Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
3
Добавлен:
20.02.2016
Размер:
221.18 Кб
Скачать

8.4. Партійна система сучасної України: становлення, особливості

Офіційне правове оформлення багатопартійності в Україні почалося в 1990 році і стало можливим завдяки відміні шостої статті Конституції СРСР, в якій закріплювалася однопартійна система. Слід зазначити, що, на той момент Україна вже мала досвід багатопартійності кінця ХIХ – початку ХХ ст., коли у різних частинах України, розділеної тоді в основному між Російською імперією і Австро-Угорщиною існувало декілька десятків політичних партій різного соціального складу та ідеологічної спрямованості. Першими серед них прийнято вважати – створену на території Австро-Угорщини в 1890 році у Львові Українсько-російську радикальну партію, а на території, що входила до складу Російської імперії Революційну Українську партію створену у Харкові у 1900 році. Центральна Рада в період свого існування формувалася з представників різних політичних партій і затверджений нею «Закон про вибори до Українських установчих зборів» припускав використання саме партійних списків. Після встановлення більшовицького режиму політичні партії на території України, яка увійшла до складу СРСР, поступово були ліквідовані, заборонені, і до кінця 20-х років ХХ ст. тут не залишилося жодної партії, окрім української філії РКП(Б). На території Галичини, Закарпаття і Буковини, які увійшли до складу Радянської України тільки у 1939-1940 рр. багатопартійність проіснувала до цього часу. Загальне число партій на момент встановлення радянської влади перевищувало 100. Згодом, так само як і в усьому СРСР, ці партійні інституції були ліквідовані і до кінця 80-х років ХХ ст. в Україні існувала однопартійна (монопартійна) система з єдиною для всіх республік Комуністичною партією СРСР. Тільки наприкінці 1980-х років завдяки реалізації політики перебудови, гласності і демократизації в Україні, переважно у Західному регіоні, починають виникати перші альтернативні некомуністичні суспільно-політичні організації, зокрема Українська Демократична Спілка (УДС), Українська Гельсінка Спілка (УГС), Народний Рух України за перебудову (НРУ), які з часом перетворилися на політичні партії.

Першою легалізованою партією нарівні з тодішньою КПУ стала Українська республіканська партії (УРП) на чолі з І.Л. Лукяненком зареєстрована 05.11.1990 р. Впродовж 1990-х років в країні спостерігався інтенсивний процес утворення політичних партій, їх кількість обчислювалася сотнями і до цих пір багато хто вважає, що ми мало просунулися у справі скорочення їх числа. Система багатопартійності в Україні знаходиться на етапі формування і розподілу політичного простору між партіями. Більшість партій декларують центристські і лівоцентристські орієнтації. Значна частина партій не проявляють політичної активності, по суті – це законсервовані квазіпартійні структури, які не мають значного впливу на політичні процеси у державі. Абсолютна більшість партій України не має розвиненої мережі регіональних і місцевих осередків, а відповідно, необхідних організаційних ресурсів для проведення як повсякденної партійної роботи, так і передвиборчої кампанії. Встановлення чисельності політичних партій у сучасній Україні є проблематичним, оскільки джерелом даних про чисельний склад є сама партія. При цьому, вони по-перше, не завжди мають фіксоване членство і відпрацьовані механізми партійного обліку; по-друге, партії зацікавлені в завищенні власної чисельності у пропагандистських цілях. Тому незалежні дані про чисельність партій мають швидше оцінний характер. За такими даними, до найбільш помітних на політичній арені сучасної України відносять: Комуністичну партію України (КПУ), Партію регіонів (ПР), партію «Батьківщина», Соціалістичну партію України (СПУ), Партію зелених України (ПЗУ), Народний Рух України, Прогресивну соціалістичну партію України (ПСПУ), Конгрес українських націоналістів (КУН). Структура партій, їх регіональні представництва не мають розвиненого характеру, більшість українських партій не охоплюють мережею своїх осередків усі регіони країни, тому навряд чи можуть вважатися загальнонаціональними організаціями. Навіть найбільш розвинені партії, змогли розповсюдити організаційну мережу, у кращому разі до рівня районів.

Партії, утворені для захисту інтересів державно-політичної еліти або для легалізації політичних інтересів фінансово-промислових груп найбільш спроможні у фінансовому відношенні структури у сучасній Україні, тоді як так звані ідеологічні партії значно обмежені у своїх засобах до існування. Сучасні українські політичні партії розробляють певні ідеологічні документи переважно у формі передвиборчих програм. Ці документи, через специфіку сучасного українського політичного простору, часто є популізм і відсутність механізмів реалізації їх положень.

Загалом, можна констатувати, що політичні партії в Україні ще не виконують функції, властиві їм у демократичному суспільстві. Громадяни ще не усвідомили роль партій як впливових інститутів громадянського суспільства, здатних реалізувати їх інтереси у владних структурах.

У результаті, на відміну від країн розвиненої демократії, де громадяни роблять вибір між різними варіантами одного і того ж політичного курсу, населення України поставлене часто перед діаметрально протилежним вибором. За таких умов, громадяни голосують не за партійну програму, а за особу лідера партії.

Особливості організації державної влади в Україні зумовлюють низьку відповідальність і підконтрольність впливу політичних партій на формування і реалізацію державної політики в органах влади. Вплив реалізується, як правило, за принципом індивідуальних і колективних домовленостей між партіями (їх лідерами), їх парламентськими фракціями і Президентом України.

Станом на 9 вересня 2009 року у Міністерстві юстиції України було зареєстровано 172 політичні партії.