4.3. Генеральний план шахти
Площадки для розміщення шахт вибирають з урахуванням капітальних вкладень і експлуатаційних витрат по кожнім варіанті, при цьому враховуються витрати на виробництво гірських робіт, витрати на транспорт, планування, водопостачання, каналізацію, тепло й електропостачання, освоєння площадки і рекультивацію земель. Генеральні плани шахт розробляють з урахуванням архітектурно-планувальних рішень району забудови, застосування найбільш ефективних видів транспорту, а також з урахуванням можливості подальшої реконструкції і розвитку підприємств із найменшими витратами. На шахтах, що відвантажують вугілля безпосередньо споживачам, передбачається механізоване відпрацьовування породи, що забезпечує якість вугілля відповідно до вимог стандарту, при відправленні вугілля збагачувальним фабрикам проводиться тільки механізоване видалення сторонніх предметів. При скіповому підйомі місткість прийомних бункерів для вугілля і породи проектують на чотири — вісім скіпів у залежності від довжини трактів до споруджень, що вантажно-акумулюють. При клетьевом підйомі на верхній прийомній площадці звичайно приймають схему з примусовим переміщенням вагонеток, зблокованими механізмами й агрегатами з автоматичним керуванням. Тут же проектують бункера для двох- тридобового запасу вугілля для власних нестатків. Продуктивність технологічного комплексу на поверхні шахти приймається по максимальної годинної продуктивності піднімальних установок. Для навантаження вугілля у вагони передбачають бункери і вугільні склади зі зворотною подачею, що забезпечують навантаження не розсортованого вугілля до 4000 т/ч, а великих і середніх сортів антрациту й енергетичних вугіль — до 500 т/ч на одній залізничній колії. Робота вантажно-складських пристроїв під час перевезення продукції у вагонах і по шляхах МШС — цілодобова, протягом усіх днів календарного тижня, а під час перевезення в рухливому поїзді і по під'їзних коліях вугільної промисловості — відповідно режиму роботи підприємства. Сортові вугілля, як правило, вантажать безпосередньо у вагони МШС.
Місткість оперативних вантажно-складських пристроїв під час перевезення по шляхах МШС для рядового вугілля і концентрату коксівних вугіль приймають у межах 1 — 2,5 - добової продуктивності шахти.
На шахтах, що відвантажують вугілля на центральні і групові збагачувальні фабрики по внутрішніх шляхах, передбачають навантажувальні бункери місткістю на 1,5 поїзда, подаваного під навантаження.
Фабрики по збагаченню вугілля розрізняються по їхньому розташуванню щодо шахт. Фабрики, розташовувані поблизу шахти і працюючі на куті тільки даної шахти, називаються збагачувальними (ОФ). Фабрики, призначені для збагачення вугіль не тільки своєї шахти, але і вугіль інших шахт, називаються груповими збагачувальними фабриками (ГОФ). Фабрики, розташовані на самостійних площадках і призначені для збагачення вугілля декількох шахт вугільного району, називають центральними збагачувальними фабриками (ЦОФ).
Склади вугілля, вугле- і породопогрузочные пункти, а також інші об'єкти з інтенсивним пылеобразованием розташовують від воздухозаборных споруджень шахти з подветренной сторони на відстані не менш 100 м. Оперативні склади лісу розміщають на відстані не менш 80 м від стовбурів, що подають повітря.
На мал. 9.2 показана схема генерального плану шахти, що відвантажує рядове вугілля на ЦОФ. Вугілля від головного відводу, пройшовши дроблення і первинне сортування, за допомогою навантажувальних стріл завантажується у вагони. У випадку неподання вагонів за графіком вугілля направляється на резервний склад.
При навантаженні вугілля з резервного складу він знову системою транспортерів повертається в пункт безбункерного навантаження. Змушене використання резервного складу викликає додаткову переробку і здрібнювання вугілля. При наявності достатньої місткості навантажувальних бункерів резервні склади на шахтах можна не передбачати.
Порода від головного стовбура і дробильно-сортувального відділення транспортерами подається в бункери навантаження на автомашини. Потім вона вивозиться в місця, відведені для складування породи і непридатні для сільськогосподарського оброблення землі. Порода у відвал може доставлятися також конвеєрним, канатним і гідравлічним транспортом. Вид транспорту приймають на підставі техніко-економічних розрахунків.
Відвали відсипають плоскими висотою не більш 60 м, при цьому домагаються стійкості їхніх укосів і несучої здатності.
Обов'язковою вимогою в даний час є проведення рекультивації поверхні відвалів.
На поверхні шахт усі процеси технологічного комплексу: обмін вагонеток у надшахтному будинку, робота породних пристроїв, механізмів добору й оброблення проб, комплекси навантаження вугілля у вагони обладнані дистанційним керуванням з автоматизацією окремих операцій. Поруч з технологічними комплексами на поверхні шахти розташовується оперативний склад кріпильних і інших матеріалів. На цей склад з центрального лісового складу за заявкою подаються підготовлена рудничная стійка й інші матеріали. В адміністративно-побутового корпуса передбачають стоянки для автомобілів і мотоциклів особистого користування, автобусний павільйон, зони активного і тихого відпочинку.
На шахтах мається виробничий, господарсько-питний і протипожежний водопровід, що забезпечує подачу води в гірські виробітки для боротьби з пилом і пожежами. Виробниче водопостачання у всіх випадках приймається оборотним з використанням очищених шахтних вод. При чи відсутності неможливості обробки шахтної води використовують додаткові джерела. Випуск шахтної води у водойми здійснюється після ретельного очищення з урахуванням фізико-хімічного поїзда води.
Для забезпечення нормальної роботи шахт використовують широку систему зв'язку: зовнішню, загальоб'єктну, диспетчерську, двосторонню технологічну, сповіщальну про аварії, а також оперативну радіо
зв'язок.
Територію шахти, як правило, обгороджують живоплотом з чагарників і, дерев, що входить у загальну систему озеленення промислової площадки.