2.2. Коліївщина

У 1768 році на Правобережжі вибухноло найгрізніше народно-визвольне повстання- Коліївщина. Головними діючими облича коліївщини стали гайдамаки та й взагалі весь гайдамацький рух. Цьому сприяли такі обставини. Магнати і шляхта непомірно збільшили панщину та інші повинності. Для більшості селян закінчувалися пільги , і вони знову потрапили у феодальну кабалу. Отже , число незадоволених, готових силою феодальну кабалу. Отже , число незадоволених, готових силою відбивати наступ панів значно росло. Посилилися національно-релегійні утиски. Спроби віруючих захищати православні церкви і монастири, повернутися від унії до правосляв’я жорстоко каралися. На початку 1768 року під тиском царського уряду польський сейм прийняв постанову про формальне зрівнення у правах з католиками населення православного йпротестантського віросповіданнь. Це викликало протест з боку найреакційнішої частини магнатів і шляхти. Під гаслом захисту католицизму і шляхетских прав у м. Барі на Поділлі вони утворили конфедерацію. Дії загонів конфедератів вони на Київщині, Поділлі та Волині супроводжувалися катуванням і грабуванням населення, вигнанням православних священиків із приходів, руйнуванням їх будинків і церков.

Це переповнило чашу терпіння українського народу і вкрай загострило соціальну й національно-політичну ситуацію. Для бородьби з конфедератами царський уряд увів у Польщу, в тому числі на Правобережну Україну, свої війська. Українське населення витлумачило прихід російських частин як допомогу в бородьбі проти шляхти. Поширювались чутки про те, що Катерина 2 нібито видала “золоту грамоту”, якою вона санкціонувала знищення шляхти, орендарів, уніатських і католицьких священиків. Навесні 1768 р. селяни Правобережної України почали громадитися у загони, до них приєдналися запорозька голота. Центром збору повстанців стало урочище Холодний Яр поблизу Мотронинського монастиря. Великий загін козаків і селян очолив Максим Залізняк.

Розділ ііі. Значення Уманщини в Гайдамацькому русі та Коліївщині

3.1. Уманщина та її взяття у 1768 році

Колії́вщина - селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.

Назва «Коліївщина» походить від українського слова колій – так називали людей, що професійно забивали тварин. Перед тим, яким спричинити смерть живої істоти, колії освячували свої ножі та просили вибачення у тварини, обіцяли завдати їй якнайшвидшої та безболісної смерті. Про те, що гайдамаки також освячували ножі перед боєм, пише Тарас Шевченко. Свою боротьбу повстанці вважали праведною, адже звільняли українські землі від ворогів та загарбників – великих землевласників та їхніх помічників (то були в основному поляки та євреї). 

Аби правильно розуміти причини повстання, треба спочатку описати ті умови, в яких жив український народ в середині XVIII століття.

Умань, як і вся Правобережна Україна в ті часи, перебувала під владою Польщі. Поляки принесли до своїх нових колоніальних земель усе своє – мову, освіту, релігію. Все те, що було здавна українським зневажалось, вважалось другосортним. Будувались католицькі костьоли, відкривалися польські школи. Шляхта, і польська і українська, розмовляли виключно польською. Більше того, православну віру навіть обмежували та принижували. В цю ситуацію втрутилась Російська імперія, і змусила польського короля Станіслава Понятовського підписати документ, що урівнював в правах католиків та православних. У відповідь на це невдоволена частина польської шляхти створили Барську конфедерацію, учасники якої, прикриваючись захистом католицизму та шляхетських прав, громили православні церкви та монастирі, грабували українців. Для протистояння конфедератам російський уряд послав в Україну на підмогу своє військо. Натомість українське населення поширило чутку, що ніби то Катерина ІІ видала «Золоту грамоту» на знищення польської шляхти.

Навесні 1768 року в урочищі Холодний Яр під Чигирином запорізький козак Максим Залізняк зібрав загін повстанців, які обрали його козацьким полковником. В кінці травня гайдамацький загін вирушив у похід. Повстанське військо здобуло Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку. Сили повстанців швидко зростали. На початку червня 1768 року повстанське військо наблизилося до Умані, яка належала магнатові Станіславу Потоцькому. Проти гайдамаків Максима Залізняка шляхта вислала полк надвірних козаків на чолі з уманським сотником Іваном Ґонтою. Проте Ґонта разом з козаками перейшов на бік повсталих і розпочав наступ на Умань. За чотири дні гайдамаки здобули місто, проте цей кривавий час ввійшов в історія під назвою «уманська різня».

Відвоювавши місто, повстанці розташувались табором на його околицях. На решті території Правобережної України й далі діяли гайдамацькі загони, яких було близько 30.

Тим часом польський та російський уряди зрозуміли, що повстання загрожує перекинутися на власне польські землі, Лівобережну Україну і на Запорожжя. За цих умов дві держави вирішили спільними зусиллями вести боротьбу проти повстанців. У другій половині червня 1768 р. російські війська разом з польською армією розпочали каральні акції проти гайдамаків.

26 червня 1768 року табір повстанців під Уманню оточили і повністю розгромили російські війська. Рештки гайдамацьких загонів виловлювали по всій Україні. Остаточно повстання придушили лише у квітні-травні 1769 року. Польські каральні війська жорстоко розправлялися з повстанцями. Гайдамаків тисячами вішали, відтинали їм голови, садили на палі. Так, лише за рішеннями призначеного королем судді Ксаверія Браницького, який судив переданих польським властям захоплених російськими військами 1954 повстанців: 200 в'язнів відіслати на роботи до Львова, а 700, як це він сам подає у звіті королеві, він "покарав найжорстокішою смертю". Стільки ж було з його доручення повішено по різних містах України. Решту він передав польському судові в Кодні. Із 336 справ, реєстр яких зберігається, 151 відрубано голови, 57 повішено, 9 четвертовано, одного - українського шляхтича Чоповського, що був помічником полковника Неживого, - посаджено на палю.

Після сильних тортур у с. Сербах, Іван Ґонта був страчений. Максима Залізняка та інших учасників повстання , які були жителями Лівобережної України і Запорожжя , судила Київська губернаторська канцелярія. Вони були засуджені до тілесного покарання (удари нагаєм, виривання ніздрів, випалення тавра на чолі й щоках) і заслання на досмертну каторгу в Сибір до Нерчинська. Після страти захоплених учасників повстання російські та польські військові частини почали арешти за підозрою у причетності до повстання. Страти часто проводились без суду і тривали кілька років. Загалом було страчено близько 30 000 селян, а у самій Кодні біля 3000 учасників та підозрюваних у повстанні 1768 р.

Попри те, що гайдамацьке повстання було подавлено за досить короткий термін (менше року), воно зіграло свою роль в історії українського народу. Окрім того, Коліївщина завершила розвал Речі Посполитої.