Пароніми

Пароніми – це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко – й за значенням, але не тотожні.

Звукова, а іноді й значеннєва близькість паронімів може призвести до їх сплутування. Наприклад, небагатьма звуками різняться пароніми адресат „той, кому надсилається” і адресант „той, хто надсилає”; мимохіть „нехотячи” і мимохідь „проходячи мимо”.

За звуковим складом пароніми бувають:

однокореневі – відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний „пов'язаний із землею, земною сушею” – земельний „пов'язаний із землекористуванням” – земляний „зроблений із землі” – землистий „з частками землі”, „за кольором подібний до землі”; дільниця „адміністративно-територіальна або виробнича одиниця” – ділянка „земельна площа”, „сфера діяльності”; танк „бойова машина” – танкер „судно”; зв'язаний „з'єднаний вузлом”, „скріплений за допомогою мотузка, ланцюга” – пов'язаний „закріплений”, „поєднаний чимось спільним”;

різнокореневі – відрізняються одним-двома звуками: компанія „товариство” – кампанія „сукупність заходів”; ступінь „міра інтенсивності”, „вчене звання” – степінь „добуток однакових співмножників”; промінь „смужка світла” – пломінь „полум'я”; талан „доля” – талант „обдарування”; розпещений „зіпсований надмірною увагою” – розбещений „морально зіпсований”.

Явище паронімії вимагає точного знання значення слова і адекватного його вживання. Незначна відмінність між словами призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Отже, у сумнівних випадках вибору слова слід звернутися до відповідних тлумачних словників з метою уточнення значення, правопису і вимови потрібного слова.

Рекомендована література до теми

1. Головащук С. Словник-довідник з українського літературного слововживання. – К.: Наукова думка, 2004. – 448 с.

2. Новий російсько-український словник-довідник / С. Я. Єрмоленко та ін. – К.: Довіра, 1996. – 797 с.

3. Новий тлумачний словник української мови. У 4-х т. / Укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000.

4. Словник іншомовних слів / Л.Пустовіт, Г. Сюта, Т. Цимбалюк – К.: Довіра, 2000. – 1017 с.

5. Словник синонімів української мови: У 2-х т. Т.1. / А. Бурячок та ін. – К.: Наукова думка, 1999. – 1028 с.

6. Словник синонімів української мови: У 2-х т. Т.2. / Кол.авт.: А. Бурячок та ін. – К.: Наукова думка, 1999. – 960 с.

Іі. Основні норми українського правопису Вживання апострофа в українських словах

В українській мові роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом ['].

Апостроф пишеться:

1. Після губних б, п, в, м, ф, перед я, ю, є, ї (м'яз, п’явка, дерев’яний, солов’їний).

2. Після літери к в імені Лук‘ян і похідних від нього (Лук'янович, Лук'янівна, Лук'яненко, Лук'янівка).

3. Після р в кінці складу (бур’ян, міжгір’я, лазур’ю, матір’ю).

4. Після префіксів, що закінчуються на будь-який твердий приголосний, перед наступними голосними я, ю, є, ї (з’їхати, перед’ювілейний, пів’ящика).

5. На межі складних слів (дит‘ясла, Мін‘юст).

Апостроф не пишеться:

1. Після б,п,в,м,ф, якщо перед ними стоїть будь-який приголосний (крім р), що належать до кореня: мавпячий, свято, духмяний, цвях. Але: торф‘яний, черв‘як. Зверніть увагу! Якщо попередній приголосний належить не до кореня, а до префікса, то апостроф ставимо: зв‘язок (від в‘язати).

2. Перед йо (зйомка, підйом).

3. при пом‘якшенні (ряд, ряска, рясно).

4. Перед а,о,у,е,і (зекономити, зорієнтуватися, загітувати).