1.4. Теорія зовнішніх ефектів. Моделі глобального розвитку

Глобальним і локальним екологічним системам властиві відповід­на стійкість до зовнішніх і внутрішніх впливів (ефектів), пластич­ність, виживання за несприятливих умов, циклічність і ритмічність процесів і функцій складових компонентів, різного роду кругово­рот речовини та енергії, збалансованість природних процесів.

Проте одні види діяльності можуть спричиняти зміни стану природних компонентів і впливати на результативність ініїшх видів діяльності. Так, промислове забрудненая атмосфери у ба­гатьох випадках призводить до втрат врожаю сільськогосподар­ської продукції, скиди забруднюючих речовин у водні джерела зменшують рпбопродуктивність тощо. Такі наслідки мають ха­рактер зовнішніх ефектів (екстсрналії) щодо тих видів діяль­ності, які є першоджерелами негативних зрушень стану навко­лишнього середовища. Як правило, зовнішні ефекти не врахову­ються першими, але впливають на економічний результат ін­ших суб'єктів господарювання.

Дуже часто зовнішні витрати важко оцінити кількісно, тобто додати їм грошове вираження. Як правило, вони являють собою витрати для суспільства, а іноді — і для майбутніх поколінь. Проблеми экстерналий, а також тісно зв'язані з ними «провали ринку», тобто ситуації неможливості автоматичного відображення в ціні економічної цінності екологічних ресурсів, є одними з головних для економіки природокористування. У регулюванні процесів природокористування істотну роль повинне грати держава.

Одна з найперших математичних моделей суспільства з ура­хуванням можливостей забезпечення ресурсного потенціалу подальшого розвитку була запропонована авторами праці «Межі зростання» (Д. Медоуз, 1972). Це була спроба оцінити можливо­сті розвитку людства на перспективу понад 100 років. Модель враховувала взаємодію п'яти основних факторів, які визнача­ють цей розвиток:

• народонаселення;

• природні ресурси;

• продовольство;

• капітал;

• навколишнє середовище.

Приблизно у той же час американським вченим російського походження В. Леонтьєвим було використано метод економіко-математичного моделювання (розроблений ним ще у 1930-ті роки), який дістав назву «міжгалузевий баланс» і враховував вимоги охорони навколишнього середовища. З цією метою було розширено межі галузевої моделі шляхом введення додаткових умов - забруднення навколишнього середовища. Тобто до існу­ючої моделі «витрати - випуск» було введено як результат економічної діяльності утворення відходів виробництва та ви­трати, пов'язані з їх знешкодженням.

Тема 2 природні фактори та соціально – економічна оцінка стану навколишнього середовища

1. Класифікація природних факторів

До 80-х років традиційним підходом до класифікації природоных факторів був їхній поділ на природні ресурси і природні умови.

Основна особливість розвитку продуктивних сил на сучасному етапі - поступове стирання границі між природними ресурсами і природними умовами. По-перше, зростають масштаби традиційного використання природних факторів як ресурсів, унаслідок чого фактор, що раніш відносився до природних умов, перетворюється в природний ресурс.

По-друге, значно зростає кількість функцій, що може виконувати той самий природний фактор як природний ресурс. Це добре просліджується на прикладі найважливішого елемента природного середовища - атмосфери.

Природний фактор - будь-який предмет чи явище, що діють поза людиною і без його участі чи зв'язані з біологічною сутністю людини; безпосередня дія природного середовища, у визначених границях може змінюватися але цілком не знімається дією соціальних факторів, включаючи техногенний вплив (Реймерс, 1990).

Соціальний фактор - предмет чи явище, що є результатом функціонування людського суспільства.

Під соціальним середовищем варто розуміти штучне матеріально-психологічне (інформаційне) оточення людини. Природне середовище в сукупності із соціальним середовищем складають навколишнє середовище людини. В англійській і українській мовах виявилися для цього дуже вдалі терміни, відповідно «environment» і «довкілля». Найбільш удалим здається визначення, сформульоване Р. Лацко (1975): «Навколишнє середовище - природний і створений людиною матеріальний світ, що оточує людське суспільство і впливають на нього, у якому людина як суспільна істота задовольняє свої потреби і, у свою чергу, впливає на неї своєю діяльністю.

Інтегральну кількісну оцінку різних факторів навколишнього середовища найбільше часто зв'язують з поняттям уровеня життя.

Природні ресурси - найважливіші компоненти навколишнього середовища, які використовуються в процесі виробництва з ме­тою забезпечення матеріальних і культурних (духовних) потреб суспільства. Це частина усієї сукупності умов існування людини. Головною особливістю природних ресурсів з економічної точки зору є можливість їхнього використання у виробничому процесі та обмеженість (фізичні запаси наявних ресурсів) або обмеження, що пов'язані з рівнем сучасного розвитку техніки і технології.

До природних можуть бути віднесені такі ресурси:

• сонячна радіація;

• внутрішнє земне тепло;

• водні, земельні;

• ресурси рослинного і тваринного світу;

• мінеральні;

• космічні;

• інформаційні;

• оздоровчі (санаторії, бази відпочинку), бальнеологічні та ін.

Також виділяють ресурсне значення навколишнього при­родного середовища не за окремими його компонентами, а у комплексі. Наприклад, асиміляційний потенціал території (здат­ність поглинути і без помітних негативних наслідків знешко­дити певну кількість забруднюючих речовин за визначений проміжок часу).

Невідновлювані ресурси характеризуються обмеженими за­пасами, використати їх можна лише один раз (вугілля, нафта, газ, різні руди і т.д.).

Відновлювані ресурси - ґрунт, рослинний і тваринний світ, деякі мінеральні ресурси, наприклад, кам'яна сіль.

До невичерпних природних ресурсів належать водні ресурси, кисень атмосферного повітря, сонячна радіація, ресурси космо­су. Вони невичерпні як фізичне тіло. Однак такі ресурси, як вода і повітря, зазнають впливу технічного прогресу, а при силь­ному забрудненні можливе якісне виснаження цих видів ресур­сів, що зумовлює їх перехід до категорії обмежених (уявіть собі мандрівників, що знаходяться посеред солоного океану з обме­женими запасами прісної води).

Реальні ресурси - це ті, які використовуються у виробництві на певному рівні розвитку продуктивних сил суспільства.

Потенційні - це ресурси, що хоч і потрібні суспільству, але не можуть бути залучені з якихось причин. Наприклад, ресур­си прісної води у льодовиках Антарктики, ліси у високогірних районах та ін. Потенційні ресурси можуть переходити в реаль­ні (так, морська вода після опріснювання може використовува­тись для задоволення побутових потреб, наприклад на підвод­них човнах).