Пасажирський вуличний транспорт.
Вуличними видами пасажирського транспорту є трамваї, тролейбуси, автобуси і легкові автомобілі. Середні значення їх провізної здатності приведені в табл. 27. Населення більше 110 міст СРСР обслуговується трамваєм. На його частку доводиться приблизно 1/5 частина всіх міських пасажирів. Розгорнена довжина трамвайних ліній перевищує 9 тис. км. Ширина рейкової колії звичайний 1524 мм, проте є лінії з колією 1000 мм. Трамвайні лінії укладають в містах на напрямах могутніх і стійких пасажиропотоків (5-15 тис. пасажирів в годину) в одному рівні з проїжджою частиною вулиць або вище за рівень проїжджої частини на відособленому полотні (при ширині вулиці більше 35 м). У першому випадку застосовують жолобчасті рейки трамвайного типу масою до 65 кг/м, у втором-железнодорожные рейки Р38, Р43 і Р50. Подовжній ухил трамвайних колій не повинен перевищувати 60 промилей. Мінімальний радіус кривих, що допускається, 20 м, відстань між зупинними пунктами 300-500м.
Трамваї працюють на постійному струмі напругою 600В. пересувний склад трамвая можна підрозділити на пасажирський, вантажний і спеціальний (поливальні вагони, снігоочисники, ремонтні вежі і ін.). пасажирські вагони бувають моторними з двигунами потужністю 45-50 кВт і причіпними завдовжки до 20 м, шириною 2,2-2,6 м. Максимальні конструкційні швидкості руху 50-70 км/ч (середні швидкості в містах 16-23 км/ч). у багатьох найбільших містах головні магістралі, площі і напружені транспортні вузли звільняють від вуличного трамвайного руху з одночасним розвитком їх мереж в периферійних районах. У ряді міст трамвайні лінії повністю зняті. Проте слід мати на увазі, що серед вуличних видів транспорту трамвай володіє найбільшою провізною здатністю, найнижчою собівартістю перевезень (0,3-0,7 коп/пасс-км), малим завантаженням вулиць з розрахунку на одного пасажира (до 3 м2/чел) і незначною негативною дією на навколишнє середовище.
Тролейбусне повідомлення отримує постійний розвиток. Їм освоєна приблизно частина міських пасажирських перевезень. Зараз воно діє в багатьох крупних містах Радянського Союзу. Загальна довжина ліній близько 15 тис. км. За умовами надійного токосъема тролейбусні лінії прокладають тільки по вулицях з вдосконаленим дорожнім покриттям і ухилами не більше 80 промилей.
У містах СРСР експлуатують 2-х осные і 4-х осные (зчленовані) тролейбуси вітчизняного виробництва довжиною до 17,5 м. шириною 2,6 м з двигунами до 100 кВт і конструкційними швидкостями до 65 км/ч. область застосування тролейбусів основні міські напрями з середньою потужністю пасажиропотоків і в окремих случаях-вылетные лінії. Контактна система тролейбуса двопровідна. Норми на її пристрої аналогічні нормам пристрою трамвайних ліній. Напруга живлячого струму 600 В. у відмінності від трамвая посадка-висадка пасажирів тролейбуса здійснюється, як правило, безпосередньо з тротуару, а не на середині вулиці. Середня собівартість 0,6-0,8 коп/пасс-км.
Автобусне повідомлення діє практично у всіх містах і селищах міського типу. На його частку доводиться більше 40% всіх міських пасажирів. Для його організації не вимагається значних первинних витрат, оскільки воно можливе на дорогах навіть з покриттями нижчих типів. У містах з населенням до 100 тис. жителів автобус є як правило, основним видом пасажирського транспорту. Завдяки наявності автобусів різної місткості їх легко пристосувати для освоєння різних по величині пасажиропотоків. Середня швидкість автобусного повідомлення в місті складає 20-25 км/ч. найбільшого поширення набули автобуси з бензиновими карбюраторними двигунами. Автобуси забруднюють повітря газами згорання, створюють значний шум, вимагають дорогого палива, мають порівняно високу вартість перевезень (0,8-1,3 коп/пасс-км).
Частка пасажирських перевезень, що виконуються легковими автомобілями, безперервно зростає, але в містах СРСР вона не велика завдяки могутньому розвитку суспільного транспорту. У ряді країн (США, Франція, Англія і ін.) легковими автомобілями доставляється 70-90% пасажирів і більш.
Перенасичення крупних міст ряду стан легковим автотранспортом привело до різкого зниження швидкостей руху (до 5 км/ч), збільшення вуличного травматизму, заторів і затримок руху, важкого забруднення повітряного басейну.
При використанні легкового автотранспорту на кожного пасажира вимагається 50-60 м2 площі проїжджої частини вулиць проти 2,5-4,5 м2 при масовому суспільному транспорті.