівники підвідділів та інших підрозділів).

Менеджмент – це не тільки управління виробництвом, але й організація роботи людей, співробітників. Саме люди є найважливішим елементом виробничого процесу підприємства. Успіхи та невдачі підприємства – це насамперед успіхи і невдачі менеджменту. І якщо підприємство працює погано, нерентабельно, то слід замінювати не працівників, а керівників.

Фахівці справедливо вважають, що немає єдиної, ідеальної моделі управління, оскільки кожна фірма є унікальною. Вона повинна шукати свою власну модель.

Фактори, які визначають вибір управлінської моделі:

1. розмір фірми;

2. характер продукції;

3. характер середовища, в якому вона діє.

Сучасна система управління повинна бути простою та гнучкою. Її головними критеріями є забезпечення ефективності та конкурентоспроможності. Вона повинна мати такі основні характеристики:

• невеликі підрозділи, з меншою кількістю, але більш кваліфікованих людей;

• невелика кількість рівнів управління;

• структура, заснована на групах спеціалістів;

• характер та якість продукції, графіки роботи, орієнтовані на споживача.

Менеджер є головною фігурою в управлінні фірмою. Він організовує конкретну діяльність підлеглих йому працівників і одночасно сам виконує певний обсяг управлінських функцій.

У ролі менеджера можуть бути: генеральний директор та управляючий, заступники директорів, завідувачі відділами та керівники структурних підрозділів. Це – ті службовці, від яких значною мірою залежить ефективність функціонування виробництва. В Україні інститут менеджерів почав запроваджуватися в останні 5 років, при чому, в основному, на підприємствах бізнесу.

Поняття «менеджер» часто стоїть поряд з поняттям «бізнесмен». Однак бізнесмен і менеджер – це не одне й те ж. Бізнесмен – це той, хто «робить гроші», власник капіталу, який перебуває в обігу й приносить прибуток, або великий власник, який не обіймає ніякої постійної посади в організації, але є власником акцій і може бути членом її правління. Менеджер же обов’язково обіймає постійну посаду, має підлеглих людей.

Менеджери стають основним фактором управління бізнесу. Підприємства без них працюють малоефективно, тому що через відсутність досвідчених менеджерів капітал сам по собі не може знайти вигідного застосування.

Ефективність виробничого менеджменту не може визначатись тільки рівнем задоволення потреб. Не менш важливим є економічний підхід – якою ціною будуть задоволені ці потреби. Іншими словами, про діяльність менеджера можна реально говорити тільки за економічними показниками успіхів чи невдач. Саме тут і відбувається злиття менеджменту-науки з менеджментом-практикою.

Без менеджерів сьогодні виробництву не обійтись, вони такий же його атрибут, як засоби виробництва, сировина, матеріали, робоча сила, тобто основні фактори виробництва.

Але особливістю цього фактора є його динамічність, інтуїція. Тип мислення, сума знань, організаторський талант, здатність працювати з людьми. Чим вищий рівень підготовки менеджера, тим ефективніше працює виробництво.

Отже, наявність досвідчених менеджерів стає вирішальним фактором бізнесу, від якого у подальшому залежить не тільки функціонування підприємницьких структур, але й їхнє існування у майбутньому.