3.3. Швидкість обігу грошей. Закон грошового обігу

Грошовий оборот включає в себе грошовий обіг. Обіг грошових знаків передбачає їх постійний перехід від одних юридичних чи фізичних осіб до інших. Поняття «грошовий обіг» стосується лише частини грошового обороту ─ готівкового грошового обороту.

Зміна швидкості обігу грошей має відчутні економічні наслідки ─ передусім впливає на формування платоспроможного попиту і рівня цін, на кон'юнктуру грошового ринку, а отже, ─ на рівень процента і валютного курсу. Таким чином, показник швидкості грошей істотно деформує зв’язок між масою грошей в обороті і цінами

Швидкість обігу грошей ─ це частота переходу грошової одиниці від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій за певний період. Вона характеризує інтенсивність руху грошей, коли вони функціонують як засоби обігу і платежу.

Величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою

(3.2)

де - V - швидкість обігу грошей;

P - середній рівень цін на товари та послуги;

Q - фізичний обсяг товарів та послуг, які реалізовано в да­ний період;

M - середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

Величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов’язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (PQ), (за певних умов це може бути сума ВВП) й обернено пропорційно ─ з обсягом маси грошей, що є в обороті.

Визначений таким способом показник V характеризує насамперед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (M) для оплати товарів та послуг, що реалізуються, тобто цей показник пов’язаний пе­реважно з грошовим обігом.

Величина V залежить від:

- частоти й обсягів товарних операцій;

- нетоварних платежів (фіскально-бюджетних, кредитних тощо).

Закон грошового обігу. В обігу на певний період часу має знаходитися грошей не більше, ніж це необхідно для оплати товарів і послуг, що реально існують, за цінами, що склалися на даний момент.

Зміна маси грошей в обороті ─ основний фактор впливу грошей на реальну економіку. Тому важливого значення набуває створення ефективного механізму зміни маси грошей в обороті. Найбільш ефективним може бути механізм емісії грошей на кредитній основі. У цьому механізмі беруть участь як центральний, так і комерційні банки. Центральний банк емітує на монопольних засадах готівкові гроші в оборот і вилучає їх з обороту, а також бере участь в емітуванні безготівкових грошей. Комерційні банки здійснюють емісію тільки безготівкових грошей через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

Якщо формалізувати суть цього закону, то її можна виразити рів­нянням

Мф = Мн, (3.3)

де - Мф - фактична маса грошей в обігу; Мн – об’єктивно необхідна для обігу їх маса.

Коли Мф > Мн, можна зробити висновок, що в обігу з'явилися зайві гроші.

Коли Мф < Мн, можна зробити висновок про нестачу грошей в обігу.

В умовах золотого стандарту вирівнювання Мф і Мн забезпечується «автоматично»: при Мф > Мн ─ гроші акумулюються у скарби, якщо Мф < Мн ─ гроші зі скарбів повертаються до обігу.

В умовах функціонування грошей без матеріальної субстанції ситуація Мф > Мн стає хронічною. Потрібні спеціальні макроекономічні заходи та регулятори для вирівнювання Мф = Мн.

Визначення Мн. Існують різноманітні форми грошей в обігу. Величина Мн охоплює всі форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу ─ готівкову і безготівкову.

У середньому кількість грошей, необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці.

Цю залежність можна виразити формулою

Мн = (3.4)

- сума цін товарів, що реалізуються за певний період;

V- серед­ня кількість оборотів грошової одиниці за цей самий період.

Якщо врахувати всі додаткові фактори, що впливають на грошо­ву масу, то величину Мн можна виразити так:

Мн =, (3.5)

де K - сума продажів товарів і послуг у кредит;

П - загальна сума пла­тежів, строк оплати яких настав;

ВП ─ сума платежів, які погаша­ються шляхом взаємного зарахування боргів.