2. Тема 9: “центральні банки”

Мета: засвоїти сутнісні характеристики та функції центральних банків; визначити особливості діяльності НБУ, його функції та операції; ознайомитися з процесом формування облікової ставки та мінімальних банківських резерві; виявити особливості здійснення операцій НБУ на відкритому ринку

План

1. Сутність і функції центральних банків.

2. Національний банк України. Його задачі і функції.

3. Операції НБУ.

4. Дисконтна ставка НБУ.

5. Формування мінімальних резервів.

6. Операції НБУ на відкритому ринку.

Основні терміни та поняття

Центральний банк, банк банків, кредитне регулювання, емісійні операції, міжбанківські розрахунки, касове виконання бюджету, політика рефінансування, облікова ставка, мінімальні обов'язкові резерви.

Методичні рекомендації до вивчення теми

1. Під час вивчення даної теми важливо зрозуміти, що головною ланкою банківської системи будь-якої держави є центральний банк країни. У різних державах такі банки називаються по-різному: народні, державні, емісійні, резервні, Федеральна резервна система (США), Банк Англії, Банк Японії й інші.

Центральні банки виникли як комерційні банки, наділені правом емісії банкнот. Першим емісійним банком вважається, створений у 1694 р. Банк Англії, оскільки він початків випускати банкноти і враховувати комерційні векселя. Згодом за центральними банками закріпилася роль скарбника держави, посередника між державою і комерційними банками, провідника грошово-кредитної політики держави. Будучи комерційними, національні банки були націоналізовані, і в даний час капітал їх цілком або частково належить державі.

2. Традиційно перед центральними банками ставиться п'ять головних задач. Центральний банк покликаний бути: емісійним центром країни, тобто користуватися монопольним правом на випуск банкнот; банком банків, тобто проводитит операції не з торгово-промисловою клієнтурою, а переважно з банками даної країни: берегти їх касові резерви, розмір яких установлюється законом; надавати їм кредити (кредитор останньої інстанції); здійснювати нагляд, підтримуючи необхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національній кредитній системі; банкіром уряду –для цього він повинний підтримувати державні економічні програми і розміщати державні цінні папери; надавати кредити і виконувати розрахункові операції для уряду, берегти офіційні золотовалютні резерви; головним розрахунковим центром країни, виступаючи посередником між іншими банками країни при виконанні безготівкових намірів, заснованих на заліку взаємних вимог і зобов'язань (клірінг); органом регулювання економіки грошово-кредитними методами.

3. Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного керування, юридичний статут, задачі і функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, законом «Про Національний банк України» і іншими законами України.

4. Особливе значення має з'ясування змісту процентної політики як інструменту грошово-кредитного регулювання економіки. Процентна політика полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в обігу.

5. Політика обов'язкових резервних вимог — один із класичних інструментів, за допомогою якого центральні банки регулюють грошовий ринок, управляють кількістю грошей, підтримуючи темпи зростання грошової маси в заздалегідь установлених межах збільшення сукупної грошової маси й окремих її агрегатів.

Дія цього методу полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов'язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку.

6. В останні десятиріччя центральні банки країн із розвинутою ринковою економікою віддають перевагу такому інструменту грошово-кредитної політики, як проведення операцій із цінними паперами на відкритому ринку, що відповідає загальній тенденції переважного використання ринкових інструментів регулювання економіки.

Необхідно звернути увагу на політику відкритого ринку, що полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції центрального банку зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок цього центральний банк має можливість впливати на розмір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки у потрібному напрямі, тобто досягати заздалегідь поставленої мети.