1.2 Основні складові стратегії
Економічна стратегія підрозділяється на наступні основні складові (рис. 1.1). Розглянемо істоту зображених на малюнку елементів стратегії. Як видно з малюнка усі вони орієнтовані на зовнішню і внутрішню сфери діяльності фірми. Це означає, що результат реалізації керівництвом фірми стратегічних рішень тією чи іншою мірою обумовлений, з одного боку, впливом цих сфер на характер вироблюваних рішень, з іншого боку – впливом самих стратегічних рішень на процеси, що протікають у внутрішній і зовнішній сферах. Загальним для всіх складових економічної стратегії є формування спонукальних мотивів прийняття тих або інших стратегічних рішень.
Товарна стратегія фірми. Виробляє правила і прийоми дослідження і формування потенційних ринків товарів і послуг, що відповідають місії фірми. Товарна стратегія визначає методи пошуку найбільш кращих для фірми стратегічних зон господарювання (СЗГ), методи утворення і керування наборами СХГ, що забезпечують зовнішню гнучкість фірми. Головними задачами товарної стратегії є: ув'язування перспективних задач (місії) фірми з потенційними можливостями ринку і ресурсами фірми, якими вона зможе розташовувати в стратегічній перспективі; аналіз життєвих циклів попиту (технології) товару; розробка правил формування товарного асортименту, що забезпечують конкурентну перевагу фірми і на цій основі максимізацію економічного прибутку в довгостроковій перспективі.
Товарна стратегія фірми є базою для планування перспективних НДДКР, кадрової політики, інвестиційної політики. На основі товарної стратегії виробляються рішення, прийняті в рамках інших складових економічної стратегії, з якими товарна стратегія знаходиться в діалектичному взаємозв'язку.
Стратегія ціноутворення. Основою стратегії ціноутворення є вироблення: правил вибору цінової політики; визначення правил поведінки фірми в залежності від кон'юнктури ринку; вироблення прийомів цінової конкуренції; прийомів моніторингу ситуацій, що складаються на ринках факторів виробництва, цінних паперів і валютних ринків, зміни, у залежності від цих ситуацій, принципів ціноутворення; моніторингу процесів зміни попиту та пропозиції; методів оцінки цінової еластичності попиту; принципів обліку впливу макроекономічних і мікроекономічних факторів на процеси ціноутворення.
Стратегія взаємодії фірми з ринками виробничих ресурсів. Являє собою набір принципових положень, що дозволяють ефективно розподіляти ресурси і на цій основі вибирати найбільш кращих постачальників виробничих ресурсів. Ця складова економічної стратегії повинна базуватися на дослідженні факторів, що визначають попит на ресурси з боку фірми.
Стратегія поводження фірми на ринках грошей і цінних паперів. Полягає у виробленні правил мобілізації додаткових фінансових ресурсів, що направляються як в інвестиції, так і для рішення поточних фінансових задач. У рамках цієї стратегії виробляються правила і прийоми моніторингу цих ринків, постійного спостереження за динамікою кон'юнктури і вибору кращих форм і умов одержання кредитів, моментів придбання або продажу цінних паперів, вибору різновидів цінних паперів, у найбільшій мірі фірми, що відповідають стратегічним цілям, вибору найбільш надійних емітентів цінних паперів. Ця складова стратегії втілюється в портфелі цінних паперів фірми.
Стратегія зниження трансакційних витрат. Полягає в тому, щоб виробляти такий регламент здійснення процесу підготовки і підпису різних ринкових трансакцій: угод, контрактів, договорів і ін., що дозволяв би уникати невиправданих дорогих відряджень, подорожей співробітників, збору й обробки ненадійної, недостовірної інформації. Вона повинна запобігати юридичні казуси, що сприяють «незначності» угод, що укладаються. Найважливішою задачею є формування баз даних про потенційних партнерів по трансакціях.
Стратегія зовнішньоекономічної діяльності фірми. Цей напрямок економічної стратегії повинний виробляти правила і прийоми поводження фірми на зовнішньому ринку як у ролі експортера, так і імпортера товарів і послуг. Вона визначає принципи існування експортно-імпортних операцій з обліком діючих у країні і за її межами законодавства. При виборі стратегії експорту фірма враховує свій експортний потенціал, вибирає ринки, визначає стратегічні цілі експорту, виробляє тактику, розподіляє ресурси по формах експортної діяльності.
Стратегія зниження виробничих витрат. Її основною спрямованістю є забезпечення конкурентної переваги за рахунок зниження витрат. Стратегія повинна виробляти прийоми досягнення низької вартості продукції і захоплення на цій основі лідерства на «центральному ринзі» конкурентної боротьби. Вона повинна виробляти принципи регулювання процесу формування витрат як за рахунок факторів виробництва, так і за рахунок стратегічного аналізу витрат по всьому «ланцюжку» наростання витрат від початку виробництва до просування товарів на ринок до потенційного споживача.
Стратегія інвестиційної діяльності фірми. У загальноприйнятому розумінні інвестиційна стратегія - це стратегія формування інвестиційного портфеля, тобто сукупності цінних паперів, що належать юридичній або фізичній особі. Портфель являє собою визначений набір акцій, облігацій з різним ступенем забезпечення і ризику, і паперів з фіксованими гарантованими доходами. Такий підхід до визначення поняття інвестиційної стратегії застосуємо до інвесторів, тобто до осіб, що вкладають свої капітали в інші підприємства з метою одержання доходу. У нашому випадку мова йде про інвестиційну діяльність фірми у власну матеріально-технічну базу або товарно-матеріальні запаси. Тому, під інвестиційною стратегією або стратегією інвестиційної діяльності фірми ми розуміємо вибір методів (напрямків) підтримки матеріально-технічної бази і товарно-матеріальних запасів фірми на рівні, що забезпечує постійне збільшення конкурентного статусу фірми.
Стратегія стимулювання персоналу фірми. Найважливішою складової економічної стратегії є розробка систем стимулювання працівників фірми, орієнтованих на досягнення стратегічних цілей фірми. Основу цих систем повинні складати стимули, що спонукують працівників при виробленні стратегічних рішень керуватися не сьогочасними, а довгостроковими інтересами фірми. Система стратегічного стимулювання повинна створювати «мотиваційне поле», під впливом якого збуджується зацікавленість персоналу фірми в ефективному, високоякісному і своєчасному задоволенні вимог ринку. Ця система повинна бути орієнтована на нестатки, потреби і запити потенційних клієнтів фірми, стимули повинні бути ув'язані з кінцевими результатами діяльності фірми по виконанню її місії в стратегічній перспективі.
Стратегія запобігання неспроможності (банкрутства) фірми. Є власне кажучи узагальненням усіх складових економічної стратегії. Її головною задачею є раннє виявлення кризових тенденцій, виявлення так званих «слабких сигналів», що передвіщають можливість кризових явищ, і вироблення мір, що робили би протидію цим явищам. Важливо відрізняти стратегію і тактику запобігання банкрутства. Якщо тактика орієнтована на фактичний фінансовий стан фірми в поточний період її діяльності й оцінку на цій основі імовірності настання банкрутства в найближчому часі, то стратегія повинна виходити з прогнозів можливих наслідків тих або інших стратегічних довгострокових рішень. Отже, стратегія запобігання банкрутства повинна визначати методи вибору стратегічних рішень, прийнятих у рамках товарної, цінової, інвестиційної й інших складової економічної стратегії.
Таким чином, економічна стратегія – це сукупність приватних, взаємопов'язаних і взаємообумовлених складових елементів, об'єднаних єдиною глобальною метою - створення і підтримки високого рівня конкурентної переваги фірми. Інакше кажучи, економічна стратегія - це система забезпечення конкурентної переваги фірми. Як і всяка система, економічна стратегія піддається впливові закономірностей цілісності, інтегративності, коммунікативности й ін. Це означає, що найбільший ефект досягається в тому випадку, якщо всі складові економічної стратегії реалізуються при координації з єдиного центра; рішення, прийняті в рамках кожної зі складових, повинні бути ув'язані за часом і ресурсами і не суперечити один одному. При заданому рівні стратегічних ресурсів стратегія має визначені можливості досягнення глобальної і локальної цілей. Економічна стратегія фірми не може ігнорувати макро- і мікроекономічну ситуацію в країні і за її межами і виробляти правила і прийоми функціонування фірми поза зв'язком із зовнішнім середовищем. Найважливішими системо утворюючими елементами системи економічної стратегії повинна бути визнані: товарна стратегія, стратегія взаємодії з ринками факторів виробництва, стратегія зниження трансакційних витрат, стратегія інвестиційної діяльності фірми, стратегія запобігання неспроможності фірми.