12

ЛЕКЦІЯ 3. Мікроекономіка як складова економічної теорії.

Анотація

Мікроекономіка як напрям економічної теорії. Індивідуальний економічний суб’єкт. Центральні суб’єкти: споживач, фірма. Поняття блага. Корисність блага. Загальна та гранична корисність. Споживчий вибір і бюджетні обмеження. Вихідні умови для аналізу поведінки споживача. Закон спадної граничної корисності блага. Гранична корисність блага. Концепція кривих байдужості та поведінка споживача. Крива байдужості, її суть і побудова. Карта кривих байдужості. Поняття лінії бюджету, її побудова. Крива байдужості та стан рівноваги споживача. Аналіз кривих байдужості й ефекти доходу та заміщення.

СРС: Ринок праці. Ринок капіталу. Ринок землі. Ринок цінних паперів. Ринок грошей [6, с.166-219; 7, с.186, с.228-244]. Становлення ринкових відносин в Україні [1, с.530-549].

3.1 Мікроекономіка: характерні риси, основні суб’єкти, суть та характеристика людських благ

Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів в різних ринкових структурах.

Індивідуальний економічний суб’єкт – це неподільний, первинний еле­мент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Суб’єкти ринкової економіки численні – це покупці та продавці, споживачі та виробники, наймані робітники, підприємці, інвестори тощо.

Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Споживач – це фізична особа, представник домогоспо­дарства, який на ринку готової продукції виступає як основний поку­пець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів – як продавець факторів виробництва, якими володіє. Фірма виступає як виробник товарів, їх продавець, як спожива­ч і покупець ресурсів, інвестор.

Суттєвою рисою ринкової економіки є її орієнтація на споживача. Тому дуже важливим як для виробника, так і для споживача є знання основних тенденцій і законів поведінки споживача на ринку. Теорія вибору споживача є однією із складових мікроекономіки тому, що дозволяє пояснити як формується попит, його структура, динаміка, взаємозв’язок з цінами, тобто пояснює як споживачі витрачають свої доходи, маючи за мету досягти якнайкращого задоволення своїх потреб. Межа споживацького вибору – максимізація задоволення потреб споживача. У створенні цієї теорії значний внесок зробили економісти ХІХ – поч.. ХХ ст. Г. Госсен, Е. Енгель (Німеччина), К. Менгер і Е. Бем-Баверк (Австрія), У. Джевонс і Ф. Еджуорт (Англія) та ін.

Благо - усе те, що задовольняє людські потреби.

Класифікація людських благ представлено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Класифікація благ

Оскільки запаси виробничих благ суспільства обмежені, то в державі можна виробити лише певну визначену кількість благ.

Крива виробничих потужностей відображає всі можливі комбінації максимальних об'ємів випуску благ, які можуть бути вироблені в сус­пільстві при певних запасах виробничих факторів.

Цей закон схематично показаний на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Крива виробничих потужностей

Будь-яка точка на кривій показує максимальний об'єм виробництва.

Якщо точка U знаходиться під кривою виробничих потужностей, то це означає, що в державі виробничі блага використовуються неефективно.

Якщо точка W знаходиться поза кривою, то ця точка не може існу­вати, оскільки такої кількості виробничих благ немає в розпорядженні виробника, єдиний шлях - знайти нові виробничі блага.

При застосуванні нових технологій крива виробничих можливостей пересувається вправо. Кількість інших продуктів, від якої доводиться відмовлятися, щоб отримати деяку кількість іншого продукту, називається альтернативною вартістю цього продукту.

Закон зростання альтернативної вартості полягає в тому, щоб отри­мати кожну додаткову одиницю потрібного продукту, ми повинні від­мовлятися від дедалі більшої кількості іншого продукту.

3.2. Корисність. Закон спадної граничної корисності.

Корисність - це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини.

У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:TU = f(X,Y,…), де Х, Y... – кількості споживаних благ. 

Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”.

Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю.

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби.

Таблиця 3.1

Одиниці блага Х за порядком	Сукупна корисність TUх, ют.	Гранична корисність МUх, ют.
0	0	-
1	12	12
2	22	10
3	30	8
4	36	6
5	40	4
6	42	2
7	42	2
8	40	-

Цей закон ілюструють дані табл. 3.1, на основі яких побудовані криві сукупної та граничної корисності (рис 3.1) для споживача, що нарощує споживання блага Х від 0 до 8 одиниць. Зауважте, що значення граничної корисності у таблиці пишемо між рядками, щоб показати, що це прирістні величини. 

Крива сукупної корисності (рис. 3.3 а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності (рис. 3.3 б) представлений гістограмою та спадною кривою.

Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок: сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю.

Правило максимізації корисності: корисність максимізується вибором такого коши­ка в границях бюджетного обмеження, для якого відношення граничних корисностей останніх одиниць кожного виду благ до їхніх цін однакове для всіх благ:

де - граничні корисності останніх спожитих одиниць відповідних благ, - ринкові ціни відповідних благ.

Це співвідношення має назву принципу рівної корисності або еквімаржинального принципу.

Загальне правило оптимізації вибору споживача можна сформулювати так: вибір є оптимальним, якщо в рамках бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь-якого виду благ дорівнює відношенню їхніх цін:

Прийнявши оптимальне рішення, споживач знаходиться у стані рівноваги. Рівновагу споживача описує другий закон Госсена: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити спожи­вання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою.

Якщо умова рівноваги не виконується, наприклад, , споживач має стимул до зміни структури споживання. Він почне перерозподіляти бюджет на користь товару , при збільшенні споживання якого гранична корисність буде спадати, а гранична корисність товару, кількість якого зменшиться, буде зростати до відновлення рівноваги. При цьому сукупна корисність нового набору товарів в межах того ж самого бюджету зросте. Отже, рівновага у споживанні максимізує добробут споживача.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.

Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована до аналізу вибору серед набору благ – двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко.

Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока. Радше споживач здатний визначити, наскільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізу поведінки споживача був застосований в ординалістській моделі.