1) Проблеми макрорівня:

- перетворення заощаджень і вільних ресурсів у інвестиції;

- здійснення перерозподілу фінансових потоків капіталу між інституційними секторами економіки;

• розширення можливостей додаткового фінансування реального сектора;

• збільшення надходжень інвестицій і кредитів для розвитку еко­номіки;

• виявлення ефективних у конкретних ситуаціях фінансових інс­трументів;

• управління рухом, структурою інвестицій і, як наслідок, вплив на структуру економіки в цілому.

2) Проблеми мікрорівня:

- зменшення рівня фінансових ризиків для постачальників капі­талу шляхом надання страхових послуг і портфельного управління активами;

- зменшення невизначеності у фінансовій діяльності;

- стимулювання підприємницької активності шляхом належного фінансування і участі в управлінні (у капіталі інших структур).

Фінансові посередники повинні зважати на дві обставини:

• по-пер­ше, обов’язково випереджати можливості індивідуальних інвесторів з точки зору дохідності вкладень та якості портфельного управління ак­тивами,

• по-друге, застосовувати інновації в інструментах і формах ро­боти, продукувати сервісне «ноу-хау», формувати фінансову культуру поведінки на ринку.

У зв’язку з цим виокремлюють такі позиції фінан­сових посередників:

• активна, коли пропозиція виступає піонерною, випереджає і формує попит;

• пасивна, коли попит задовольняється навздогін потребам.

8.2. Види фінансових посередників

1) За видами фінансових установ:

а) банківські установи:

• універсальні банки;

• спеціалізовані банки (інвестиційні, іпотечні, ощадні, земельні тощо).

б) небанківські установи:

• Банк ─ це фінансовий посередник, що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності представляють закінчений процес посередництва: - акумуляцію грошових коштів економічних суб’єктів з правом вільного розпорядження ними; - вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність; - безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих коштів щодо їх використання ─ повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.

  інститути спільного інвестування (інвестиційні фонди та ком­панії);

• довірчі товариства;

• страхові компанії, пенсійні фонди;

• установи кредитної кооперації (кредитні спілки, кооперативні банки, ощадно-кредитні асоціації);

• ломбарди.

2) За видами пропонованих послуг:

а) депозитно-кредитні установи:

• універсальні банки;

• спеціалізовані банки;

• установи кредитної кооперації (кредитні спілки, кооперативні банки, ощадно-кредитні асоціації);

• ломбарди;

б) контрактно-ощадні установи:

• страхові компанії;

• пенсійні фонди;

• установи кредитної кооперації (кредитні спілки, ощадно-кре­дитні асоціації);

в) інвестиційні установи:

• інвестиційні банки;

• інститути спільного інвестування тощо.

Відмінності між банківськими і небанківськими фінансовими посе­редниками:

1) тільки банки відкривають і ведуть розрахункові рахунки своїх клієнтів, депонують грошові кошти і кредитують позичальників у грошовій формі.

Проведення банками зазначених операцій безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в обігу і відповідно на рівень монетизації еко­номіки. Роль банків у творенні грошового капіталу та підтримці його кругообороту є виключною. Небанківські структури не мають таких можливостей впливу на обсяги грошової маси.

2. банки беруть на себе весь ризик ліквідності, тоді як небанківські посередники, наприклад, інвестиційні компанії і фонди, пере­розподіляють ризики щодо зміни вартості чистих активів порів­ну між засновниками і учасниками;

3. відмінності у переліку фінансових послуг, пропонованих банків­ськими і небанківськими фінансовими посередниками: кредиту­вання, інвестиції, операції з цінними паперами, страхування тощо;

4. відмінності у характері та підзвітності органам державного регу­лювання діяльності фінансових установ у країні, зокрема, діяль­ність банківських установ регулюється Національним банком України, кредитних спілок ─ Державною комісією з регулюван­ня ринків фінансових послуг тощо;

5. відмінними є державні регулятивні норми та вимоги щодо діяль­ності банківських і небанківських фінансових посередників. Зокрема, вимоги до банківської діяльності є більш жорсткими та містять більше обмежень. Наприклад, згідно з Постановою НБУ № 209 від 7 березня 2001р. «Про встановлення перехідних строків виконання вимог Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» до 17.01.2003 р. банки повинні зафіксувати співвідношен­ня між розміром капіталу і територією діяльності. Для небан­ківських структур подібних географічних «шлагбаумів» немає.