7.2. Функції держави

Для глибокого розуміння сутності держави необхідно охарактеризувати її функції. Зміст і співвідношення функцій держави залежать від історичної епохи, особливостей суспільства та його традицій. Значний вплив чинить динаміка політичного, культурного, економічного життя суспільства, співвідношення у ньому двох видів групових суспільних інтересів: інтересів усього народу та інтересів пануючих суспільних груп, які мають вирішальний вплив на владу, міжнародне становище країни. Під впливом цих чинників змінюється ієрархія функцій, їх пріоритетність, характер взаємодії, вага у забезпеченні зовнішнього і внутрішнього розвитку суспільства У сучасній політичній науці функції, за допомогою яких реалізується соціальне призначення держави, розділяють на зовнішні та внутрішні. Це вельми умовне розділення, оскільки будь-яка функція за сучасних умов має як внутрішні, так і зовнішні аспекти, а загальною глобальною тенденцією сучасного політичного процесу є стирання межі між внутрішньою і зовнішньою політикою, що є наслідком процесів глобалізації, інтернаціоналізації та інтенсифікації взаємодії між країнами. До основних внутрішніх функцій держави відносять:

• інтеграційну

• нормотворчу

• правоохоронну

• адміністративно-управлінську

• стабілізаційну.

Зовнішні функції держави реалізуються у діяльності, спрямованій на реалізацію національних інтересів у системі міжнародних відносин. Серед основних зовнішніх функцій слід виділяти:

• оборонну – забезпечення цілісності держави, її безпеки

• дипломатичну – створення сприятливих умов розвитку співпраці з іншими країнами, загальному зовнішньополітичному розвитку держави, її інтеграції до міжнародного співтовариства.

Зміст та обсяг функцій держави обумовлені її формою і вимогами реальності, які висуваються перед суспільством у конкретно-історичний момент. Саме тому означені вище функції у різних державах реалізуються з різним ступенем повноти. Особливого значення набуває держава як політичний інститут та її функціональні можливості у перехідні етапи суспільного розвитку. Чому наочним прикладом є сучасна Україна: держава є головним знаряддям реформування суспільства, підтримки стабільності та порядку, при цьому вона сама піддається глибоким змінам, набуває нових форм організації і освоює нові механізми управління, координації і стабілізації суспільних відносин.

7.3. Форми держави (форма правління і територіально-політичного устрою)

Форма держави – сукупність її ознак, визначених характером та змістом діяльності держави. У формі держави прийнято виділяти два основні аспекти: форму правління і форму державного устрою.

Форма правління – система формування і взаємин голови держави, найвищих органів законодавчої і виконавчої влади. Порядком заміщення посади голови держави визначаються дві основні форми правління – монархія і республіка. Їх різновиди визначаються співвідношенням повноважень законодавчої і виконавчої влади, розподілених між головою держави, парламентом і урядом у конкретній країні, із пов'язаним з цим порядком їх формування. Тобто форми правління діляться за способом організації влади, її формальним джерелом. У монархії формальним джерелом влади є одна особа. Голова держави отримує свій пост e спадок, незалежно від виборців або представницьких органів влади. У перекладі з грецької мови термін «монархія» означає єдиновладдя. Проте у сучасному розумінні монархія це не просто влада одного, це влада спадкова. В історії влада монарха нерідко обожнювалася, монарх розглядався як намісник Бога на землі, помазаник Божий. Сьогодні подібні настанови не сприймаються вже як серйозний політичний аргумент. Залежно від повноважень монарха розрізняють такі різновиди монархічної форми правління:

• необмежена (абсолютна)

• обмежена (конституційна), яка у свою чергу підрозділяється на дуалістичну і парламентську.

Необмежена (абсолютна) монархія характеризується зосередженням в руках монарха всієї повноти державної влади. Сучасна абсолютна монархія наявна в Омані, Катарі, Саудівській Аравії.

Обмежена монархія це форма правління, за якої повноваження монарха обмежені конституцією. У дуалістичній монархії, як різновиді обмеженої монархії, монарх наділений переважно виконавчою владою і лише частково законодавчою. Хоча закони приймаються парламентом, монарх користується правом абсолютного вето, тобто без його затвердження закон не набуває чинності. Монарх може також видавати надзвичайні накази, що мають силу закону. Уряди звітують перед монархом у своїй діяльності. Прикладами дуалістичної монархії на сучасному етапі можуть служити Марокко, Йорданія, Кувейт. Інший різновид обмеженої монархії – парламентська – досить поширена форма правління серед промислово розвинених держав. У парламентській монархії монарх вважається головою держави, але фактично володіє лише представницькими функціями. Як правило, монарх позбавлений можливості діяти самостійно, всі вихідні від нього акти зазвичай готуються урядом і скріпляються головою кабінету або профільним міністром без чого такі документи не мають юридичної сили. Головна ознака парламентської монархії – політична відповідальність уряду перед парламентом за свою діяльність, оскільки уряд формується парламентською більшістю. Парламентська монархія на сьогодні існує у Великобританії, Швеції, Японії, Іспанії, Данії.

Республіка – форма правління, яка характеризується виборністю голови держави іменованого зазвичай президентом. У республіках формальним джерелом влади є народна більшість і найвищі органи держави обираються громадянами. У сучасному світі існує три основні різновиди республіки: парламентська, президентська і змішана, хоча історія знає й інші види республік – радянська, аристократична, теократична. У президентській республіці президент, що обирається на всенародних виборах, поєднує повноваження голови держави і голови уряду (тобто виконавчої владі). Президент здійснює підбір міністрів і контролює їх діяльність. Законодавча і виконавча влада формується на основі подвійної системи виборів. Прикладом президентської республіки є США, Аргентина, Бразилія. Парламентська республіка відрізняється від президентської наявністю однієї системи виборів. Уряд призначається парламентом зі складу партій, що отримали більшість голосів виборців на виборах, і несе відповідальність перед парламентом. Президент як голова держави виконує лише представницькі функції. Така форма правління існує у ФРН, Італії, Індії, Фінляндії. Змішана республіка поєднує в собі риси парламентської і президентської республік і характеризується більшим у порівнянні з парламентською республікою обсягом повноважень президента, який, при цьому, не є головою виконавчої влади. Уряд у такій республіці формується і контролюється одночасно і парламентом, і президентом. На сучасному етапі до змішаних республік відносять Францію, Україну, Швейцарію.

Держава розташована на певній території, що складається з адміністративно-територіальних одиниць. Засоби їх об'єднання, форми відносин між верховною державною владою і владою на рівні областей, провінцій, штатів, кантон аналізується за допомогою такого поняття як форма адміністративно-територіального (державного) устрою. Форма територіальної організації держави характеризує специфіку взаємозв'язку складових частин держави, співвідношення центральних і регіональних органів влади, їх правове положення. На сучасному етапі виділяють унітарний і федеративний державний устрій. Унітарна держава характеризується єдиною системою органів державної влади, єдиним законодавством, громадянством. Це політично однорідна організація, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які не володіють власною державністю. Всі державні органи унітарної держави складають одну систему, діють на основі єдиних правових норм. Така форма устрою характерна для країн економічно і національно однорідних. В окремих випадках за наявності особливих умов соціально-економічного, етнічного характеру унітарні держави можуть мати у своєму складі утворення, автономії, тобто закріплені у законодавстві форми самоврядування територіальної одиниці держави, яке проявляється у самостійному вирішенні питань місцевого значення. Виділяють політичну (державну) і адміністративну (місцеву) автономії. Сучасні унітарні держави – Україна, Данія, КНР. Федерація як форма державного устрою характеризується наявністю у складі держави низки державних утворень – суб'єктів федерації – що володіють певною самостійністю, своїм адміністративно-територіальним діленням і законодавством. Федерація будується на основі розподілу функцій між її суб'єктами і центром, зафіксованого у союзній конституції, яка може бути змінена тільки з відома суб'єктів федерації. При цьому частина питань є винятковою компетенцією союзних органів, інша частина питань є винятковою компетенцією суб'єктів федерації, третя – сумісною компетенцією союзу і його членів. Т.ч. у федерації існують два рівня влади: федеральний і республіканський, повноваження яких розмежовані та закріплені федеральною конституцією. Федеральний устрій характерний для країн із значним різноманіттям національних, соціально-економічних, історичних умов. Це різноманіття враховується при виборі типу федерації – історична, національна, територіальна, змішана (національно-територіальна). Прикладами федеральної держави є США, ФРН, Швейцарія, Мексика. Окрім вказаних видів адміністративно-територіального устрою держави виділяють ще т.з. історичні різновиди – конфедерація, імперія, союз.