ПРАВО (лекции) / ТЕМА 8. ОСНОВИ СПАДКОВОГО ПРАВА УКРАпНИ

ТЕМА 8. ОСНОВИ СПАДКОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ План

1.Загальна характеристика спадкового права.

2.Спадкування за заповітом.

3.Спадкування за законом.

4.Здійснення права на спадкування та оформлення спадщини.

1.Загальна характеристика спадкового права

Спадкове право – це підгалузь цивільного права, що регулює порядок і форми спадкування (переходу) прав та обов’язків від померлої фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців)

Норми спадкового права систематизовані у кн. VI ЦК України (“Спадкове право”). Ці норми визначають поняття та види спадкування, коло осіб, які можуть бути спадкоємцями та спадкодавцями, склад спадщини, порядок спадкування та деякі інші пов’язані з ним суспільні відносини.

Спадкуванням називається перехід прав та обов’язків (спадщини) від померлої фізичної особиспадкодавця до інших осіб (спадкоємців)

Поняттям спадщина охоплюються усі права та обов’язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часто спадщина як сукупність усіх прав та обов’язків померлої особи називається спадковою масою, при цьому усі права спадкодавця називаються спадковим активом, а усі обов’язки – спадковим пасивом. Права та обов’язки, нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, не входять до складу спадщини, а тому після його смерті не переходять до інших осіб. До таких прав та обов’язків законодавство, зокрема, відносить:

1)особисті немайнові права, наприклад, право на ім’я, на повагу до гідності і честі тощо;

2)право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. Так, законодавство передбачає можливість переходу до спадкоємців померлого права членства у господарських товариствах та кооперативах;

3)право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4)права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5)права та обов’язки особи як кредитора або боржника за зобов’язаннями, що нерозривно пов’язані з особою померлого і не можуть бути виконані іншими особами. Наприклад, не може бути успадковане зобов’язання автора створити службовий твір.

Спадкові правовідносини виникають з моменту відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Існують два види спадкування – за заповітом і за законом. При спадкуванні за заповітом особа особисто здійснює розпорядження про юридичну долю свого майна на випадок її смерті. При спадкуванні за законом спадкодавець безпосередньо не виражає своєї волі, а порядок розподілу спадщини визначається відповідно до правил, передбачених законом. Особливий порядок спадкування закон передбачає для прав на вклад у банку та прав на отримання страхових виплат (страхового відшкодування) за договорами особистого страхування. Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має

1

перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця. Якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини.

Спадкодавцем може бути лише фізична особа.

Спадкоємцями за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, територіальні громади, українська та іноземні держави можуть бути лише спадкоємцями за заповітом.

Чинне законодавство розрізняє і інститут усунення від спадщини. Відповідно до ст. 1224 ЦК України права на спадкування не мають:

1)особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого із інших спадкоємців або вчинили замах на їх життя. Проте, якщо спадкодавець, знаючи про це, призначив таку особу спадкоємцем за заповітом, це правило не застосовується;

1)особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;

2)не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Також не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

3)не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

Крім того, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

2.Спадкування за заповітом

Заповіт – це особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті

Право скласти заповіт має будь-яка фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Це право може бути здійснене особою лише особисто, вчинення заповіту через представника не допускається. Чинний ЦК наділяє подружжя правом скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. При цьому нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення та особисто підписується заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він за її дорученням і в її присутності може бути підписаний іншою особою. Заповіт підлягає посвідченню приватним або державним нотаріусом, або службовими особами, які, відповідно до закону, наділені правом посвідчувати заповіти (наприклад, посадові особи органів місцевого самоврядування, головні лікарі лікарень, капітани суден, що перебувають у відкритому морі під прапором України, начальники експедицій та ін.). Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 № 7-93 “Про державне мито” за посвідчення заповіту нотаріусом державної нотаріальної контори чи іншою посадовою особою стягується державне мито у розмірі 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (0 грн. 85 коп.).

2

За посвідчення заповіту приватним нотаріусом вноситься плата, розмір якої встановлюється за домовленістю із заповідачем, але не може бути меншою від розміру державного мита.

За загальним правилом при складанні та посвідченні заповіту забезпечується таємниця заповіту, тобто його зміст не може бути розголошений іншим особам. Однак на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. Крім того, закон допускає можливість укладення секретного заповіту, тобто заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. Після відкриття спадщини нотаріус у присутності заінтересованих осіб та двох свідків відкриває конверт, в якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст.

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, внести до нього зміни або скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ (легат), тобто розпорядження спадкоємцю передати відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини. З часу відкриття спадщини відказоодержувач отримує право звернутися до спадкоємця з вимогою про виконання заповідального відказу. При цьому спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов’язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. Крім цього, заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Заповідач також має право скласти заповіт з умовою, тобто обумовити виникнення права на спадщину наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Упорядку підпризначення спадкоємця заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті.

Незалежно від змісту заповіту, малолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки мають право на обов’язкову частку у спадщині, тобто право успадкувати половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Однак у кожному конкретному випадку розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

3.Спадкування за законом

Увипадку, коли спадкодавець за свого життя не зробив розпорядження про юридичну частку належних йому прав і обов’язків чи їх частини, відбувається спадкування за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Віднесення кожного спадкоємця до тієї чи іншої черги залежить від ступеня споріднення із спадкодавцем, при цьому усиновлені особи та усиновлювачі прирівнюються до родичів за походженням. ЦК України передбачає п’ять черг спадкоємців за законом, до яких належать:

1) діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки;

2) рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

3

3)рідні дядько та тітка спадкодавця;

4)особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини;

5)інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Крім цього, до п’ятої черги включаються також утриманці спадкодавця, тобто неповнолітні або непрацездатні особа, які не були членами сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів до існування.

ЦК України надає можливість змінити черговість за договором між спадкоємцями або за рішенням суду. Після відкриття спадщини заінтересовані спадкоємці вправі укласти між собою договір про зміну черговості. Такий договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині. Договір про зміну черговості підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. За рішенням суду фізична особа, що є спадкоємцем за законом наступних черг, може одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкування, за умови, якщо вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Деякі родичі померлого спадкують за правом представлення. Так, внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

У разі спадкування за законом частки кожного із спадкоємців є рівними. Проте спадкоємці можуть укласти між собою договір про зміну розміру частки у спадщині когось із них. Якщо такий договір стосується нерухомого майна або транспортних засобів, він повинен укладатися в письмовій формі і посвідчуватися нотаріально. В усіх інших випадках договір про зміну частки у спадщині може укладатися в усній формі.

4. Здійснення права на спадкування та оформлення спадщини

Для переходу спадщини у власність спадкоємців необхідно, щоб вони її прийняли. Будь -який із спадкоємців має право як прийняти, так і відмовитися від спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Протягом цього строку спадкоємці, які бажають прийняти спадщину, повинні подати до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може протягом цього ж строку відкликати її.

Заяву про прийняття спадщини можуть не подавати:

спадкоємці, які постійно проживали із спадкодавцем на час відкриття спадщини;

малолітні (до 14 років) та неповнолітні (до 18 років) спадкоємці;

недієздатні особи та особи, чия цивільна дієздатність була обмежена у встановленому

порядку.

4

Вказані особи вважаються такими, що прийняли спадщину незалежно від подання заяви про її прийняття.

Якщо спадкоємець протягом шестимісячного строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв спадщини. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Протягом перебігу строку для прийняття спадщини будь-який спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини. Для цього до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини подається заява про відмову від прийняття спадщини. До закінчення строку прийняття спадщини ця заява також може бути відкликана спадкоємцем. У випадку відмови від спадщини одним із спадкоємців його частка розподіляється порівну між іншими спадкоємцями. Проте спадкоємець вправі відмовитися від прийняття належної йому частки на користь іншого спадкоємця.

Спадкова трансмісія – коли спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти. При цьому право на прийняття належної такому спадкоємцю частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців. Право на прийняття спадщини у випадку спадкової трансмісії здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина визнається судом відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається органом місцевого самоврядування після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов’язана задовольнити з аявлені вимоги кредиторів спадкодавця.

Борги спадкодавця підлягають сплаті спадкоємцями, які прийняли спадщину, в розмірі, що не перевищує вартості отриманого майна. Для цього кредитор спадкодавця повинен протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини пред’явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину. Якщо кредитор не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, спадкоємець зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Свідоцтво про право на спадщину видається державною нотаріальною конторою за місцем відкриття спадщини. За видачу свідоцтва стягується державне мито у розмірі 0,5 % від суми спадщини (за винятком випадків видачі свідоцтва про право на спадщину земельної частки (паю)).

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є майно, що підлягає державній реєстрації (земельні ділянки, інша нерухомість, транспортні засоби тощо), спадкоємець зобов’язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (органи Державного комітету України по земельних ресурсах, органи Державної автомобільної інспекції МВС України).

Починаючи з 01.01.2007 отримана спадщина підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за такими ставками:

5

при отриманні спадщини спадкоємцями, що є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, – за нульовою ставкою податку до будь-якого об’єкта спадщини (членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення з метою оподаткування вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення);

при отриманні спадщини спадкоємцями, що не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, – за ставкою податку, що складає 5 % від вартості успадкованого майна;

при отриманні спадщини будь-яким спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента – за ставкою податку що складає 15 % від вартості успадкованого майна.

Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину. Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається до складу загального річного доходу платника податку і відображається ним у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації). Подання податкової декларації та сплата податку із зазначеного доходу здійснюються згідно із законодавством. Нотаріус зобов’язаний надіслати інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину податковому органу у строки, встановлені для податково го кварталу.

Примітки:

1.Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення з метою оподаткування вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.

2.Розмір мінімальної заробітної плати вказується в ЗУ «Про державний бюджет» на поточний

рік.

6