1.3. Масштаби впливу людини на навколишнє середовище та актуальність охорони природи і раціонального використання природних ресурсів

Власне економіка природокористування як наукова дисципліна сформувалась лише в останні десятиріччя. Проте вже утворилися наукові школи, де проводиться пошук шляхів вирішення найакту­альніших проблем охорони природи і раціонального використан­ня природних ресурсів, розробляється методика і методологія еколого-економічних досліджень. Зокрема, у Сумах (О.Ф. Балацький, А.В. Чупіс, Л.Г. Мельник), Києві (В.Г. Сахаєв, П.П. Борщевський, М.Ф. Реймерс та ін.), в Одесі (С.К. Харічков, В.М.Степанов), а та­кож у Житомирі, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Львові. Як і кожна економічна наука, вона має об'єктом свого ви­вчення виробничі та життєві відносини між людьми, у даному випадку відносини, що виникають в процесі взаємодії між суспі­льством і природним середовищем. У третьому тисячолітті - у період бурхливого розвитку науково-технічного прогресу, виник­нення новітніх технологій - людство постало перед загрозою сво­го фізичного винищення. Надбанням сучасної цивілізації сталії значний приріст населення планети, інтенсифікація використан­ня (а практично хижацьке винищення) природних ресурсів пла­нети, викиди і скиди екологічно небезпечних відходів виробниц­тва, порушення екологічного балансу Землі, більше того - забруд­нюється навіть навколоземний простір. Людство перебуває на межі глобальної планетарної катастрофи. Екологічні проблеми виник­ли і виникають далі з причини нераціональної взаємодії навко­лишнього середовища і людини та її господарської діяльності, що посилює антропогенне і техногенне навантаження на довкілля. Зміни, які породжуються діяльністю людини, дуже часто перевищують екологічні можливості території, обумовлені природно-ресурсним потенціалом та здатністю живої природи до самовідновлення. Антропогенне навантаження на природне се­редовище має комплексний, всеохоплюючий характер.

Якщо взяти до уваги, наприклад, проблему забруднення ат­мосферного повітря, то вона має декілька аспектів — негатив­ний вплив як на саму атмосферу (зміна хімічного складу, тем­ператури, вологості тощо), так і вплив на її фізико-хімічні вла­стивості, а саме не передбачуваний наперед склад, неконтрольо-ване збільшення оксидів вуглецю, метану, фреонів та інших отруйних речовин і газів, Іцо викликають кислотні дощі, руйна­цію озонового шару та парниковий ефект, На жаль, на сьогодні людство синтезувало вже понад 3000 нових небезпечних домі­шок і хімічних речовин при створенні необхідних для себе за­собів виробництва та предметів першої необхідності. Значна частина цих речовин має штучне походження і не може бути залученою в біологічні цикли, а відтак - і знешкодженою при­родним шляхом. До найбільш значних джерел забруднення належать автомобільний транспорт, електростанції, підприємс­тва важкої металургії, нафто- та газопереробної, хімічної, лісо­вої промисловості.

Велика кількість шкідливих речовин потрапляє в атмосферу з вихлопними газами автомобілів, причому такі викиди постійно зростають. Якщо в Україні ця цифра складає близько 28-32% загального рівня забруднення, то в США вона перевищує 60%. Підраховано, що лише один автомобіль за рік викидає в атмосфе­ру близько 700 кг оксиду вуглецю, 200 кг вуглеводнів, що не зго­ріли та 40 кг оксиду азоту. Помноживши ці цифри на кількість автомобілів в усьому світі (а їх близько 400 млн.), можна визна­чити, яку величезну шкоду завдає один лише автомобільний транс­порт навколишньому середовищу.

Не менш вражаючими є показники забруднення атмосфери підприємствами енергетичного комплексу. Практично половина вугілля, що видобувається на шахтах України, має у своєму складі понад 2,5% сірки. У результаті видобутку і використання цього вугілля в атмосферу потрапляє близько 75 • 10⁶ т оксиду сірки, 53 • 10⁶ оксиду і двоокису азоту, 304 • 10⁶ оксиду вуглецю, 88 - 10^ет вуглеводнів. Слід зазначити, що вплив господарської діяльності людини на стан навколишнього середовища звичайно визнача­ється рівнем техніки і технології, забезпеченістю і станом приро­доохоронного обладнання. Характерним показником є збільшен­ня обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферу за останні роки при незначному рості обсягів виробництва. Проте зростання обсягів виробництва відбувається значно нижчими темпами, ніж надходження забруднюючих речовин. У той час, коли обсяги виробництва зросли лише на 5-7%, обсяги забруднення збільшились на 42% (2001 рік - порів­нянне з 1999 роком). А це свідчить про погіршення ефективно­сті роботи наявного природоохоронного обладнання, послаблен­ня контролю за його роботою і може призвести (і призводить) до виникнення аварійних й інших надзвичайних ситуацій.

Не кращий стан справ і в галузі споживання водних ресурсів. На сьогодні в багатьох регіонах великою проблемою є дефіцит свіжої питної води. Вода потрібна практично кожній галузі на­родного господарства - комунально-побутовій, промисловості і особливо сільському господарству. З розвитком промисловості і бурхливим науково-технічним прогресом значно зросло спожи­вання прісної води, паралельно з цим різко збільшились і обсяги скидів у природні водоймища. Лише за останні 20 років обсяги скидів у водні ресурси в Україні зросли у 4,5 рази. Велика кіль­кість забруднених стоків взагалі не проходить навіть попередньої очистки, ефективність роботи очисних споруд незадовільна.

Виходячи з цього, можна дійти лише одного висновку: стано­вище водного басейну України критичне.

Протягом тривалого часу Дніпропетровська область за рівнем техногенного навантаження стійко утримує позицію другого місця в Україні після Донецької.

Обсяги валових викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря складають понад 16,2 % від загальнодержавних, обсяги скиду зворотних вод складають 14,5 % відповідно. Також, проблемою в області є великі обсяги накопичення промислових і побутових відходів і недостатній рівень їх утилізації та низький відсоток заповідності регіону. Незважаючи на високий рівень техногенного навантаження на навколишнє природне середовище області, останнім часом має місце тенденція до стабілізації екологічної ситуації в регіоні.

Обсяг забору свіжої води на території Дніпропетровської області склав 1590,0 млн. м3, що на 214,0 млн. м3 менше ніж у 2008 р. Скид забруднених стічних вод у 2009 році зменшився на 91,3 млн. м3 (~15 %) і склав 522,0 млн. м3. Скид стічних вод від одного мешканця області становить всього 338,3 м3 /рік, у тому числі господарчо-побутових – 906 м3 /рік та 0,09 т забруднюючих речовин, які скидаються зі зворотними водами у поверхневі водні об’єкти. Основний обсяг промислового виробництва – найбільші енергетичні об'єкти, масиви зрошуваних земель, комунально-побутове водокористування пов’язані з водними ресурсами Дніпра. Місцеві водні ресурси значно менші від потреби в них. Внаслідок цього, в більшості міст області склалася передкризова та кризова водогосподарська та гідро-екологічна ситуація, коли самовідновлювальна здатність Дніпра та багатьох річок басейну вже не забезпечує відновлення порушеної екологічної рівноваги. На протязі 2009 р. якість води у водних об’єктах області суттєво не змінилась, концентрації важких металів та нафтопродуктів в усіх створах р. Дніпро знаходились на рівні 2008 р. та не перевищували ГДК для водойм культурно-побутового призначення, за винятком кадмію та завислих речовин. По створам р. Самара відмічається незначне зменшення концентрації кадмію, нафтопродуктів та БСК у порівнянні з 2008 р. В р. Оріль є незначне збільшення вмісту нікелю та марганцю та зменшення кадмію. У р. Саксагань відмічено незначне зменшення концентрацій фосфатів, БСК, нафтопродуктів та деяке збільшення сухого залишку, сульфатів та амонію сольового. Якість води у р. Інгулець суттєво не змінилась за винятком деякого збільшення концентрацій сухого залишку, сульфатів, амонію сольового та зменшення фосфатів, БСК і нафтопродуктів.

На початок 2010 р. в Дніпропетровській області накопичено близько 9 млрд. т промислових відходів. Їх переробка та утилізація складає близько 35 % від загального річного утворення, інші продовжують поповнювати накопичувачі та звалища. З кожним роком обсяги утворення відходів зростають. Проблема накопичення відходів є дуже актуальною для нашої області, тому для її вирішення необхідна концентрація зусиль органів влади, Держуправління, прокуратури, СЕС та громадськості.

Дніпропетровська область знаходиться в степовій зоні України і займає площу 3,19 млн. га, у тому числі, землі лісового фонду становлять 192,4 тис. га, із них вкриті лісовою рослинністю 164,2 тис. га, а лісистість області складає 5,1 %. У той же час, наявність потужних запасів мінеральної сировини і сприятливі ґрунтово-кліматичні умови зумовлюють високу концентрацію промислових об'єктів і розвиток аграрного сектору. В результаті більша частина земель антропогенно-трансформована.

На показники роботи водоохоронних комплексів впливають обсяги державних капіталовкладень, що виділяються на ці цілі. Якість будівництва та експлуатації водоохоронних комплексів також залежить від рівня проектного рішення. Але, на жаль, слід враховувати й ті обставини, що навіть ці вимоги будівель­ними організаціями не виконуються, про що свідчить сучасний стан навколишнього середовища

Останніх кілька десятиліть значною проблемою для людства стає дефіцит деревини, що викликало бум у лісопереробній галу­зі. Ліси винищуються швидкими темпами і на значних терито­ріях. І хоча ліси здатні до самовідновлення, на цей процес потрібно багато часу (десятки років). Існує ще одна проблема - досить часто на вирубках замість цінних порід дерев починають рости малоцінні породи або кущі, що призводить до знецінення лісо­вих масивів. Крім безпосереднього винищення лісів людиною, реальним є також фактор опосередкованого негативного впливу на цей природний ресурс, а саме забруднення атмосферного повіт­ря і води. Лісові насадження деградують, перестають бути пов­ноцінними учасниками природного процесу відновлення стану довкілля. Збільшення кількості надзвичайних подій, таких, як зсуви ґрунтів (особливо у гірських районах), тільки підкреслю­ють значення лісів. Одне доросле дерево здатне утримувати до 500 м³ ґрунтових вод. Зрозуміло, до чого може призвести зни­щення гірських лісів.

На фоні загальної деградації природного середовища все ча­стіше стали виникати екологічні катастрофи, які теж, як пра­вило, спричинені декількома факторами:

• стихійними природними явищами, які можуть бути спрово­ковані людською діяльністю (зсуви під час повені в Карпатах у 1999 році виникли не лише внаслідок надмірної кількості опадів, а й через вирубування лісу на схилах гір);

• неправильними технологічними рішеннями, як це сталося під час аварії на Чорнобильській АЕС;

• свідомим руйнуванням природного середовища під час воєн­них дій або актів диверсії.

Загальна кількість і частота локальних екологічних ката­строф у світі упродовж другої половини XX ст. швидко збіль­шувались. За десятиліття з 1960 по 1970 р. їх було 14, а за деся­тиліття з 1980 по 1990 р. великих катастроф зареєстровано вже 70. Тільки в 1989 р. у світі сталося 1773 великі аварії з викида­ми в навколишнє середовище нафти та різних токсичних речо­вин. Почали реєструвати техногенні землетруси, що виникають унаслідок виймання гірських порід, видобутку нафти, газу, спо­рудження водосховищ, закачування промислових стічних вод у пласти гірничих порід або відкачування таких вод. Однак головна небезпека для людства полягає не в окремих екологічних катас­трофах, якими б трагічними не були їх наслідки, а в поступовій деградації природного середовища під впливом виробничої ді­яльності людини. Саме вона спричиняє такі серйозні планетарні явища, як глобальне потепління, кислотні дощі, втрата біологіч­ної різноманітності.

Потепління клімату зумовлюється переважно парниковим ефектом, який на 46% спричинений виробництвом енергії шля­хом спалювання викопного палива, що супроводжується вики­дами в атмосферу вуглекислого газу, на 24% забрудненням ат­мосфери іншими хімічними речовинами, на 18% вирубуванням лісів, на 9% інтенсифікацією сільського господарства, на 3% спа­люванням сміття. Потепління клімату може спричинити зміни погоди і, насамперед, позначитись на сільськогосподарському виробництві. Виникає потреба у зміні агротехніки, районуванні сортів культурних рослин, порід тварин і взагалі в реорганізації бази сільського господарства. Якщо країнам, розміщеним у по­мірному поясі потепління може бути вигідним (хоча це й спір­не питання), то в країнах, розташованих у тропіках і субтропі­ках, потепління клімату може викликати таке негативне явище, як спустелювання. Проте внаслідок антропогенного (і природ­ного) забруднення атмосфери можуть виникнути процеси, пов'я­зані з глобальним похолоданням, як це, можливо, мало місце у льодяниковому періоді.

Спустелювання у світі зазвало 4616 мля. га земель, площі спустошених земель далі збільшуються. Темп цих процесів упро­довж XX сторіччя був особливо високим: щорічно за його раху­нок територія пустель світу зростала на 60000 км². Спустелюван­ня - це виснаження аридних і напіваридних екосистем під впли­вом діяльності людини та посух. Воно полягає у значній деграда­ції природних біомів і втраті родючості Грунтів, Території, які зазнали спустелювання, вже не здатні до самовідновлення.

Не менш небезпечним проявом екологічної кризи стали кис­лотні дощі, які нині випадають повсюдно. Виникаючи внаслідок спалювання пального, що містить сірку, формуючись над районами з розвинутою промисловістю, вони завдають великої шкоди лісам Європи. Від таких опадів насамперед починають засихати хвойні дерева віком понад 60 років. Високою кислотністю відрізняються опади в Західній Європі. Типовими вони стали і для України. Так, у Черкаській області опади підкиснені азотною кислотою, у Сумсь­кій - сірчаною та плавиковою. Під впливом кислотних дощів від­бувається швидке підкислення води у річках, озерах, ставках та Інших водоймах. Під впливом кислотних дощів збільшилась кис­лотність ґрунтів. В Україні за останні 30 років площа кислих ґру­нтів зросла на 30%, при цьому підвищується міграція свинцю, ци­нку, нікелю, міді, що завдає збитків сільському господарству і при­родній рослинності. Кислі ґрунти потребують меліорації, вапну­вання, що збільшує вартість сільськогосподарської продукції.