Асортиментні набори споживчих товарів і послуг

асортиментні набори товарів	кількість одиниць продуктів харчування (П)	кількість одиниць одягу (О)	загальні витрати, у.о.
А В С Д Е	0 10 20 30 40	20 15 10 5 0	40 40 40 40 40

Qo

20

0

40 Qп

Рис.4.5. Бюджетна лінія споживача.

Якщо І - доход споживача, Рх - ціна блага Х, Ру - ціна блага Y, а Х и У складають відповідно кількості куплених благ, то рівняння бюджетного обмеження можна записати в такий спосіб:

І = Px X + Py Y

Властивості бюджетної лінії:

- зміна доходу зрушує бюджетну лінію, але не викликає зміни її нахилу;

- зміна ціни товару А повертає бюджетну лінію до нової крапки перетинання з віссю Y, не змінюючи її крапки перетинання з віссю Х. Зміна ціни товару В викликає зворотну ситуацію.

Отже, якщо крива байдужності показує, що покупець хотів б купити, а бюджетна лінія - що споживач може купити, то у своєї єдності вони можуть відповісти на питання, як забезпечити максимальне задоволення від покупки при обмеженому бюджеті. Криві байдужності і бюджетна лінія використовуються для графічної інтерпретації ситуації, коли споживач максимізує корисність, що він отримує від покупки двох різних благ при наявному бюджеті (рис.4.6). Це фіксується в дотичній крапці бюджетної лінії - найбільш високій крапці для всіх досяжних кривої байдужності. Ця крапка, що показує найбільш можливе задоволення споживача, є крапкою споживчої рівноваги.

Крапки У и Z показують доступні даному споживачу комбінації продуктів П. І О., однак відповідають менший величині сукупної корисності, про що свідчать факт їхнього розташування на більш низькій кривій байдужності І₁. У той же час крапка W, хоча і відповідає більшій сумі корисності, ніж крапка Х, але знаходиться вище бюджетної лінії, і отже, недоступна для даного споживача.

Qo

Y

W

I₃

I₂

0 Z I₁

Qп

Рис.4.6. Рівнога споживача.

Рівновага на ринку порушується якщо змінюються ціні або доходи. Якщо знижується ціна товару, то споживач може купувати більше тих же товарів або замінює їх іншими більш дорогими і якісними.

Можливість споживача купувати більше товарів і послуг за рахунок зниження їх цін називається ефектом доходу.

Ефект доходу часто визиває ефект заміщення.

Ефект заміщення – це схильність споживача заміщати товар більш дорогим і якісним після зниження його ціни.

Тема 5. Витрати виробництва

Програмна анотація:

1. Сутність і класифікація витрат виробництва.

2. Сутність і види прибутку.

3. Особливість динаміки постійних, змінних і середніх витрат при

зростанні обсягів виробництва в короткостроковому періоді.

4. Витрати виробництва у довгостроковому періоді.

5. Основи теорії виробництва. Виробнича функція.

1

Витрати виробництва - це витрати виробничих факторів, які використовують для виробничої і реалізаційної діяльності.

Витрати можна класифікувати по наступним ознакам:

- з погляду економічного підходу виділяють

Зовнішні (бухгалтерські, наявні) витрати - це плата за ресурси постачальникам, які не належать до числа власників даної фірми.

Сума всіх наявних витрат виступає як собівартість продукції, а різниця між ринковою ціною і собівартістю - як прибуток. Однак сума виробничих витрат, якщо в них включати тільки наявні витрати може бути заниженою і прибуток, відповідно, буде завищений. Для більш точної картини, для того щоб прийняття фірмою рішення про початок чи розвиток виробництва було обґрунтованим, у витрати варто включати не тільки зовнішні, але і внутрішні (альтернативні) витрати.

Внутрішні (альтернативні) - витрати, повязані з використанням ресурсів, що є власністю даного підприємства. Ці витрати дорівнюють грошовим платежам, що могли б бути отримані за самостійно використовуваний ресурс при найкращому з можливих способів його застосування. Ці витрати не входять у платежі підприємства іншим організаціям чи підприємствам.

Економічні витрати - витрати фірми, здійснені в умовах прийняття найкращого господарського рішення.

Економічні витрати = зовнішні витрати + внутрішні витрати

- у залежності від обсягу продукції, що випускається виділяють постійні і змінні витрати.

Деякі фактори виробництва використовуються фірмою постійно, незалежно від обсягів виробництва і навіть від його тимчасового припинення. Прикладом може служити оренда приміщення, оскільки орендну плату потрібно платити в будь-якому випадку, скільки б продукції не робили. Те ж можна сказати і про відшкодування банківського кредиту, сплаті страхових внесків, комунальних послугах, про амортизаційні відрахування, тощо.

Постійні витрати (FC) - це витрати фірми, пов'язані з відшкодуванням виробничих факторів, розміри яких у короткостроковому періоді не залежать від обсягу виробленої продукції.

Змінні витрати (VC) - витрати по відшкодуванню витрат на виплату заробітної плати персоналу, що нараховується в залежності від виробітку, платежі за використовувану сировину і матеріали, паливо, електроенергію, тощо; вони змінюються в прямій залежності від обсягу виробництва.

Якщо виробництво припиниться, то змінні витрати скоротяться майже до нуля, у той же час постійні витрати залишаться на тому ж рівні.

Валові витрати (ТС) - сукупність постійних і змінних витрат фірми в зв'язку з виробництвом продукції в короткостроковому періоді.

Валові витрати є функцією від виробленої продукції (Q).

ТС = f (Q)

Валові витрати представляють суму постійних і змінних витрат.

ТС = FC + VC

- у залежності від методу обліку виділяють

Валові витрати (ТС).

Середні витрати (АС) - це витрати на одиницю продукції, що випускається

АС = ТС / Q

Розрізняють середні постійні витрати: АFC = FC / Q

Середні змінні витрати: AVC = VC / Q

Середні валові витрати: ATC = AFC + AVC

Граничні витрати (МС) - це додаткові витрати ресурсів у випадку зміни обсягу випуску продукції на одну одиницю.

МС = ΔТС/ΔQ

Через те, що постійні витрати залишаються незмінними при зміні обсягу виробництва, то очевидно, що рівень і динаміка граничних витрат визначаються змінними витратами. Граничні витрати показують витрати, що підприємству прийдеться понести у випадку виробництва останньої одиниці продукції, і одночасно - витрати які можуть бути "зекономлені" у випадку скорочення обсягу виробництва на цю останню одиницю.

2

Підсумком господарської діяльності фірми виступає її доход.

Доход - визначена грошова сума, яка одержується фірмою в результаті виробництва і реалізації благ чи послуг за визначений період часу.

Розрізняють:

Сукупний доход (TR) - сума доходу, яка одержується фірмою від продажу визначеної кількості блага

TR = P*Q

Середній доход (AR) - доход, що приходиться на одиницю проданого блага.

AR = TR / Q

Граничний доход (MR) - збільшення доходу, що виникає за рахунок нескінченно малого збільшення випуску продукції.

MR = ΔTR / ΔQ

Від величини доходу в значній мірі залежить і прибуток фірми.

Прибуток як економічна категорія являє собою грошове вираження різниці між вартістю реалізованої продукції (доходами підприємства) і витратами на її виробництво.

В економічній науці розрізняють нормальний, бухгалтерський і економічний прибуток.

Нормальний прибуток - є мінімальна плата (доход) який утримує підприємця саме в даній сфері бізнесу. Тому підприємець розглядає нормальний прибуток як віддачу від вкладеного в справу капіталу як підприємницький доход.

Нормальний прибуток є елемент витрат.

Бухгалтерський прибуток - є різниця між загальним виторгом і зовнішніми витратами.

Економічний прибуток - перевищення доходу фірми над усіма здійсненими з її боку і можливими, але упущеними витратами.

Різниця між загальним виторгом і економічними витратами утворює економічний чи чистий прибуток.

ЕП = БП - Внутр.В

Існування економічного прибутку є результатом підприємницької діяльності суб'єкта, його уміння оптимально скоординувати використовувані фактори виробництва, знайти їм краще застосування.

Сутність економічного прибутку можна пояснити і новаторством підприємця, застосовуванням їм інноваційних рішень у господарських справах.

В остаточному підсумку суть і першого і другого пояснення природи економічного прибутку зв'язано з ризиком підприємця, його готовністю нести всю повноту відповідальності за прийняті економічні рішення.

Тому часом сам прибуток визначають як плату за ризик. В окремих випадках його можна розглядати як результат природної чи штучної монополії.

Сутність прибутку найбільше повно виявляється в його функціях: облікової, стимулюючої і розподільний.

Суть облікової функції прибутку полягає в тому, що прибуток є найважливішим критерієм ефективності підприємницької діяльності фірми. Основні показники, які розкривають цю функцію - маса і норма прибутку.

Стимулююча функція прибутку полягає у тому, що є могутнім генератором економіки.

Суть розподільної функції прибутку полягає у тому, що він служить джерелом нагромадження і розвитку виробництва, джерелом матеріального заохочення працівників. У ринковій економіці прибуток - основа розвитку підприємницької фірми.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першорядне значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції (робіт, послуг), зростання прибутку.

3

Для того щоб забезпечити випуск продукції, підприємство здійснює визначену кількість витрат. Обсяги випуску продукції змінюються в залежності від зміни обсягів цих витрат. Обсяги деяких видів витрат піддаються дуже швидкій зміні, не вимагають більшого часу. Щодо витрат, зміна і регулювання яких вимагають більшого часу, то без порушення цілісності можна вважати, що саме вони визначають розміри підприємства, параметри його виробничих потужностей.

Оскільки на зміну кількості ресурсів, що використовуються у виробничому процесі, витрачається різний час, необхідно розрізняти короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період функціонування підприємства - це часовий проміжок, протягом якого підприємство може змінити обсяг принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів.

Звичайно, як фіксований ресурс, розглядаються виробничі потужності. При цьому підприємство може змінити інтенсивність використання фіксованого ресурсу за рахунок варіювання використовуваних обсягів інших, змінних ресурсів (зокрема праці). Таким чином, у короткочасному періоді одна частина ресурсів підприємства є перемінної, а інша частина - постійної. Власне одна частина витрат утворює постійні витрати, інша - перемінні витрати.

Динаміку витрат при росту продукції, що випускається, можна простежити на графіку.

Пряма постійних витрат представляє собою константу яка рівнобіжна осі абсцис (рис.5.1).

C FC

0. Q

Рис.5.1. Постійні витрати

Оскільки з ростом обсягу виробництва зростає загальний виторг, то середні постійні витрати являють собою все меншу і меншу суму, що приходиться на одиницю виробів (рис.5.2).

C

AFC

0 Q

Рис.5.2. Крива середніх постійних витрат

На відміну від постійних витрат змінні витрати збільшуються чи зменшуються пропорційно випуску продукції (рис.5.3 а).

При збільшенні виробництва перемінні витрати ростуть:

1. спочатку вони зростают пропорційно зміні обсягу виробництва (до досягненні крапки А);

2. потім досягається економія перемінних витрат при масовому виробництві і швидкість їхнього росту зменшується (до досягнення крапки В);

3. третій період (вправо від крапки В) характеризується ростом перемінних витрат, тому що в силу вступає закон убутної віддачі, сутність якого полягає в наступному: кожна наступна одиниця перемінного фактора виробництва дає всі менший і менший приріст обсягу виробництва.

PVC P AVC

A B

0 Q 0 Q

а) перемінні витрати (VC) б) середні перемінні

витрати (AVC)

Рис. 5.3. Динаміки перемінних витрат

Якщо накласти один на одного дві графіки, то одержимо графік, що відбиває валові витрати, що дорівнюють сумі постійних і перемінних витрат.

С ТС

FC

0

Q

Рис.5.4. Динаміка валових витрат

Середні валові витрати можуть бути отримані шляхом підсумовування кривих AFS і AVS.

C ATC

0

Q1 Q

Рис.5.5. Середні валові витрати

Графік має U -образну форму (рис.5.5). Це викликано наступними обставинами:

1. спочатку, при збільшенні випуску продукції спостерігається велика частка постійних витрат, що зменшується до крапки Q1. Це відбувається тому, що досягається ефект масового виробництва, коли постійні витрати розподіляються на більший обсяг продукції;

2. потім, при русі вправо від крапки Q1 починає діяти закон убутної віддачі.

Середні витрати порівнюють з ринковою ціною товару (рис.5.6). Якщо середні витрати нижче ринкової ціни, то фірма може працювати рентабельно в границях обсягу виробництва Q1-Q2, якщо середні витрати перевищують ціну одиниці товару, то виробництво товару для фірми буде нерентабельно і за нього братися не варто.

СС

Р Р

0 0

Q1 Q2 Q

Рис.5.6. Cередні валові витрати і ціна товару

Крива граничних витрат перетинає криву середніх змінних витрат і криву сукупних витрат у крапках їхнього мінімального значення. Це порозумівається тим, що поки додаткова, чи гранична величина, що приєднується до суми загальних (чи змінних витрат) залишається менше середньої величини цих витрат, показник середніх витрат зменшується і навпаки.

При МС < АС, крива середніх витрат йде вниз: виробництво кожної нової одиниці продукції зменшує середні витрати;

При МС > АС, крива середніх витрат йде нагору: виробництво кожної нової одиниці продукції збільшує середні витрати.

С MC ATC

AVC

AFC

0 Q

Рис.5.7. Граничні і середні витрати

Для того щоб краще зрозуміти форму кривих граничних витрат, середніх постійних і перемінних витрат, варто розглядати закон убутної граничної прибутковості (віддачі).

Закон убутної граничної прибутковості (віддачі) показує, що починаючи з визначеного моменту послідовне приєднання одиниць перемінних витрат (наприклад, праці) до фіксованих, постійних витрат (наприклад, капіталу чи землі) дає зменшуваний додатковий, чи граничний, продукт у розрахунку на кожну подальшу одиницю перемінних витрат.

Криві граничних витрат (МС) і середніх перемінних витрат (AVC) являють собою дзеркальне відображення кривих граничної продуктивності і середньої продуктивності, відповідно. Отже, якщо гранична продуктивність росте, граничні витрати повинні падати; якщо гранична продуктивність досягає максимуму, граничні витрати виявляються мінімальними; а якщо гранична продуктивність зменшується, граничні витрати ростуть. Аналогічний взаємозв'язок існує між середньою продуктивністю і середніми змінними витратами.

4

В умовах довгострокового періоду фірма може змінити усі свої ресурси (усі фактори стають перемінними), а галузь може змінювати число фірм. Іншими словами, довгостроковим називається період часу досить тривалий, щоб підприємство могло встигнути змінити кількість усіх використовуваних ресурсів, включаючи і розмір підприємства. Отже, у довгостроковому періоді всі ресурси змінні. Оскільки фірма може змінити усі свої параметри, то вона прагне розширити виробництво, знижуючи середні витрати.

Припустимо, що мале підприємство спочатку розгорнуло мінімальні потужності, далі усе більш і більш розширюючи. Що буде відбуватися із середніми загальними витратами в процесі росту підприємства?

Спочатку якийсь час розширення виробничих потужностей буде супроводжуватися зниженням середніх загальних витрат. Однак, згодом, подальше введення усе великих і великих потужностей приведе до росту АТС.

На рис. 5.8 ця закономірність проілюстрована відносно 3-х різних розмірів підприємства.

У випадку зростаючої продуктивності середні загальні витрати зменшуються, при убутної - ростуть.

АТС АТС1 АТС2 АТС3

LATC

0 20 30 40 Q

Рис.5.8. Середні сукупні витрати в довгостроковому періоді

Крива АТС₁ показує динаміку середніх витрат для найменшого з трьох підприємств, крива АТС₃ - для найбільшого.

З'єднавши крапки мінімуму АТС₁, АТС₂, АТС₃,..., АТС_n, одержимо середні сукупні витрати в довгостроковому періоді LАТС. Зростання розмірів підприємства приводить до зниження мінімальних витрат на виробництво одиниці продукції, однак до визначеної границі, після якої подальше наростання потужностей буде означати підвищення мінімального рівня середніх витрат.

Таким чином, крива довгострокових середніх валових витрат (LATC) показує мінімальні витрати одиниці продукції, з якими може бути забезпечений будь-якой обсяг виробництва за умови, що підприємство мало у своєму розпорядженні досить часу для проведення всіх необхідних змін у розмірах підприємства.

LATC позитивний негативний

ефект ефект

постійний

ефект

0 Q

Рис. 5.9. Ефект масштабу

Зміна довгострокових середніх витрат зі зміною масштабів виробництва приводить до поняття ефекту економії шляхом збільшення масштабів виробництва (ефекту масштабу). Суть його полягає в тому, що розширення виробництва і залучення додаткових капітальних ресурсів, спочатку пускає в хід ряд факторів, що знижують середні валові витрати.

До таких факторів належать:

1. Спеціалізація праці - на великих підприємствах виробництво відмовляється від послуг працівників - "майстер на всі руки", а залучає висококваліфікованих працівників, фахівців у вузькій області виробництва. Завдяки цьому значно підвищується ефективність праці.

2. Спеціалізація управлінської праці - сучасний кваліфікований менеджер здатний керувати досить великими ділянками. Великі підприємства дозволяють максимально розкрити управлінські якості менеджерів, керівників вищої, середньої і нижньої ланки.

3. Ефективність капіталу - великі підприємства можуть застосовувати у виробництві високопродуктивні, але дуже дорогі верстати, автоматичні лінії, роботів, тощо, що просто не по кишені дрібним підприємствам.

4. Використання високоякісних супутніх товарів - велике підприємство може дозволити, на приклад, використання гарних і дорогих обгорткових матеріалів, спеціальних насадок, каталізаторів, що не вигідно для дрібної фірми.

З урахуванням цього, розширення виробництва дає можливість збільшити віддачу використання ресурсів і знизити витрати на одиницю продукції.

Однак ефект масштабу має свої границі. Як правило, настає момент, після якого подальше збільшення масштабів виробництва приводить до збільшення середніх валових витрат підприємства. В основному це пояснюється різким збільшення витрат на управлінський апарат, неможливістю менеджерів керувати дуже великими підприємствами, тривалістю доведення прийнятих рішень до адекватного виконання.

У деяких випадках (галузях) крива середніх довгострокових витрат, швидко знижуючи, потім може досить довго залишатися горизонтальної. На цій горизонтальній ділянці віддача від росту масштабів виробництва є постійною і можуть існувати й ефективно працювати як дрібні, так і великі підприємства. Це називається постійним ефектом масштабу.

Той рівень випуску, починаючи з який позитивний ефект економії за рахунок росту масштабів виробництва перестає діяти, але при цьому виникає постійний ефект від зміни масштабів виробництва, може бути названий мінімальним ефективним розміром підприємства.

5

Основи теорії виробництва вивчаються за допомогою виробничої функції.

Ця функція відображає зв'язок між максимальним обсягом виробництва і фізичним обсягом факторів.

Qmax = f (KL)

Q max - економічно ефективна діяльність підприємства, при якій кожне сполучення виробничих факторів може використовуватися з максимальною віддачею.

Виробнича функція зображується за допомогою ізокванти - лінії равного випуску, що показує різні сполучення факторів виробництва, при яких може бути вироблений заданий обсяг продукції.

К

L - праця

К1 К - капітал

К2 Q=300

К3 Q=200

Q=100

L1 L2 L3 L

Рис. 5.10. Карта ізоквант

Ізокванта дозволяє визначити рівень інтенсивності виробництва (рис.5.10):

1) капіталоінтенсивний спосіб виробництва (К1 L1);

2) пропорційний спосіб виробництва (К2 L2);

3) трудоінтенсивный спосіб виробництва (К3 L3).

Існує крива виробничих можливостей. Вона зображується за допомогою ізокости. Це лінія, яка демонструє комбінації факторів виробництва, що може придбати підприємство за наявну в його розпорядженні суму коштів. Ця лінія має ті ж властивості що і бюджетна лінія.

К

.M

C

N

L

N - не одержує максимальний обсяг виробництва

М - немає засобів для придбання ресурсів.

Рівновага виробника на ринку - це такий стан виробництва, при якому використання факторів виробництва дозволяє випустити максимальний обсяг продукції (крапка торкання ізокванти і ізокости).