Экономика_1 / Лекція 8

12

ЛЕКЦІЯ 8. Негативні явища економічних криз.

Анотація

Економічні і структурні кризи. Антициклічне регулювання економіки. Безробіття. Види безробіття. Теорія безробіття. Причини безробіття. Закон Оукена. Природній рівень безробіття. Рівень безробіття. Сучасні методи боротьби з безробіттям. Інфляція. Види інфляції. Стагфляція. Причини інфляції. Наслідки інфляційних процесів. Показники інфляції: індекс та темп інфляції. Антиінфляційна політика. Крива Філіпса.

СРС: Особливості економічної кризи в Україні. . Особливості безробіття в Україні. Інфляція в Україні: її динаміка та методи регулювання [7, с.548-551].

8.1 Економічні кризи: сутність, види та шляхи подолання

Криза (від грец. χρίσιζ — вихід, закінчення) — це рішення, поворотний пункт, тяжкий перехідний стан.

Економічна криза — фаза економічного циклу, під час якої відбувається різке відновлення порушених відтворювальних пропорцій шляхом спаду виробництва, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін.

Це явище періодично повторюється і виявляється у надвиробництві капіталу і товарів. При цьому надвиробництві не абсолютному, а відносному, що передбачає більшу кількість вироблених товарів, ніж та, яку може спожити суспільство. Криза означає відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, що пояснюється збіднінням робітничих мас. Кризи глибоко вражають і руйнують усе народне господарство. Вони свідчать про силу стихійного саморегулюючого механізму ринкової економіки.

Історія економічних періодичних криз надвиробництва почалася так: 1825 рік — криза у Великій Британії, 1836 рік — у Великій Британії та СІЛА, 1847 рік — в усіх країнах Європи й Америки; в 1873 році світова економічна криза почалася в Австрії і Німеччині, потім поширилася на Європу та США і завершилася в 1878 році у Великій Британії. Світові економічні кризи були в 1907,1920,1929 -1933,1937,1957,1974 -1975, …, 2008-2009 рр.

Тільки в США з 1854 року до 90-х рр. XX ст. відбулося понад 25 криз і спадів виробництва, у середньому разом з депресіями вони тривали 18 місяців, а фази пожвавлення і піднесення — 33 місяці.

Світова економічна криза 1929—1933 років була найсильнішою за своїми наслідками для світового господарства: сукупний обсяг промислового виробництва капіталістичного світу скоротився на 46%, виплавка сталі та чавуну зменшилася на 62%, видобуток вугілля — на 31%, зовнішньоторговельний оборот — на 67%, кількість безробітних становила 26 млн. чол., або 1/4 всіх зайнятих, реальні прибутки скоротилися на 58%, вартість цінних паперів на біржах — на 60 — 75%. Особливостями цієї світової кризи були: тривалий спад виробництва; переплетіння промислової та аграрної кризи; переплетіння кредитної, валютної і фінансової криз; масовість банкрутств малого і великого бізнесу. Таку увагу цій світовій кризі ми приділили тому, що вона має багато спільних рис з кризою в Україні, особливо за своїми наслідками. Наприклад, у 1999 році порівняно з 1990 роком спад виробництва валового внутрішнього продукту становив 60%.

Економічні кризи охоплюють усі галузі й види діяльності, тому вони багатогранні і мають специфіку залежно від сфери, тривалості й середовища функціонування. Кризи поділяються на певні види, що відображають різні сторони одного й того ж кризового процесу. Криза надвиробництва характеризується тим, що охоплює всі сфери господарства, їй властиві велика глибина і тривалість, у ній відображається вся сукупність суперечностей і диспропорцій.

В ієрархії економічних криз досить значне місце належить структурним кризам, під якими розуміють енергетичну, сировинну, продовольчу, екологічну, валютно-фінансову кризи. Вони є наслідком однобічного розвитку одних галузей на шкоду іншим. За умов науково-технічної революції бурхливий розвиток виробничих сил у нових галузях (електроніка, атомна енергетика, приладобудування) вступає у суперечність зі старою структурою народного господарства і потребує нового суспільного розвитку праці.

Структурні кризи відрізняються від періодичних циклічних криз тим, що:

— охоплюють не все народне господарство, а його частину;

— триваліші щодо будь-якої галузі;

— породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією{або довгочасним порушенням механізму стійких зв'язків між постачальниками продукції та її споживачами, змінами цінових пропорцій;

— можуть бути кризами як надвиробництва, так і недовиробництва;

— диспропорційність у структурних кризах недовиробництва може бути абсолютною і виявлятися у фізичному невистачанні продукції; така диспропорційність не може бути врівноважена тільки зростанням цін;

— інвестиційний цикл у кожній галузі специфічний;

— специфічні риси структурних криз зумовлені галузевими особливостями нагромадження основного капіталу.

Антициклічне регулювання економіки - це свідомі і цілеспрямовані дії держави, а частково - могутніх корпорацій і наднаціональних органів на промисловий цикл з метою зменшення циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і темпів економічного зростання. Найважли­вішу роль у цьому регулюванні відіграє держава.

В основі антициклічного регулювання лежить антикризове регулю­вання, яке включає такі методи:

• проведення жорсткої грошово-кредитної політики, що полягає у зни­женні відсоткової ставки за кредитами (під час депресії і кризи дер­жава знижує ставку відсотків і здешевлює кредит. Це зумовлюється тим, що встановлена центральним банком норма відсотка впливає на розмір відсотків, за якими банки надають позики своїм клієнтам). Перевага - дуже оперативне застосування, але важливо точно визна­чити час підвищення чи зниження відсоткової ставки;

• розширення інвестиційної діяльності - держава у фазах кризи і депре­сії знижує ставки оподаткування прибутків та зарплати, надає пільги за умов прискореного списання вартості основних фондів, що є засо­бом стимулювання інвестицій у недержавний сектор економіки. Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень, насамперед у галузях економічної і соціальної інфраструктури. У фазі піднесен­ня держава збільшує податки, відсоткові ставки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих вкладень, що послаблює суперечність між виробником і споживачем, згладжує різкі коливання при пере­ході від однієї фази промислового циклу до іншої. Антициклічне регулювання здійснюється економічними і адміністра­тивними методами.

До адміністративних методів відносять: зміну законодавства, амор­тизаційних правил, прийняття нових законів про податки або поправок до діючих директивних документів центрального уряду.

Окрім цього, держава проводить уніфіковану промислову, структур­ну, податкову, амортизаційну та іншу форму політики, що є важливим фактором антициклічного регулювання.

2. Безробіття: його суть, причини і основні види

Основними проявами макроекономічної нестабільності є безробіття і інфляція.

Безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина пра­цездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

На відміну від Міжнародної організації праці статистичні органи України згідно із Законом „Про зайнятість” обов’язково додають ще одну вимогу – до офіційних безробітних відносять тих, хто зареєстрований у державній службі зайнятості або на біржі праці. Саме ця вимога є причиною відсутності збігу одних і тих же показників (кількість безробітних або рівень безробіття) за цими двома методиками.

За визначенням Макконала і Брю, безробіття - це неспроможність держави забезпечити всіх бажаючих робочими місцями.

Є такі види безробіття:

1. технологічне - спричинене витісненням працівників внаслідок впро­вадження нової, переважно автоматизованої техніки;

2. фрикційне - пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її про­фесіональними, віковими та регіональними переміщеннями. Вини­кає внаслідок зміни роботи чи переїзду на інше місце проживання. Цей вид безробіття триває до 2-х тижнів;

3. структурне - зумовлене структурними змінами в економіці, що спричиняють невідповідність між галузями економіки і професійною підготовкою найманих працівників. Виникає внаслідок розвитку тех­нологій. Структурне безробіття більш довготривале і потребує пере­кваліфікації безробітного;

4. циклічне - спричинене спадом економічної кон'юнктури всередині країни - економічними циклами і насамперед кризами;

5. конверсійне - зумовлене закінченням військових дій, значним скоро­ченням виробництва військової продукції;

6. регіональне - пов'язане з недостатнім розвитком промисловості в окремих регіонах, наявністю в них надлишку робочої сили тощо;

7. інституційне - цей вид безробіття пов'язаний із недосконалою орга­нізацією роботи самого ринку праці, тобто відсутність інформації за регіональними ринками праці не дає можливості ефективно розподі­ляти трудові ресурси по регіонах;

8. добровільне - в кожній країні існує прошарок людей, які не бажають працювати через ряд психологічних причин.

Теорії безробіття:

1. Технологічна концепція безробіття виникла в середині 50-х років XX ст. Згідно з нею, причиною безробіття є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її ав­торів, можна лише через обмеження технологічного прогресу, його спо­вільненням.

2. Кейнсіанська теорія безробіття причиною безробіття називає недо­статній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощаджен­ня та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати безробіття можна, якщо держава стимулюватиме попит та інвестиції.

3. Монетаристська концепція безробіття пояснює його високим рів­нем заробітної плати: щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату. Неокласична школа вважає безробіття природним явищем.

4. Марксистська теорія безробіття посилається на закономірності капіталістичного способу виробництва, насамперед закони конкурент­ної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдоско­налювати техніку. Це спричиняє відносне збільшення витрат на засо­би виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що й зумовлює зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. Останнє також пов'язане з циклічними процесами нагромадження капіталу й осо­бливостями відтворення.

Серед основних причин, які породжують безробіття, можна виділити наступні:

• пошук першого місця роботи;

• пошук більш вигідного і привабливого місця роботи;

• сезонний характер роботи;

• переїзд з одного місця проживання до іншого;

• порушення трудової дисципліни;

• розвиток науково-технічного прогресу, який призводить до зміни технологій;

• структурні зміни в економіці, виникнення нових галузей;

• циклічний розвиток економіки, який обумовлює зниження сукупного попиту на товари та послуги на стадії кризи та депресії, а отже і зниження попиту на робочу силу;

• втручання профспілок та економічна політика уряду щодо збільшення мінімального розміру заробітної плати.

Природний рівень безробіття - це сума фрикційного та структурного безробіття, при чому циклічне безробіття дорівнює 0. Природний рівень безробіття - це той рівень, при якому виробляється потенційний ВВП.

Американський економіст Артур Оукен довів існування залежності між рівнем безробіття і відставанням фактичного ВВП від потенційного. Згідно з законом Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1 %, то суспільство втрачає 2,5 % ВВП. Інакше кажучи, кожен відсоток циклічного безробіття призводить до втрати суспільством 2,5 % ВВП. В загальному вигляді закон Оукена може бути представлений формулою:

,

де Y – фактичний обсяг національного виробництва;

Y^ – потенційний ВВП;

 – число Оукена, яке становить 2,5, або коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття;

u – фактичний рівень безробіття, який представлено в долях;

u^ – природний рівень безробіття, виражений в долях.

Рівень безробіття вимірюється шляхом співставлення кількості безробітних з наявною робочою силою і позначається буквою u:

u = ,

а оскільки

Робоча сила = кількість зайнятих + кількість безробітних,

то

u = .

Рівень безробіття вважається важливим, але не безпомилковим показником. Розрахунок рівня безробіття ускладнюється тим, що критерії віднесення окремих осіб до категорії зайнятих чи безробітних є певною мірою умовними. Завищенню рівня безробіття сприяє зайнятість населення у тіньовій економіці. Водночас рівень безробіття може бути заниженим, оскільки цей показник не враховує частково зайнятих (тих, хто працює неповний робочий день, тиждень, знаходиться у неоплачуваних відпустках тощо), а також працівників, які втратили надію знайти роботу і тому не шукають її.

Сучасні методи боротьби з безробіттям:

• законодавче регулювання умов найму та використання робочої сили;

• створення нових робочих місць в державному секторі;

• стимулювання зростання рівня зайнятості на недержавних підприємствах;

• заходи по підготовці та перепідготовці робочої сили, поліпшенню інформованості населення про можливості зайнятості;

• соціальне страхування та соціальний захист безробітних;

• працевлаштування незайнятого населення.

8.3 Інфляція: причини, види та основні напрямки антиінфляційної політики

Ще одним надзвичайно складним, багатофакторним проявом макроекономічної нестабільності є інфляція.

Інфляція (від лат. Inflation – надування) – знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, яке проявляється в тривалому, стійкому зростанні середнього рівня цін.

Види інфляції:

за темпами її розвитку:

1. повзуча - до 10% за рік;

2. галопуюча - від 10 до 100 % за рік;

3. гіперінфляція - від 100 до 1000 % за рік;

4. супергіперінфляція - 50% за тиждень.

за причинами виникнення:

1. інфляція витрат - інфляція, яка спричинена збільшенням собівар­тості продукції, що призводить до підняття цін. Основні причини збільшення собівартості: а) застарілі технології всередині країни; б) зниження продуктивності праці; в) різке підняття цін на імпортовані ресурси.

2. інфляція попиту - інфляція, яка викликана перевищенням плато­спроможного попиту над наявною пропозицією;

3. інфляційні очікування;

щодо прояву її в економіці:

1. прихована;

2. явна.

Скорочення рівня реального ВВП, яке супроводжується високим рівнем інфляції називається стагфляцією.

Причини інфляції:

• Дефіцит державного бюджету, що означає перевищення видатків державного бюджету над його доходами. Використання для ліквідації цього дефіциту випуску додаткової маси грошей („друкарського верстату”) призводить ще більшої диспропорційності між грошовою та товарною масами, а отже і до зростання інфляції.

• Фінансування інвестицій в галузі народного господарства, якщо вони здійснюються знову ж за рахунок „друкарського верстату”.

• Як різновид попередньої причини – фінансування мілітаризації економіки, тобто збільшення маси грошей в обігу задля розвитку воєнної промисловості.

• Зміни структури ринку в сучасних умовах. Олігополістичний та монополістичний характер економіки призводить до стійкого інфляційного процесу.

• Посилення міжнародних економічних відносин, „відкритість” економік збільшує небезпеку „імпортованої” інфляції, особливо за рахунок зростання цін на такі природні ресурси, як нафта, газ тощо.

Інфляційні очікування споживачів і виробників, які в свою чергу призводять до стійкого підвищення попиту або до зростання цін на ресурси, є досить характерною і потужною причиною інфляційних процесів в сучасному світі.

Наслідки інфляційних процесів:

• загальне нерівномірне зниження реальних доходів усіх верств населення і особливо осіб з фіксованими номінальними доходами (бюджетними, пенсіонери, студенти), а відповідно і рівня життя;

• знецінення грошових заощаджень населення;

• прискорення матеріалізації грошей. В умовах галопуючої та гіперінфляції гроші стають „гарячими”, люди намагаються позбавитися грошей якомога швидше, вкладають їх в запаси товарно-матеріальних цінностей та нерухомість;

• зниження мотивації до праці;

• зростання невизначеності та ризику здійснення бізнесу;

• підрив грошової, фінансово-податкової та кредитної системи;

• стимулювання розвитку спекуляції, економічної злочинності, посилення тіньової економіки;

• дезорганізація господарських зв’язків, відродження натурального бартерного обміну;

• затримка інвестиційного процесу, процесу нагромадження і відтворення;

• посилення соціального розмежування в суспільстві, диференціація населення, перерозподіл національного багатства;

• послаблення позицій держави, підрив управлінського механізму економіки;

• соціально-політичне напруження в суспільстві.

Рівень інфляції характеризує зміну цін на товари та послуги і вимірюється за допомогою індексу цін. Окрім рівня інфляції існує ще показник темпів інфляції, який показує зміну рівня цін за певний проміжок часу.

Темпи інфляції =,

де І₁ – індекс цін поточного періоду;

І₀ – індекс цін базового періоду.

Уникнути інфляції на сучасному етапі економічного розвитку просто неможливо, бо неможливо викоренити причини інфляції. Тому перед країнами стоїть завдання сприяти зниженню інтенсивності інфляційних процесів, недопускання високих темпів інфляції, її переростання в гіперінфляцію. Для цього уряд проводить антиінфляційну політику. Основними заходами держави є:

• ефективна політика доходів, яка націлена на стримування інфляції витрат. Прикладом може бути „соціальне партнерство”, участь у прибутках;

• антимонопольна діяльність в сфері ціноутворення;

• політика, націлена на скорочення дефіциту державного бюджету;

• ефективна грошова політика центрального банку (підвищення облікової ставки відсотку, зростання нормативів банківських обов’язкових резервів, продаж цінних паперів).

Використання цих методів призводить до дезінфляції та дефляції. Дезінфляція – процес зменшення темпів зростання цін. Дефляція – це зниження загального рівня цін.

Таким чином, інфляція і безробіття є невід’ємними супутниками ринкової економіки. При чому практикою і теоретичними дослідженнями доведено взаємозв’язок між ними. В кінці 50-х років ХХ століття професор Лондонської школи економіки А. Філіпс на прикладі Великобританії показав обернений зв’язок між рівнем безробіття і динамікою номінальної заробітної плати. Якщо зазначити, що існує кореляційний зв’язок між зростанням заробітної плати і підвищенням цін, то дана закономірність відома як крива Філіпса, що показує обернену залежність між рівнем інфляції і рівнем безробіття (рис. 8.1).

Більшість економістів визнає модель Філіпса діючою лише у короткостроковому періоді, в довгостроковому періоді такі взаємозв’язки між рівнем інфляції і рівнем безробіття повністю відсутні. Підтвердженням тому є хоча б стагфляція – інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва, а отже одночасним зростанням рівня безробіття і цін.

Отже, завдання уряду будь-якої країни полягає в тому, щоб зробити безробіття і інфляцію регульованими і найбільш безпечними для економіки і всього суспільства.