Экономика_1 / Лекція 7

12

ЛЕКЦІЯ 7. Економічне зростання і циклічність ринкової економіки.

Економічне зростання та економічний розвиток. Фактори зростання. Типи економічного зростання. Екстенсивний тип економічного зростання. Інтенсивний тип економічного зростання. Заощадження, нагромадження та інвестиції. Роль інвестицій в економічному зростанні. Матеріальні чинники економічного зростання. Науково-тех­нічна революція та її роль в економічному зростанні. Теорії і моделі економічного зростання. Цикли ділової активності, їх види. Фази циклів.

СРС: Цикли Жуглара, цикли Кондратьєва, цикли Кузнєца [1, с.449-450; 6, с.240-242].

7.1 Економічний розвиток та економічне зростання

В економічній літературі суть економічного зростання трактується по-різному. Одними вченими воно визначається як збільшення загального обсягу ВВП за певний період або як збільшення ЧНП на душу населення, іншими – ототожнюється з розвитком економіки взагалі – зростанням продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо. Однак більшість економістів визначають економічне зростання як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів, що знаходить свій вираз також в комплексному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві.

Поняття «економічне зростання» слід відрізняти від поняття «економічний розвиток». Останнє є ширшим за змістом і позначає процес переходу економіки країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого (якісно нового) коли на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. При цьому не просто збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, а й має місце виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з попереднім періодом.

Економічне зростання та економічний розвиток тісно взаємопов’язані. Але економічне зростання може відбуватися і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання неможливий.

Основною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної, сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету.

Економічне зростання має свою систему показників, за допомогою яких характеризується його кількісний чи якісний стан. До них належать: річні темпи зростання ВНП (ВВП) або національного доходу у відсотках; абсолютний приріст ВНП (ВВП) або національного доходу за рік; приріст національного доходу на душу населення за відповідний період.

Ефективність вимірюється дина­мікою таких макроекономічних вартісних показників як ВНП, ВВП, НД до загальних витрат, тобто ефективність суспільного виробництва на рівні країни — це співвідношення:

До основних факторiв, що зумовлюють здатнiсть економiки до зростання належать:

1. наявiсть природних ресурсiв, їх кiлькiсть та якiсть;

2. кiлькiсть трудових ресурсiв та їх якiсний стан (рiвень освiти, кваліфікації, здоров’я тощо);

3. обсяг основних виробничих фондiв (капiталу) та їх технiчний стан (зношенiсть, продуктивнiсть, надiйнiсть);

4. технологiя (її новизна, впроваджуванiсть, швидкiсть її змiни, результативнiсть, окупнiсть).

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характери­зується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу. Як відхилення від закономірного процесу економічного розвитку в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х рр. у всіх країнах СНД, у тому числі і в Україні, що в літературі отримало назву трансформаційного спаду.

Визначальну роль в обумовленості як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу. Це суттєві зміни в структурі капіталу, пов’язані з науково-технічним прогресом. Із впровадженням у виробництво досконаліших машин, обладнання та технологій збільшується кількість матеріально-речових засобів з розрахунку на одного працюючого, тобто зростає технічна будова капіталу.

Процес нагромадження капіталу органічно пов’язаний з процесами інвестування.

Інвестиції – це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головною метою інвестування є отримання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, відсотку, ренти.

Виокремлюють фінансові та реальні інвестиції.

Фінансові інвестиції в основному складають вкладення, в цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою.

Вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів називають реальними інвестиціями. Особливістю сучасної підприємницької діяльності є те, що переважну більшість становлять приватні інвестиції.

Ефективність нагромадження характеризується коефіцієнтом приросту капіталомісткості, який розраховується як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту валового національного продукту за відповідний (той самий) період у незмінних (базових) цінах.

Норма нагромадження (виражена у процентах) характеризує відношення між часткою чистого доходу (прибутку), яку господарюючий суб’єкт спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). Норма нагромадження – це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період.

В основі сучасного типу економічного зростання лежить поглиблення науково-технічної революції.

Революційна форма НТП, тобто науково-технічна революція, – це швидкий перехід масового виробництва на якісно нові науково-технічні і технологічні принципи функціонування. Головною особливістю сучасного етапу НТР є поєднання нових індустріальних технологій з мікроелектронікою та комп’ютерною технікою.

Основними складовими НТР є:

• глибокий процес інтеграції науки і виробництва, для якого характерне перетворення виробництва економічних благ на специфічний «технологічний цех науки»;

• принципові зміни в підготовці кадрів;

• кардинальні зміни в організації виробництва, праці та системі управління цими процесами.

НТР охоплює всі сфери і напрями діяльності людини, що свідчить про її універсальний, загальний характер.

7.2. Моделі економічного зростання

Моделі економічного зростання. Науковий інтерес до проб­лем економічного зростання особливо посилився серед представників неокласичної школи в 50-х рр. XX ст. Зокрема, економісти почали займатися уточненням і конкретизацією кейнсіанських положень щодо цієї проблеми та розробляти відповідні моделі економічного зростання¹. Такі моделі створювали з метою пошуку оптимального співвідношення між факторами виробництва, визначення умов, які забезпечують бажані темпи та стабільність економічного розвитку, дослідження найважливіших пропорцій, у тому числі між нагромадженням і споживанням тощо.

Однофакторна модель зростання. В економічній літературі відома модель Харрода–Домара. У ній автори враховують як єдиний фактор економічного зростання лише капітал, тобто це однофакторна модель. Вихідною умовою такої посилки є те, що капітал (як фактор) наче «вбирає» в себе потенції решти виробничих факторів.

Ця модель базується на ряді припущень (абстракцій). Так, передбачається, що задіяні всі фактори виробництва, зберігається рівновага попиту і пропонування та рівні їхніх приростів, залишаються постійними співвідношення між заощадженнями S та інвестиціями І. На практиці це далеко не так.

Модель Харрода–Домара слугує допоміжним інструментом у розв’язанні проблем економічного зростання в довгостроковому періоді, допомагає виявити характер взаємозв’язків у динаміці та проілюструвати їх.

Формула (рівняння) Харрода—Домара має такий вигляд:

G = S / C, або G / C = S,

де G — темп економічного зростання; C — відношення капіталу до випуску продукції (національного доходу), тобто коефіцієнт капіталомісткості; S — частка заощаджень у національному доході.

У наведеному вище рівнянні автори моделі виходять з того, що S = I; G / С — частка чистих інвестицій у національному доході.

Таким чином, знаючи основні економічні параметри (національ­ний капітал, національний дохід та їх співвідношення, розміри чистих заощаджень та інвестицій), можна прогнозувати приблизні темпи зростання економіки на перспективу. Проте реальні тем­пи можуть відрізнятись від розрахованого середнього показника, оскільки вони ще залежать від структури інвестицій, викорис­тання технічних досягнень, фази економічного циклу та інших змінних факторів, які впливають на економічну кон’юнктуру.

Модель виробничої функції. Економічне зростання може бути забезпечено за рахунок паралельних вкладень у різні фактори, що робить їх більш високопродуктивними. Так, раціональне співвідношення між працею і капіталом у разі їх зміни розраховується за допомогою виробничої функції, в основі якої — найкращий варіант граничної продуктивності кожного із залучених факторів. Це виражається такою формулою:

Q = F (L, K, N),

де Q – обсяг виготовленої продукції (національного доходу); L – сукупні витрати праці; K – вкладений капітал; N – земельні ресурси.

На основі виробничої функції американський економіст П. Дуг­лас і математик Х. Кобб побудували двофакторну модель зростання економіки, продемонстрували пряму залежність між обсягом (результатом) виробництва і величиною виробничих витрат.

Модель Кобба—Дугласа виражається такою формулою:

Q = F (L, K).

Згідно з даною формулою при збільшенні затрат праці і капіталу на х % обсяг продукції (національного доходу) зросте також на х %.

Багатофакторні моделі зростання. У подальшому були запропоновані інші моделі, які враховували умови, що впливають на ступінь взаємозамінюваності факторів та їх диференціацію, а також на економічне зростання прямо та опосередковано, тобто багатофакторні моделі (наприклад, розрахунки факторів економічного зростання американського економіста Е. Денісона).

Важливо звернути увагу і на універсальну модель В. Леонтьєва, яка дістала назву «витрати–випуск». Її автор проаналізував систему взаємозалежностей в економіці як єдиного цілого на основі таблиці міжгалузевого балансу. У таблиці взаємозв’язок між «витратами» (по стовпцях) і «випуском», або виготовленою продукцією (по рядках), дозволяє з’ясувати, яку кількість однієї продукції потрібно використати для виробництва іншої.

Теоретична модель «витрати—випуск» стала основою для побудови міжгалузевої моделі економіки США, а також набула поширення в інших країнах, у тому числі в колишньому СРСР.

Показники економічного зростання:

1) Продуктивность суспільної праці, що визначається як відношення (у грошовій формі) випуску продукції (в масштабах країни — національного доходу) до затрат живої праці. Зворотний показник продуктивності праці — це трудомісткість праці.

2) Показник капіталовіддачі – це відношення (у грошовій формі) обсягу продукції до основного капіталу. Протилежний йому показник — капіталомісткість продукції.

7.3. Економічні цикли: сутність, види

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним.

Ринкова економiка схильна до повторення однакових явищ. Це значить, що глибиннi економiчнi процеси розвиваються по певному колу, точніше, спiралi. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 — 60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної.

Криза – це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають.

Перша економiчна криза в ринковiй системi мала мiсце в 1825 р., пiсля утворення в усiх провiдних капiталiстичних країнах нацiональних ринкiв. Класичною за глибиною та охопленням капiталiстичної економiки стала криза 1829–1933 рр., яка отримала назву "Велика депресія". Соцiально-економiчнi наслiдки цiєї кризи були величезними, зокрема безробiття у провiдних капiталiстичних країнах досягло 33–40 %.

Ця криза стала поворотним пунктом i для економiчної науки, яка нарештi iнтенсивно зайнялась дослiдженням макроекономiчних процесiв та обгрунтувала необхiднiсть державного регулювання економiки.

Вперше природу i причину економiчних криз, що перiодично повторюються, розкрив К. Маркс, але, оскiльки вiн був автором руйнiвної для капiталiзму економiчної теорiї, економiсти – його сучасники – в основному "спростовували" його висновки, а не займались проблемою криз. I тiльки завдяки зусиллям Дж. М. Кейнса – англiйського економiста, який через циклiчнiсть розвитку капiталiстичної економiки довiв необхiднiсть її регулювання державою, – положення рiзко змiнилось. Економiчна теорiя фронтально повернулась до вивчення природи i характеру економiчних циклiв.

Циклiчний характер капiталiстичної економiки означає, що швидке зростання виробництва через певний промiжок часу змiнюється таким же швидким його падiнням.

За всезагальним визнанням, класичний цикл має чотири фази: криза, депресiя, пожвавлення, пiдйом.

Вiдповiдно, економiчним циклом є процес проходження ринкової економiки через всi вказанi фази i повернення до висхiдної. Наприклад, вiд кризи до кризи або вiд пiдйому до пiдйому (рис.7.1.).

Рис.7.1. Економічний цикл

Найбiльш руйнiвною та критичною фазою промислового циклу є криза. Перш за все, через свою раптовiсть. До цього моменту економiка знаходилась у фазi пiдйому, коли вона процвiтала в усiх вiдношеннях. Раптовiсть кризи обумовлює її руйнiвний характер. Просто пiдприємцi, як правило, не бувають до неї готовi. Порушується рiвновага не в якiйсь однiй галузi, а в усiй економiцi.

Ринок виявляється переповненим товарами, попит стрiмко зменшується, хоча товарнi запаси небезпечно зростають. Природно, вiдбувається стрiмке падiння цiн, руйнується механiзм кругообігу капiталу. Виникає криза неплатежiв i величезний дефiцит готiвкових грошей. Виробництво, хоча й з запiзненням, але швидко згортається. Курс цiнних паперiв падає, вони знецiнюються, векселям вже нiхто не вiрить. Починається перiод крахiв, лiквiдацiя пiдприємств. В першу чергу, зазнають краху банки та кредитнi установи, оскiльки неповернення кредитiв носить масовий характер. Природно, рiзко збiльшується позичковий вiдсоток. Зростає безробiття, досягаючи критичної межi, а заробiтна плата падає. Очевидно, коли прибутки зменшуються навiть у найбiльших пiдприємств, нiхто не думає про інвестиції – їх масштаби падають. Таку картину являє собою фаза кризи.

Фаза депресiї слiдує за кризою. Для неї характерним є "замороження" економiки в тому станi, в якому вона опинилась внаслiдок кризи. Ця фаза носить тривалий характер, iнодi є найтривалiшою. Під час депресiї стрiмко змiнюється на фонi загального застою тiльки величина позичкового вiдсотку. Вiн знижується, оскiльки у "виживших" капiталiстiв з’являються вiльнi грошовi кошти внаслiдок низьких витрат виробництва. Адже заробiтна плата застигла на найнижчому рівні.

В період депресiї створюються передумови для переходу економiки в третю фазу – пожвавлення. А саме: стабiлiзуються товарнi запаси, цiни. Низькi цiни стимулюють споживання, попит. При чому не тiльки на предмети споживаня. Криза продемонструвала технологiчну i технiчну неспроможнiсть капiталу. Відповідно починається його замiна, яка означає, що почалась фаза пожвавлення i виробництво бере повiльний розгiн.

Фаза пожвавлення характеризується, перш за все, розширенням виготовленням засобiв виробництва. Вiдповiдно, iмпульс пожвавлення починається з пiдприємств, якi виробляють обладнання, елементи основного капiталу. Далi повiльно, але впевнено вимальовується картина зворотня кризi: виробництво розширюється услiд за зростанням попиту, зменшується безробiття, зростає заробiтна плата. Економiка переходить у фазу пiдйому. Критерiєм переходу економiки вiд пожвавлення до пiдйому є досягнення докризового рiвня виробництва. Саме пiсля цього починається пiдйом (рис.7.1, точка В).

Пiдйом харектеризується розвитком всiх форм капiталу, зростанням кредитiв, позичкового проценту тощо. Економiка стрiмко рухається через розвиток факторiв кризи до наступної кризи.

Передумови (причини) циклу. Існують різні погляди щодо появи передумов середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу — розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники). Ще до Маркса близько до цієї позиції стояли й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної кількості людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропонуванням (І. Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії.

Ті ж теорії, які пояснюють появу економічних циклів зовнішніми причинами, наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду, війнами і різними політичними потрясіннями, освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

Регулярнiсть повторення циклiв, їх дестабiлiзуюча дiя на економiку в цiлому визначили необхiднiсть державного антициклiчного регулювання. Проти цього не заперечують навiть опоненти державного втручання в економiку. Теоретично, дуже важливим є визнання того, що держава може і повинна зглажувати ці циклiчнi коливання.

1 У даному питанні кейнсіанська теорія виходить з того, що важливу роль відіграє співвідношення заощаджень S та інвестицій І. Зростання заощаджень в економічному розумінні означає переорієнтацію коштів з купівлі предметів споживання на інвестиційні товари (інвестиції). Рівність S та І — одна з обов’язкових умов сталого економічного зростання. За умови перевищення S над І фактори виробництва використовуються не­повністю. Коли ж інвестиційний попит випереджає розміри заощаджень, то може наставати «перегрів економіки», зростати інфляція тощо.