5.2 Утилізація використаної тари і пакувальних матеріалів

В Україні щороку накопичується близько 11 млн т твердих побутових відходів. Понад 50 % цих від­ходів — тара і пакувальні матеріали, з яких 80 % — пакувальні матері­али від харчових продуктів. Згідно з Європейською директивою з упа­ковки, прийнятою Європарламентом у 1991 р., виробники і споживачі тари й пакувальних матеріалів у кожній розвиненій країні несуть відповідальність за забруднення довкілля відходами тари і упаковки, відшко­довують витрати на збирання, сортування, переробку та утилізацію цих відходів. Директивою передбачена необхідність перероблення близько 50 % пакувальних матеріалів, а 25 % відходів — використовувати як сировину під час вторинної переробки.

У кожній розвиненій країні Західної Європи діє система з перероб­ки та утилізації використаної тари та пакувальних матеріалів. Найбільшими переробниками цих відходів є Німеччина, де переробляють по­над 70 % відходів, Нідерланди — 65 і Австрія — 60 %. На жаль, в Україні немає ефективної системи збирання й сортування та подальшої переробки й утилізації відходів. Спалювання сміття, яке здійснюють на деяких сміттєспалювальних заводах, призводить до забруднення повітряного басейну, в тому числі й такими надзвичайно отруйними речовинами, як діоксин.

У Німеччині розроблена загальнонаціональна програма «Зелена карта» та створено товариство «Дуальна система Німеччини». Основним завданням то­вариства є організація збирання, сортування, утилізації та переробки відходів пакувальних матеріалів. Щороку в розрахунку на одного мешканця зби­рають 65,6 кг відходів використаної тари та упаковки, з яких скло стано­вить 31,5 кг, папір і картон — 15,4 і полімерні відходи — 18,7 кг.

Останнім часом на державному рівні прийнято низку важливих ак­тів щодо відходів: Закон України «Про відходи», постанову Верховної Ради України «Про створення державної компанії «Укртарапереробка», постанову Кабінету Міністрів України № 408, яка регламентує механізм збирання, сортування, транспортування, перероблення й ути­лізації тари та упаковки. Проте вирішення цієї проблеми загальмува­лося відсутністю коштів і вона залишається актуальною й досі.

Зменшити негативну екологічну дію використаної упаковки на довкіл­ля можна переробленням використаної полімерної упаковки, розроб­ленням і використанням біодеградабельних полімерів.

Переробка пластмас не набула такого значного поширення, як пере­робка скла і паперу. В США переробляють лише близько 2 % всіх пластмасових коробок і флаконів через нестачу для цих цілей устано­вок. Усі пластики в США класифікують за типом смол-пластифікаторів. Серед пластифікаторів розрізняють такі типи:

• поліетилен — використовується для виготовлення об’ємної тари (пляшок для безалкогольних напоїв) та упаковки з плівкових матеріалів (мішки, пакети, плівки різного призначення); придатний для переробки. Допускається багаторазове перероблення відходів поліетилену без значного погіршення його властивостей (для виробництва транспортної тари — ящики, бочки тощо);

• високощільний поліетилен — використовується для молочних для пляшок, детергентів (мийних засобів) і шампунів, придатний для пере­робки;

• поліетилентерефталат (ПЕТФ) — використовують для виготовлення тари одноразового використання. У США провадяться дослідження, спрямовані на використання відходів ПЕТФ. Фірма «Martin Color— Fi» (США) є світовим лідером за обсягом вторинного перероблення ПЕТФ. На її підприємствах з вторинної сировини виробляють волокна і таблетований напівфабрикат. В Україні тара із ПЕТФ поки що в промислових масштабах не переробляється. Під час її спалювання виділяються шкідливі речовини, а захоронення в землю визнано недоцільним;

• полівінілхлорид (ПВХ) — придатний для переробки; низькощільний поліетилен, поліпропілен, полістирол та інші пластмаси, що важко піддаються переробці. Із поліпропілену виготовляють об’ємну видувну тару різних форм та місткостей, плівкові упаковки для різних харчових продуктів і товарів широкого вжитку. Пропілен не токсичний, хімічно нейтральний. У разі повторного перероблення або знищен­ня спалюванням (комбіновані матеріали) шкідливі речовини не ви­діляються. Він може бути перероблений до 30 разів без значного погіршення властивостей.

Тара та упаковка із ПВХ є тарою одноразового використання. Відхо­ди із ПВХ переробляють на різні народногосподарські товари (шлан­ги, плитка для підлоги тощо). Використана тара й упаковка з біоорієнтованого ПВХ в Україні повторно не пере­робляються.

Упаковку із поліетилентерефталату (ПЕТФ) в Нідерландах подріб­нюють у гранули і поставляють в Ірландію для переробки на волокна, нитки. Крім того, із використаного ПЕТФ виготовляють ящики для пляшок, лотки, упаковки для нехарчових продуктів, пляшки для кетчу­пу і полівінілового спирту.

На ринках деяких країн Західної Європи, США, Японії з’явилися плівки, пляшки, литі вироби, які здатні розчинятись у воді за 15—45 хв. Ці полімери виготовляють на основі полівінілового спирту. Вони мають торгову назву Vinex. У США розроблено нову технологію виробництва саморуйнівних (біодеградабельних) полімерів. Матеріали родини Vinex легко зазнають утилізації за допомогою вологи і значно поширених мікроорганізмів. їх використовують для загортання товарів, які не містять вологи, а також для ламінування паперу. В Італії виготовляють полімер, здатний до саморозкладання, до складу якого входить поліамід, зміша­ний з полімерними сполуками. Розкладання забезпечує введення до складу полімерної плівкової композиції полігідроксибінітрату і полігідроксибутиратвалерату. Розробка полімерів, здатних до біорозкладання, ґрунтується також на використанні крохмалю як наповнювача.

У Німеччині, Австрії, США і Швейцарії виготовляють полімерний матеріал біопак (Віорас) з використанням промислового крохмалю без застосування нафтохімічних компонентів. Упаковка з цих матеріалів є еластичною і стабільною, її можна перфорувати, нарізати, маркувати. Цей матеріал широко використовують для упаковування хлібобулоч­них виробів, сухих продовольчих товарів, яєць.

У Німеччині розроблено й організовано промислове виробництво плівки з біополімерного матеріалу — поліетилену високої щільності, до складу якого входять вуглеводи і жирні кислоти. Після використан­ня упаковок із такої плівки матеріал розкладається під дією мікроорга­нізмів і вологи, які добре проникають крізь пористу структуру плівки. В умовах аеробного компостування біоплівка дуже швидко розкла­дається і не засмічує ґрунтові води. Під час згоряння біоплівки не виділяються неприємні запахи та не утворюються токсичні гази.

В Охтинському НВО «Пластополімер» розробляється технологія виготовлення фоторозкладальної полімерної плівки з регульованим терміном експлуатації. Ця плівка після певного проміжку часу розклада­ється під дією світла на дрібні фрагменти, які в подальшому трансфор­муються мікроорганізмами ґрунту в речовини, що включаються в біо­логічні колообіги речовин. Термін служби таких плівок 3—3,5 міс. Застосування фоторозкладальних плівок дає змогу виключити трудо­місткий процес збирання й перероблення використаної плівки.