Тема 4. Теорія споживчого вибору
Програмна анотація:
1. Основи теорії споживчої поведінки. Правило максимізації споживчої корисності.
2. Пояснення поведінки споживача за допомогою бюджетних ліній і кривих байдужості. Ефект доходу і ефект заміщення.
Перед кожним споживачем стоять три питання: що купити? Скільки коштує? Чи вистачить грошей на покупку даного товару?
Щоб відповісти на перше питання потрібно з'ясувати корисність даного товару для покупця, щоб відповісти на другий - досліджувати ціну, щоб вирішити третій - визначити доход споживача. Ці три проблеми - корисність, ціна і доход і складають зміст теорії поведінки споживача.
1
Споживча поведінка – це процес формування попиту на конкретний товар у визначений проміжок часу.
Основні фактори, які впливають на СП:
1. бюджетне обмеження (стримування) – доходи споживачів завжди обмежені;
2. ціна товару – усі товари надходять на ринок із уже визначеними цінами, встановленими з урахуванням витрат виробництва і доданої вартості, тобто ціни на товари для споживача приймаються як задані, незалежні від його вибору;
3. споживчі переваги (оцінка корисності товару для себе); корисність поняття абстрактне - той самий товар для різних споживачів завжди буде мати різну корисність.
СП обумовлено споживчим вибором, що залежить від цін, доходів, споживчих переваг. Названі фактори визначають поведінку конкретного споживача, метою якого на ринку є одержання максимальної корисності при обмеженому бюджеті - максимізація корисності.
Існує два підходи до вивчення СП:
1. Кардиналістський підход. Заснований на порівнянні корисностей товару.
2. Ординалістський підход. Заснований на впроваджені аксіом поведінки, розроблених на основі практичних досліджень.
1. Кардиналістський підход.
Згідно з цим підходом головним фактором споживчого вибору є корисність того чи іншого товару.
У своїх міркуваннях економісти виходять із припущення, що споживачі поводяться на ринку раціонально. У самому загальному змісті поводитися раціонально - значить прагнути досягти максимального результату при обмежених можливостях.
Споживчий вибір - це вибір, максимізируючий функцію корисності раціонального споживача в умовах обмеженості ресурсів (грошового доходу).
Корисність - це те задоволення, що одержують люди від споживання товарів чи користування послугами.
Розрізняють сукупну і граничну корисність
(TU) Сукупна корисність являють собою загальну корисність отриману у результаті споживання товару або набору товарів і послуг.
TU
TU
0
Q
(MU) Гранична корисність - величина доданої корисності отриманої від споживання кожної наступної одиниці блага.
MU
MU
МU = ΔTU / ΔQ
TU = MU1 + MU2 + MUn
Q
Взаємозв'язок між кількістю продукту, який споживається і ступенем задоволення від споживання кожної додаткової одиниці продукту показує закон убутної граничної корисності: по мірі росту кількості продукту, що споживається, загальна корисність від споживання зростає, але усе в меншій пропорції, а гранична корисність від споживання додаткової одиниці деякого продукту буде скорочуватися. Тобто можна зробити висновок, що чим більшою кількістю блага ми володіємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. У такий спосіб ціна блага визначається не загальної, а граничною його корисністю для споживача.
Оскільки гранична корисність економічного блага для споживача знижується, то виробник може продати додаткову кількість своєї продукції лише в тому випадку, якщо знизить ціну. Якщо ціна знижуватися не буде, то в наслідок дії закону убутної граничної корисності споживач відмовиться купувати цій товар і перейде до пошуку альтернативний способів отримання корисності.
Споживачі будуть купувати в першу чергу лише ті товари, які мають більшу корисність і до тих пір, коли граничні корисності усіх споживчих товарів не зрівняються.
У моделях в яких досягнуто рівність граничних корисностей товарів, яку придбають споживачі на свій граничній дохід, споживач буде у стані рівноваги.
Правило максимізації споживчої корисності: функція корисності максимізується в тому випадку, коли грошовий доход споживача розподіляється таким чином, що кожна остання грошова одиниця (карбованець, марка, франк і т.д.), витрачена на придбання будь-якого блага, приносить однакову граничну корисність.
Правило максимізації корисності дозволяє зробити ряд висновків.
Дійсно, якщо
MU1 = MU2 = .... = MUn , те і
P1 P2 Pn
MU1 = P1 ; .....; MU1 = Р1 і т.д.
MU2 Р2 MUn Pn
Отже, співвідношення між граничними корисностями будь-яких благ дорівнює співвідношенню їхніх цін, тобто
MU1 : MU2 : .... : MUn = Р1 : Р2 : ... : Рn
Позначимо зважену граничну корисність через:
MU1 = MU2 = .... = MUn = λ
P1 P2 Pn
де λ - гранична корисність грошей.
Таким чином, у рівновазі граничні корисності грошових одиниць при різних варіантах використання рівні. У загальному виді можна записати так:
MUі = Pі λ
Це означає, що гранична корисність блага дорівнює граничним витратам споживача. Таким чином, розумний споживчий вибір не тільки припускає зіставлення додаткових вигод (МВ) і додаткових витрат (МС), але і рівність між ними: МВ = МС.
2
Спроби виміру суб'єктивної корисності за допомогою абсолютної шкали не закінчились успіхом, тому ряд учених запропонували замінити абсолютну шкалу відносною й описати поведінку споживача за допомогою переваги чи ранжування.
Найбільший внесок у розробку ординалістської (порядкової) корисності внесли В. Паретто, Е. Слуцкий, Р. Аллен, Дж. Хікс. Ці вчені запропонували вимірювати суб'єктивну корисність за допомогою не абсолютної, а відносної шкали, що показує переваги споживача чи ранг споживчого блага. При цьому споживачу необхідно лише зробити вибір між двома наборами споживчих благ.
Ординалістський підхід базується на сукупності аксіом, що характеризують поведінку середнього споживача.
1. Аксіома повної упорядкованості переваг: для того, щоб оцінити поведінку споживача необхідно щоб воно реалізувалась на ринку у процесі купівлі-продажу.
2. Аксіома транзитивності переваг споживача: для прийняття визначеного рішення і його наступного здійснення, споживач повинен послідовно переносити свої переваги з одних товарів на інші, тобто якщо споживач віддає перевагу набору А набору В, а В-С, то логічно він віддає перевагу А-С.
3. Аксіома рефлексивності: переваги споживача в рамках конкретного вибору повинні бути зафіксовані на одних і тих же наборах товарів і не повинні змінюватися у процесі цього вибору.
4. Аксіома ненасищеності потреб: при інших рівних умовах споживач завжди бажає купити більшу кількість товару при менших витратах.
5. Аксіома неперервності переваг: у проміжках між найліпшими і найхудшими наборами товарів споживач завжди найде більш або менш середній, який відповідає його смаку і доходам.
Перевага споживача стосується всіх благ, однак з метою спрощення ми розглянемо лише два блага, що втілені у набору байдужості.
Набір байдужності - набір варіантів споживчого вибору, кожний з яких має однакову корисність.
Припустимо, що благо Х є пепсі-колою, а благо Y - гамбургером. Допустимо, що споживачу все одно, з'їсти 3 гамбургери, запивши однією пляшкою пепсі-коли чи з'їсти один гамбургер, запивши його двома пляшками пепсі-коли. Набір байдужності представляє всю безліч комбінацій пепсі-коли і гамбургерів, що мають однакову, з погляду споживача, корисність.
Графічним відображенням набору байдужності є крива байдужності. Вона відображає різні комбінації двох економічних благ, що мають однакову загальну корисність для споживача (рис.4.1).
Таблиця байдужності
|
Комбінація |
Кількість одиниць одягу, О. |
Кількість одиниць продуктів харчування, П. |
|
А В С Д
|
20 15 10 5 |
10 20 30 40 |
o
Qп Рис.4.1. Крива споживчої
байдужності
Ця крива байдужності відповідає деякій постійній величині сукупної корисності. Але в той же час існують інші комбінації товарів П и О, що містять у собі більшу або меншу сукупну корисність у порівнянні з даним набором байдужності. Ці комбінації дозволяють побудувати інші криві байдужості, що відповідають різній величині сукупної корисності (рис.4.2).
Qo
Qп
Рис.4.2. Карта байдужності.
Набір кривих байдужості для одного споживача й однієї пари продуктів називають картою байдужості.
Основні властивості кривих байдужості:
- криві байдужості не перетинаються;
- криві, розташовані вище, відповідають більш високим рівням корисності;
- криві байдужості мають негативний нахил;
- по мірі нахилу сліва направо крива байдужості буде більш пологою.
Криві байдужості використовують для визначення граничної норми заміщення (MRS).
Зона заміщення (субституції) - ділянка кривої байдужості, у якому можлива ефективна заміна одного блага іншим.
Розглянемо криву байдужості RS (рис.4.3). Кількість блага Х, рівне 0Т, представляє мінімально необхідну величину споживання блага Х, від якого споживач не може відмовитися, як би ні було велике запропоновано йому взамін благо Y. Аналогічно 0М є мінімально необхідна величина споживання блага Y. Взаємна заміна благ Х и У має сенс тільки в межах відрізка RS. Поза його заміна виключається і два блага виступають як незалежні друг від друга.
Y
Δy
R
M
S
0
T Δx Х
Рис.4.3. Зона заміщення (субституції).
Гранична норма заміщення (MRS) - кількість, на яке споживання одного з двох благ повинне бути збільшене (чи зменшене), щоб цілком компенсувати споживачу зменшення (чи збільшення) споживання іншого блага на одну додаткову (граничну) одиницю (рис.4.4).
Якщо на осі абсцис ми відкладемо кількість одиниць блага Х, а на осі ординат - кількість одиниць блага У, то відношення ΔУ / ΔХ характеризує граничну норму заміщення.
MRS = - ΔУ / ΔХ
Гранична норма заміщення є позитивною величиною, тому що дорівнює абсолютному значенню кута нахилу.
Y
ΔY
Δ X
0
X
Рис.4.4. Гранична норма субституції.
Криві байдужності дозволяють виявити споживчі переваги. Однак при цьому не враховуються дві важливих обставини: ціна товару і доход споживачів. Можливий вибір для покупця пов’язаний з бюджетним обмеженням. Бюджетне обмеження обумовлює вибір тих комбінацій продуктів, які споживач може дозволити собі купити на свій доход. Графічним зображенням цього взаємозв'язку є бюджетна лінія (лінія можливого споживання) (рис.4.5).
Наприклад, місячний доход споживача складає 40 у.о., ціна продуктів харчування -1 у.о. за одиницю, а ціна одягу - 2 у.о. за одиницю. У таблиці 1 показані різні сполучення харчування й одягу, що він може купити при своєму доході в 40 у.о.
Таблиця 1